ТЦК Хуста утримує туристів із бронюванням у жахливій підземній тюрмі - сповідь чиновника з Дніпра
Прикордонники затримують туристів на залізничних станціях та біля готелів на Закарпатті, звинувачують у спробі перетину кордону та відвозять до ТЦК - це є порушенням законодавства: Олександр Литвин розповів Інформатору, як його бусифікували попри наявність бронювання
Чиновника з Дніпра Олександра Литвина, який мав бронювання та неодноразово легально виїжджав за кордон, закарпатські прикордонники затримали в готелі після того, як він спустився з Говерли. Вони вимагали зізнатись у спробі незаконного перетину кордону, а потім відправили до підземної тюрми у ТЦК Хусту. Литвин спочатку не вірив, що таке можливо, адже звик довіряти держслужбовцям. Проте зараз він впевнений що прикордонники та ТЦК на Закарпатті у змові один з одним.
Литвин розповів цю історію Інформатору, коли прочитав про пригоди нашого журналіста Ігора Реця на Закарпатті. Нагадаємо, у травні кореспондент Інформатора пішов у похід через найвищі вершини України до лісового будинка, з наміром записати інтерв’ю із ухилянтами. Йому зустрілися прикордонники які також намагалися схилити його до визнань у намірах перетнути кордон, та відвезли саме до ТЦК Хуста, де військові хотіли обманом змусити його підписати згоду на мобілізацію. Врешті суд визнав дії прикордонників у відношенні нашого кореспондента безпідставними.
Як Ігор Рець вижив на стежці ухилянтів із Закарпаття в Румунію
“Я тільки зараз розумію, яким я був наївний в той момент. Я довіряв їм лише через те, що вони були представниками Держави”, - розповів чиновник з Дніпра Ігорю Рецю на початку своєї історії.
Говорити про порушення прав людей — це можливість журналістів привернути увагу до шкідливого явища та сприяти його усуненню.
Як починалась поїздка, яка завершилась незаконним утриманням в ТЦК
Чиновник із Дніпра Олександр Литвин та його друг Андрій їхали в гори відпочити в форматі “туризму вихідного дня”. Вони планували підкорити найвищу гору України — Говерлу, спуститися в готель біля гори, відпочити та поїхати назад.
Друзі ні про що не переймались, адже в одного була бронь, а в іншого — оновлені дані в “Резерв+”. Втім досить швидко відпустка пішла не за планом — під час спуску з гори їм зустрівся перший прикордонний наряд. Перевірка документів, продовження спуску і раптом ще один наряд, і ще одна перевірка — на цей раз вже речей. Сонце вже заходило, коли Олександр та Андрій заселились в готелі.
“В готелі не було світла, ми залиши речі і вийшли прогулятись. Коли підійшли до магазину, побачили прикордонника, який ледаче пив квас. Він побачив нас і одразу звернувся: “підійшли сюди!”, “документи!”, - згадує Олександр.
Не дивлячись на те, що це була вже третя перевірка документів за вечір, хлопці здивувались як зухвалості прикордонника, так і азарту в його очах, він почав кудись телефонувати, і вже через пів години хлопці їхали в Богдан — прикордонну заставу, в якій колись опинився автор цього тексту. В бусі, який мчав серпантинами поміж гір, хлопцям ще доведеться поїздити, втім в той момент ніхто ще не відчував тривоги.
Богдан - Говерла - Богдан: подорож у бусі
На Закарпатську заставу Богдан, де начальником відділення інспекторів прикордонної служби є Бабійчук Іван Дмитрович, привозили прикордонники і кореспондента Інформатора. В цьому пункті опинились Андрій та Олександр. Їх це місце зустріло не дружньо, не дивлячись на те, що вони демонстрували телефони, квитки додому та бронь. Олександр прямо заявляв прикордонникам, що вже легально виїжджав у відрядження за кордон.
