Що знає Вучич: чи справді світ опинився на порозі Третьої світової
Захід та країни авторитарного блоку максимально підіймають ставки в надії отримати поступки від супротивників і Україна в центрі протистояння
Низка подій на міжнародній арені призвела до того, що світ опинився перед загрозою великої геополітичної кризи, президент Сербії Александр Вучич повідомляє, що вона може перейти в гарячу фазу найближчим часом. Ключовим елементом цього протистояння є Україна, яка стала точкою зіткнення інтересі країн «вісі зла 2.0» та Заходу. Китай, найбільша країна авторитарного блоку, починає відчувати незручності через санкційний тиск, і це змушує його союзницю Росію вдаватися до надзвичайних заходів. Кремль намагається створи враження, що перебуває на межі використання ядерної зброї, або війни з Заходом, якщо не погодяться з його вимогами щодо переговорів і не відомо, до якої міри ці дії є блефом.
Вучич каже, що буде велика війна
На полях Саміту миру у Швейцарії було так багато гучних слів, що заява президента Сербії й симпатика Росії Олександра Вучича майже загубилася. А він прямим текстом сказав, що світ на прозі трагічних подій, зупинити яких неможливо, ще й назвав конкретний час, коли це станеться.
«Я говорю не про Третю світову війну, але про серйозну конфронтацію… Я вважаю, що ми недалеко від неї. Не довше трьох-чотирьох місяців. І є ризик, що це станеться раніше… я абсолютно впевнений, що через короткий проміжок часу на нас чекає справжня катастрофа. Усе поставлено на карту для обох сторін. Ніхто не може дозволити собі поразку», — каже він.
Можна все списати на чергове ІПСО, але виглядав президент Сербії невеселим. Як і угорська делегація, яка була на диво конструктивною: ні звинувачень України, ні пропозицій припинити озброювати ЗСУ, ні вимог до Києва. Навпаки, очільник МЗС Пьотр Сійярто запропонував стати посередником в одній із найболючіших проблем, яку обговорювали на Саміті — поверненні українських дітей.
Як це сподобається Кремлю, який на пару з Пекіном досі зі шкіри вилазить, аби знівелювати значення саміту? Виникає враження, що Будапешт хапається за останній шанс зупинити протистояння між Заходом та авторитарним блоком і продовжити таке вигідне для себе балансування.
Паралельна реальність Сі
Можна лише уявити, з якою підозрою дивилася Єврокомісарка Урсула фон дер Ляєн на лідера Китаю Сі Цзіньпіна, коли той довірливим тоном розповів, що США провокують його напасти на Тайвань. Очільниця виконавчої влади ЄС знає, що Адміністрація Байдена болісно реагує на загрозу «ескалації», як то удари українських безпілотників по російських НПЗ. Санкції — це одне, але відкрита війна з Китаєм — остання річ, яка потрібна Білому дому взагалі, а тим більше напередодні виборів.
Але в пані Урсули мало б виникнути відчуття дежавю: вождь росіян Володимир Путін теж любить повторювати «нас змусили», коли пояснює свої мотиви в загарбницькій війні проти України. Цілком можливо, господар Кремля справді в це вірить — таке трапляється, якщо занадто довго переховуєшся від COVID-19 в одному бункері з братами Ковальчуками. У сухому підсумку ці переконання перетворили його із члена тоді ще G8 на попихача КНР, який із великим дисконтом продає інтереси своєї держави. Сі Цзіньпін обіцяє «не потрапити на гачок» у який клюнула Росія. Але ніхто ж не знає у якій паралельній реальності він живе й що в його розумінні є «відсутністю вибору».
З квітня-місяця, коли відбувалася розмова очільника Китаю з головою Єврокомісії, сталося багато знакових подій: зустріч Путіна та Сі, тактичні ядерні навчання РФ, інавгурація президента Тайваню й обіцянки китайських дипломатів «пробити голови та випустити кров» прихильникам незалежності острова. Прозвучав також дивний ультиматум Путіна. За його словами, це «остання пропозиція» Києву: віддати йому чотири області України, накритися білим простирадлом і сподіватися, що Росія завдасть наступного удару аж через кілька років.
Крайнім кроком «вісі зла 2.0» на цьому треку стало укладання оборонного союзу між РФ та Північною Кореєю. Це вже не стільки про Україну, скільки про боротьбу за домінування у світі, адже загрожує американським союзам в Індо-Пацифіці. З цієї ініціативи просто стирчать вуха Пекіна. І ці кроки можуть означати, що готується велика війна.
Що відбувається, коли помирає надія?
