Сповідь захисника Маріуполя: найважливіше – зберегти розум. Я знову вчуся жити
Завершення великої історії: наш герой повертається додому під час обміну полоненими, навіть у Чернігові йому здавалося, що він лише марить
Це остання частина великої історії українського героя, захисника Маріуполя, який потрапив у полон та пройшов сім кіл пекла на окупованих територіях і в різних регіонах Росії. З кожним етапом тортури та знущання ставали все жорсткішими. Проте, на думку Інформатора, головне в цій історії — як залишатися людиною, коли умови навколо нелюдські. Цей текст із п’яти частин можна вважати практичним посібником із людяності.
Повна історія захисника Маріуполя, який потрапив у російський полон
Сповідь захисника Маріуполя: найважливіше – зберегти розум. Я знову вчуся жити
Завершення великої історії: наш герой повертається додому під час обміну полоненими, навіть у Чернігові йому здавалося, що він лише марить
Кінець історії щасливий. Наш герой повернувся додому під час чергового обміну полоненими. Але сам він не відчуває, що все завершилося, бо ніколи не сприймав пережите лише як особистий досвід. Тепер він знову вчиться жити. І каже:
«Разом із побратимами працюємо над тим, щоб світ знав, що серед нас є ті, хто щодня чекає повернення своїх рідних. Що в російських тюрмах катують, мучать та вбивають наших захисників прямо зараз».
Тортури нерухомістю, мовчанням і музикою
У камері ми мали стояти нерухомо по 16 годин поспіль — з підйому до відбою. На підлозі камер крейдою чи фарбою була накреслена лінія, і ми повинні були стояти на визначеному для кожного місці. Під час цього стояння ми не мали права рухатися. Через тиждень-два від такого стояння у в’язнів починали пухнути ноги, вони ставали величезними, як у слона. Потім ноги покривалися дрібними прищиками, які перетворювалися на водянки, свербіли, лопалися, і після цього ноги починали гнити.
Слід зазначити, що з метою погіршення нашого перебування вертухаї щодня відкривали вікна в камері, які не можна було просто так закрити. Потрібен був спеціальний пристрій. Рука через ґрати не пролазила.
З огляду на те, що на Уралі у вересні люди ходять у теплих куртках, від холоду та стояння без руху тіло синіє, а зуби клацають. Це окремий вид тортур.
Контроль за тим, щоб ми не рухалися, був автоматизований. У приміщенні зліва та справа стояли відеокамери з датчиками руху. Тож черговому навіть не потрібно дивитися на екран. Він просто отримує сигнал і передає черговому, що в тій чи іншій камері зафіксовано рух. Якщо це відбувалося, постовий відкривав кормушку і питав, хто саме поворушився. Якщо ніхто не зізнавався, він витягав для побиття випадкову людину.
Тих, хто поворухнувся, били по руках і голові пачкою металевих ложок, ключем, палицею. Від ударів такої імпровізованої "булави" на голові залишалися величезні гулі, а якщо били по руках, ще кілька днів не вдавалося тримати ложку в руках. Також у камері було заборонено розмовляти, за це також жорстоко били. Тому фактично полонені взагалі не розмовляли.
Вночі тобі заборонено вставати з ліжка, щоб сходити в туалет чи попити води — це ще одна тортура. Тебе зафіксує камера, і за кілька хвилин буде покарання. Дуже важко терпіти до ранку, адже в камері холодно, і через те, що ти завжди хворий, часто відвідуєш туалет.
Окремий вид тортур — музика. У камері був динамік розміром із аркуш А4. На повну гучність увесь час грали по колу 54 пісні. Вони мені навіть снилися. За ними ми відмірювали час, адже вікно було заклеєне плівкою, тож ти знав, що зараз вечір, лише коли воно ставало темного кольору.
Варто згадати жінок, які трималися краще за чоловіків. Їхня мужність і стійкість надихали та давали сил.
Ти чуєш голос замученої дівчини в коридорі, яка відмовляється приймати їжу, бо не погоджується з нелюдськими умовами утримання та знущань. Голос жінки, яку цькують вертухаї з собаками, спецназом...
І ти розумієш — що наш народ незламний! Здорові та ситі виродки знущалися над жінками, які трималися за свої переконання і не зрадили своїй країні.
Розвідник, який став прикладом для всіх
Особисто для мене ще одним прикладом самодисципліни, стійкої патріотичної позиції був військовослужбовець розвідувальної роти Морської піхоти, який попри сильний голод віддавав свою частину їжі іншому військовослужбовцю — той потребував допомоги. Ця людина розуміла, що жертвуючи свою їжу іншому, він водночас підтримує всіх.