“Один з прикордонників почав звертатись до Андрія: “Ви точно не планували перетнути кордон?!” Це так йому не личило, це виглядало неприродньо. Глухомань, немає зв’язку, вони зі зброєю. Ми не хотіли їх злити, бо нас попередили про відповідальність за злісну непокору прикордонникам. Тож звичайно їм важко було відмовляти в їх незаконних проханнях”, - згадує Олександр.
Працівники ДПСУ обговорили між собою ситуацію і заявили, що тепер треба поїхати та перевірити речі туристів. Хоча з цього моменту поведінка прикордонників стала більш різкою, хлопці ще вірили, що це непорозуміння скоро владнається.
Село Говерла знаходиться хоча і поруч з видатною горою, втім досить далеко від Рахова, і сполучення з найближчим залізничним вузлом відбувається переважно за допомогою таксі. І раніше це було досить тихе місце, але цей сезон виявився для місцевих взагалі провальним - зі зрозумілих причин. Не дивлячись на це, коли хлопцям скомандували забрати речі та повертатись до авто, власник готелю сказав: “не треба нічого платити, їдьте з Богом, щасливо”.
“Ти розумієш що ти лох?”
Під час обшуку прикордонники шукали євро та закордонні паспорти. Втім, не знайшовши ані першого, ані другого, без оформлення протоколу забрали кишенькові складні ножі та національні посвідчення особи. Впевненість, що відбувається щось неладне, посилювалася.
“Він [прикордонник] почав повчати Андрія: ”ти розумієш, що ти лоханувся? Ти розумієш, що ти лох?”. Він казав це без злості, з іронією. Можливо вони так навіть хотіли якось повернути розмову у бік хабарів фразою “Я б на твоєму місці вже комусь дзвонив”, втім жодних реальних натяків на це не було”, - згадує Олександр.
Ще годину тому Олександр розмірковував над тим, як зранку поїде у Рахів, Кваси, пивоварню “Ципа”, Ясіню і далі у Дніпро. Але тепер білий Рено Дастер знову віз його в невідомість. Чиновник, який звик довіряти інституціям, намагався відновити свої права:
“Я кажу — віддайте паспорт, він має залишатися у мене, який в нас статус?” Мені на це відповідають: “ми відвеземо вас назад в Богдан, з вами буде спілкуватись оперативний співробітник”.
“В цій п’єсі наші ролі відіграні, всі прикордонники розуміли, де ми врешті опинимось”
“59-річний водій відразу почав вмикати начальника, коли з авто вийшов заступник прикордонної застави й до нас підсів прикордонник-конвоїр: “ти забрав в них телефони?.. Чому не наділи на них кайданки?..” - згадує Олександр повернення до застави. - “Водночас конвоїр був вочевидь у стані легкого алкогольного сп’яніння і намагався поговорити по душах, розпитував, чи не планували ми перетнути кордон”.
Після повернення до Богдана хлопців, не випускаючи з автівки повезли до прикордонної застави у Діловому, де начальником прикордонної служби “Ділове” є підполковник Микола Хмельницький. Там на них вже чекали протоколи про адмінпорушення.
На відміну від різких співробітників Богдана, в Діловому з Олександром та Андрієм стали спілкуватись ввічливо, прикордонники скаржились на керівництво та говорили по душах. Хлопці знову і знову надавали пояснення про бронювання, далеке розташування Говерли від кордону, та демонстрували вміст телефонів. Втім вже через кілька годин Олександр отримав чітке розуміння в марності цих пояснень.
“Співробітників багато, мене передають з одних рук в інші, і врешті я опиняюсь в кабінеті милої пані прикордонниці Тетяни Краснікової. Вона запевняє нас, що протокол - це лише формальність, що ми зараз його швидко складемо і нас відпустять. Ми багато говоримо, вона розповідає, що сама з міста Хмельницького, навчалась там в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, цікавиться про нашу роботу. Я кажу, що не хочу стикатись з обвинуваченнями у незаконному перетині кордону, адже в мене є бронювання, я їздив у закордонні відрядження. Але це гра, в цій п’єсі наші ролі відіграні, всі прикордонники розуміли, де ми врешті опинимось, окрім нас. Вона казала, що “ці справи формулюють пачками, аби вони потім розвалювались в суді”, що “зараз 30 хвилин заповнимо протоколи й вас відпустять”, переконала, що не треба викликати адвоката, бо його чекати 5-6 годин, і повідомляти про своє місце знаходження рідних, бо свобода ось вона - зовсім близько. І запропонувала додати в кінці протоколу, що я себе не вважаю винуватим. ”, - згадує деталі документа Олександр.