Судячи з дій Заходу, там втратили сподівання на конструктив від Сі Цзіньпіна ще після тристоронньої зустрічі в Парижі. Саміт миру тільки посилив ці настрої. І це знайшло відображення в позиції лідерів Заходу. Тепер вони говорять про удар у найболючіше місце Піднебесної: США, ЄС, країни G7 та НАТО заявили про нові пакети санкцій проти китайських фірм та банків.
Економіка й Китаю, і Росії — тайна за сімома печатями. Ніхто до ладу не знає, що там відбувається, адже ключові індикатори їхнього стану засекречені. Велика затяжна війна із сотнями тисяч жертв, яку веде Путін, ще нікому не допомогла налагодити «господарку» — це спалювання робочих рук та ресурсів. Водночас поки у РФ є тил у вигляді Китаю та нафта, війна може тривати роками.
Але в економіки КНР ніякого тилу нема, а кризові сигнали спостерігали там давно. Перед загрозою розгортання конфронтації західні інвестори та політики масово згортають виробництво в Китаї. Міжнародний валютний фонд уперше за кілька десятиліть прогнозує не ріст, а падіння темпів розвитку економіки КНР із 5 до 3,3 % вже в наступну п’ятирічку. Washigton Poust повідомляє, що фондовий ринок Індії, у якій бачать нову «майстерню світу», уперше перевищив китайський. Санкції за таких умов є катастрофою — це тому Китай не постачає росіянам зброю і з усіх сил намагався уникати асоціацій із Кремлем.
При тому КНР, на відміну від РФ, не може сподіватися, що після гіпотетичного повернення Трампа в Білий дім стане легше, пише Japan Times з посиланням на інсайди з Вашингтону та Пекіну. Навпаки, тут інтереси Кремля і Пекіну взаємозаперечні: фаворит республіканців неодноразово заявляв, що спробує помиритися з Путіним коштом України, щоб відірвати його від КНР. Водночас Байден із його військовими союзами, які методично оточують Піднебесну, теж не варіант. Чи не настав той момент, коли в Сі Цзіньпіна «немає вибору»?
Китай за 2023 рік став рекордсменом у темпах приросту ядерного озброєння — одразу 90 боєголовок більше. Тепер у нього їх 500. Але на Росію та США припадає 90 % всієї ядерної зброї на Землі. Генеральний секретар Північно-Атлантичного блоку Єнс Столтенберг говорить, що загрози застосування ядерного озброєння немає, водночас каже про необхідність нарощування розгорнутих боєголовок.
Ніхто не хоче прямого зіткнення: Захід взагалі не розуміє, кому хочеться воювати, якщо можна торгувати; авторитарний блок мріє про «спецоперації», а не про виснажливі битви. І план Кремля в Україні, і план Китаю щодо Тайваню передбачають, що все буде просто для агресивних геополітичних монстрів. Але хто хотів Першої чи Другої світової?
Шантаж чи підготовка до війни?
Коли Путін робив свій ультиматум напередодні Саміту миру, він не розраховував, що хтось відгукнеться. Напередодні повномасштабної війни Кремль теж вимагав від НАТО віддати йому контроль над усією Східною Європою. Ймовірно Путін після окупації України мав «піти на поступки».
Багато хто помітив, що крайньому ультиматуму бракувало окреслення негативної перспективи для України та Заходу. Але візит до Північної Кореї й офіційне утворення оборонного альянсу все розставляє на свої місця. Не випадково в день підписання цього договору головнокомандувач флоту РФ заявив про «загрозу розпалювання військових конфліктів та створення умов для застосування військової сили проти Росії з океанських та морських напрямків». Повернувшись зі свого турне, Путін висунув нову, «мирну ініціативу».
«Пропозиції Росії щодо врегулювання конфлікту в Україні змінюватимуться залежно від ситуації на землі. Якщо ведення переговорів пов’язується Києвом із виведенням російських військ, то цього ніколи не станеться», — каже кремлівський диктатор.
Як направду, у Путіна не багато варіантів: або перемовини, або посилення конфронтації. Якщо Китай через санкції скорочуватиме підтримку, Росія не зможе вести бої безкінечно довго. Та й залежність від Піднебесної все більше викликає невдоволення в самих кремлівців, адже КНР нічого не дає задарма.
Надії пересидіти Захід не спрацьовують, українці втомлені, але не втрачають бойовий дух, а на фронті очікують нового напливу західних озброєнь. Виглядає так, що ситуація на фронті зайшла для Путіна в глухий кут і, як мінімум, без використання ядерної зброї він її не змінить. Питання в тому, чи готовий до такого повороту подій Китай і чи не краще йому пожертвувати інтересами своєї маріонетки?
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.