Охоронці під час знущань простягали гумовий кийок і пропонували його цілувати в обмін на припинення знущань. Цей військовослужбовець одразу заявив у камері: "Не дай Боже, хтось поцілує ту дубинку, я вас особисто в камері уб’ю".
У тих умовах ти розумієш, що як ти триматимешся — так триматимуться інші. Ти задаєш темп, мусиш давати приклад. Але уяви, ти перебуваєш у камері, і чуєш, як в іншій камері по одному б’ють людей, потім побиття починається в камері ближче, потім у сусідній камері. І ти розумієш, що скоро відкриються двері і твоєї камери теж. Ти слухаєш, як люди кричать, виють — і це все ближче і ближче. І так щоранку.
Навіть у таких умовах той хлопець тримався гідно і стійко. І це давало сил триматися нам усім.
Додому!
Можливо, це містика, але десь за 3–4 місяці до обміну я потрапляв у камери, де перебували деякі полонені з тієї ж області, що й я. А в радянських книгах, які нам давали — їх, до речі, міг читати лише черговий вголос іншим лише годину на день — теж згадувалися рідні краї. Наче "маячки", що скоро додому.
День обміну запам’ятався на все життя. Вночі відкрилися двері камери, мені наказали брати матрац і кружку та виходити.
Коли тебе ведуть зігнутого раком у гумових тапочках по коліно в снігу під світло прожекторів і гавкіт собак, ти чекаєш чергового етапу. Нове місце утримання та нові знущання — нову "приймальню"...
Навіть коли мене привезли до українського кордону, я не вірив в обмін. Бо було багато випадків, коли обміни зривалися, бранців били і повертали в якесь інше місце позбавлення волі.
Їдеш в автобусі і думаєш, що це сон. Зараз відкриєш очі — і побачиш лампочку та стелю камери, а щоки й ніс стануть холодними. Я постійно себе щипав за руки. А коли побачив нічний Чернігів, хотів максимально увібрати в себе, як губка, побачене.
Перші п’ять днів я взагалі не спав. Потім місяць я перебував в ейфорії. Наступні два місяці, навпаки, у мене була сильна депресія. Мені почало здаватися, що життя — це такий самий полон, лише з більшими рамками свободи.
Спочатку важко було контролювати приймання їжі. Я змушував себе жорстко контролювати — казати собі, що тепер їжі достатньо, і я мушу тримати себе в руках.
Перші тижні я набивав кишені хлібом і печивом. А ще постійно хотів із усіма поспілкуватися, зустрітися.
Від того, що я стояв по 16 годин поспіль, ноги фактично атрофувалися. Було дуже важко ходити.
При цьому я простояв шість місяців, а наші хлопці продовжують так стояти в катівнях і сьогодні. Мені було важко перебувати в кімнаті, бо вона нагадувала мені камеру. У мене лилися сльози від щастя, коли я був у лісі, дивився в небо.
Я знову вчився користуватися телефоном, вчився переходити дорогу. Було дуже важко повернутися до життя на волі, маючи трирічну прірву за спиною.
Певний час усі процеси я продовжував вимірювати тюремно-виживальницьким досвідом — продовжував рахувати об’єм хліба, розмір порцій, контролював сон, постіль, поведінку. Одного разу під час візиту до стоматологічної клініки я пішов чистити зуби — і задумався, що одноразова щітка краща за ту, якою я користувався цілий рік у полоні. Я поклав у кишеню дві щітки і зрозумів, що в цьому немає потреби, адже я вдома.
Характер став вибуховий — це теж доводиться контролювати. Певний час я намагався пити заспокійливі, але врешті відмовився, адже вони робили мене апатичним.
Такий стан типовий для звільнених із полону. Щоб відновитися, потрібен час. Утім, зв’язки зашиють, ребра зростуться, зуби можна відновити. Найважливіше — зберегти розум. Я знову вчуся жити.
Разом із побратимами ми працюємо над тим, щоб світ знав, що серед нас є ті, хто щодня чекає повернення своїх рідних. Що в російських тюрмах катують, мучать і вбивають наших захисників прямо зараз.
Тому я хотів би, щоб пережите, яким я поділився, не сприймалося як моє особисте. Це реалії тих, хто перебуває в полоні, і слугує нагадуванням про те, що з нашими людьми відбувається прямо зараз.
Слідкуйте за нами у Telegram
Зараз читають на Інформаторі
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Росія вийшла з конвенції про заборону катувань: Путін підписав закон
- Шахраї обіцяють допомогу родинам полонених та крадуть останні гроші: в Уряді дали важливі поради
- РФ хоче збудувати на Азовсталі потужний військовий обʼєкт: його підʼєднають до Запорізької АЕС
- Протести - лише для дестабілізації: омбудсмен Лубінець звернувся із застереженням до родичів військовополонених
- На Запорізькому напрямку Росія готується до наступу: окупанти перекидають техніку