Пережитий стрес та довіра до людини в формі зіграли своє. Зараз Олександр дорікає собі за ті підписи під протоколами, і планує перед судом свідчити щодо реальних обставин події. Він не згоден з формулюванням, що його було затримано “під час спроби перетину кордону”, адже фактично цю “спробу” він здійснював без речей на шляху від готелю до магазину.
Врешті, вже у Хустському ТЦК Олександр зустріне Ярослава, який теж мав бронювання і якого забрали прямо на залізничній станції Кваси, щойно він вийшов з потяга на “20 хвилин поговорити”. Як виявилось, з молодим чоловіком ця ж прикордонниця Краснікова в розмові так само цікавилась його роботою і наводила аргументи на користь підпису.
Він так само їй повірив і підписав протокол. Адже, як згадував, відчував від людини розуміння і співчуття, про яке врешті жалкує.
Байкер з Києва попав в учебку, його байк залишився на трасі
“Він сидів наче в астралі”, - згадує Олександр зустріч з байкером Олексієм, мотоциклістом з Києва, який заїхав в Кваси перевірити, чи немає там заправки.
“Там його і зупинили. Йому запропонували залишити мотоцикл та відійти на коротку розмову. Коли ми його зустріли, він вже кілька годин знаходився в Діловому. В нього теж протокол щодо спроби перетину кордону. Через дві доби після нашої першої зустрічі він вже мив бочки на військовому полігоні, а його мотоцикл так і залишився стояти біля Квасів”, - розповідає Олександр.
Олексій не вважав себе порушником та не міг прийняти те, що навколо нього відбувається. Олександр згадував, як вже під час знаходження в підвалі ТЦК Олексій час від часу звертався в пустоту з закликами: “я не розумію, що я тут взагалі роблю?!”, а потім схиляв плечі та залишався в понурих роздумах.
“В комендатуру, де є місця”
“Нас відпустили в 00:15 з Ділового”, - згадує Олександр, бо точно запам’ятав цей час. Протокол, який йому видали, було надруковано вже після опівночі, на ньому стояла дата 1 вересня. На дворі хлопців чекав чорний мінівен. Тоді вони ще сподівались, що все закінчилось і їх відвезуть в обіцяний прикордонниками готель Рахова.
“Троє супроводжуючих чекали, поки ми сядемо в автобус. Ми запитали “куди їдемо?”. Нам відповіли: “або в Мукачево, або в Хуст, в комендатуру, де є місця”. Ми з рюкзаками, втомлені, відчули, що нас знову надурили”, - згадує Олександр.
Хлопці досі не знають, хто їх віз бусом уздовж обмілілої серпневої Тиси — прикордонники чи ТЦК. Хтось був в спортивному костюмі, хтось в шортах.
“Нас транспортували автомобілями під управлінням посадових осіб ДПС маршрутом с. Говерла - с. Богдан - с. Говерла - с. Богдан - с. Ділове - м. Хуст, в більшості випадків це супроводжувалося порушеннями швидкісного режиму [населені пункти 90-100 км\год] та правил обгону. На останньому відрізку водій чорного мікроавтобусу проїхав на червоне світло залізничного переїзду із коментарем, що «він знає цей світлофор — він тут глючить”, - згадує Олександр.
“У підвалі душно, дуже багато людей”
Їхали годину, близько другої ночі опинились в Хусті. Капітан, на ім'я Олександр зустрів новоприбулих та став ретельно записувати, у кого яке бронювання. “На всі питання казав, що відповіді будуть завтра, коли керівництво прийде на роботу”, - згадує Олександр. Перші враження від підвалу він описує так:
“Коли я зрозумів, що нас ведуть у підвал, запитав у чергового офіцера, на ім'я Богдан, чи варто взяти з собою карімати та спальні мішки. Представник ТЦК сказав: “так, візьміть”. У підвалі душно, дуже багато людей, двоє хлопців сплять в коридорі з увімкненим світлом, агресивний днювальний, який вочевидь в момент нашої першої зустрічі більше хотів спати, а не приймати нових жителів”.
У підвалі два туалети, один виявився зламаним, інший — дуже брудний. Адже всього у підвалі було 14 в’язнів та понад десяток працівників ТЦК нижчої ланки.
На яких підставах було обмежено волю цим людям, Олександр досі собі пояснити точно не може, бо і про існування цієї підземної тюрми офіційно ніколи не повідомлялось. Також йому не зрозуміло, на якій підставі прикордонники відвозять затриманих не до Рахівського ТЦК, а саме в Хустський, за 180 км - він навіть не в сусідньому районі.
Втім з розмов з арештантами він знає, що людей тримають дві доби, потім на добу відправляють на військовий полігон, щоб не було затримання без рішення суду понад 72 годин... І знову повертають на дві доби в підвал.
Атмосфера підвалу була гнітючою. Дихати там було важко через сперте повітря, не було доступу до телефону, через що втрачалося орієнтація в часі. В приміщенні, де ночував Олександр, невпинно працював телевізор, на якому було увімкнено “Youtube-канал з заспокійливою музикою”. Це канал кожні 15 хвилин переривався гучною рекламою, і вночі також.
“Мені душно, я лежу і не знаю, скільки часу проведу у підвалі. Повна невизначеність це просто розчавлює. Для людини це великий стрес і велике приниження”, - описує ніч у підвалі Олександр.
Старі й нові в’язні та їх ієрархія
Дуже швидко Олександр зрозумів, що незважаючи що “найстарші” місцеві в’язні мають за плечима лише по 2 тижні підвалу, у приміщенні утворилась певна ієрархія: арештанти, які сиділи давно, зайняли кімнату на 6 осіб. Новенькі ж спали разом с працівниками ТЦК в одному великому приміщенні на 30 осіб.
Це також може вказувати на те, що спочатку підвал і був розрахований на 6 в’язнів, а працівники ТЦК мали жити окремо. Втім через те, що їх кількість зросла з 6 до 14, доводиться “розселяти” посеред працівників ТЦК. Вдень в’язням суворо заборонялося заходити в загальну кімнату, тому 8 в’язнів весь день проводили в коридорі з нечастими перекурами у дворі ТЦК.
В окремій камері на шість осіб сиділи четверо закарпатських угорців. Вони погано говорили українською - і скоріш за все мали іноземні паспорти.
“В одного, розповідали в підвалі, були якісь проблеми з головою. Їх відпустили в один день зі мною, вони знаходились загалом в підвалі близько чотирьох днів”, - згадує Олександр.
Інші двоє мешканців “VIP-камери” — кремезний хлопець з Харкова та турист Євген з Запоріжжя. Харків’янин знаходився в підземеллі на момент зустрічі з Олександром вже 14 діб.
Хіппі-кришнаїт, тракторист з зони бойових дій та щасливий батько зі Львова
“Одного ми жартома називали трактористом, бо він насправді працював в аграрній фірмі. До 2014 він жив у Донецьку, потім переїхав на деокуповану частину області під місто Нью-Йорк (Донецької області). Зараз половина полів, яку він обробляв, в зоні бойових дій. У нього було бронювання до 8.08.2025”, - згадує Олександр.
З вісьмох “новоприбулих” арештантів підвалу двоє спали в коридорі. Це були також віп-місця, адже до коридору надходило хоч трохи свіже повітря з вулиці.
Одним з мешканців коридору був кришнаїт Стас з Одеси. Він відпочивав на хіппі-фестивалі “Шипіт”, коли його затримали прикордонники.
“Він був позитивним, та справжнім талісманом цього місця. Він провів в підвалі 14 днів”, - розповідає Олександр.
Крішнаїт Стас описував обставини свого потрапляння у підвал просто: “я спав в палатці, і з ранку просто не встиг розчинитись у природі”.
“Він робив це місце веселішим, розряджав обстановку. Ми навіть зробили висновок, що йому там вигідно, адже його кормлять, пригощають сигаретами. Його повозили по полігонах, і схоже на те, що ніхто не хотів з ним зв’язуватись. Тож він очікує, що громада кришнаїтів надішле йому юристів”, - розповідає Олександр.
Програміст Назар зі Львова має рідкісну військову спеціальність. Тож коли він раніше приходив у військкомат за місцем проживання, вакансій під його спеціальність не знайшлося і казали: ми Вам зателефонуємо. Назар їхав з дружиною та дворічною донькою в Шаяни, втім його затримали в районі Межигір’я.
“На момент зустрічі Назар провів у підвалі 3-4 дні, дружина з донькою залишились в Шаянах, адже вона недосвідчений водій і не наважилась їхати далі без чоловіка”, - згадує Олександр.
До речі, цього року "Шипіт", де затримали кришнаїта Стаса, завершився фільмом на 40 хвилин. Він звісно про те, як фестиваль кошмарили представники ТЦК.
Олександр боротиметься за відновлення своїх прав
Зранку 1 вересня в’язнів нагодували та направили спілкуватись з керівництвом. У випадку Олександра було враховано, що він має бронь, і його відпустили. Андрія та Олексія — мобілізували. Решта арештантів залишились чекати своєї долі у підвальній невизначеності.
Наступного дня в понеділок Андрій опинився на військовому полігоні. Поки чоловіка везли до Рівного, групу наздогнала машина з адвокатом. Кілька годин тривала суперечка щодо долі двох хлопців, які були разом в автобусі. Врешті адвокату не вдалося нічого добитись, але хлопці згодом втекли вже з військової частини.
Олександр планує далі боротись за відновлення своїх прав, він готує звернення та листи до Уповноваженого та керівництва ДПСУ, та готується розгляд судової справи щодо протоколу про перетин кордону. Майже на добу його з товаришем було позбавлено зв’язку та документів, а їх свобода пересування фактично обмежувалася погрозами. Ба більше, він вже встановив, що утримувати його в Діловому не мали права взагалі. Тому ми також будемо уважно слідкувати за цією історією і звернемося до згаданих у матеріалі служб та підрозділів щодо коментарів.
Оновлено. На цей матеріал відреагували у прессслужбі Закарпатського обласного ТЦК. Там кажуть, що описані нами факти начебто мають на меті "дискредитацію мобілізаційних заходів та створення негативного враження про роботу військових органів".
Випадок Олександра воєнкоми назвали не відправкою до підземної вʼязниці, а "розташуванням його у роті охорони, що відповідає стандартним нормам", начебто через те, що він був доставлений туди після опівночі. Жодних порушень поведінки військових у ТЦК не бачать.
"Автори матеріалу намагаються створити хибну картину, використовуючи емоційно забарвлені висловлювання та перебільшення. Ми підкреслюємо, що всі дії військових були законними і спрямованими на забезпечення безпеки громадян", - пишуть у ТЦК Закарпаття.
Зі своєї сторони зазначимо, що Інформатор продовжить освітлювати проблеми, які відбувається під час мобілізаційних процесів в Україні. Зокрема, найближчим часом ми плануємо розповісти ще про події, які відбуваються у скандально відомому ТЦК міста Хуст.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- В Україні максимальний вік для бусифікації понизили відразу на 10 років
- В Івано-Франківську мобілізували заброньованого чоловіка - що вирішив суд
- Демобілізація українських військових відкладається: коли може з'явитися закон
- На Закарпатті намагались мобілізувати священників УПЦ МП, парафіяни влаштували бунт під ТЦК (відео)
