Чоловік вказує, що у 2011 році відкривав лише депозит
ПриватБанк виставив чоловіку заборгованість у розмірі 235 973 гривень. Однак він заперечує взяття кредиту на суму 21 тисяча гривень. Про це йдеться у рішенні Соснівського районного суду м. Черкаси, опублікованому 24 листопада 2025 року.
Відповідно до заяви № б/н від 18.02.2011 року чоловік отримав кредит в розмірі 21 тисяча гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 30.09.2018 року має заборгованість 235 973 гривень, яка складається з 77 340 гривень - тіло кредиту, 101 340 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 57 291 гривні - заборгованість за пенею. Просить суд стягнути з банку заборгованість в сумі 85 913 гривень, яка складається з 77 340 гривень - тіло кредиту та 8 572 гривень - відсотки за період з 18.02.2011 року по 01.03.2018 року.
5 серпня 2025 року чоловік скерував до суду відклик, який обґрунтував тим, що банк стверджує, що належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, і йому були видані кредитні кошти в сумі 21 тисяча гривень. Проте з матеріалів справи немає ні зазначеної виписки, ні будь-якого іншого належного підтвердження, що ним отримані кошти в сумі 21 тисяча гривень. Також банк відповідно до анкети-заяви, підписаної сторонами 18.02.2011 року, зазначає що він отримав кредит у розмірі 21 тисячі гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Це суперечить обставинам справи, оскільки анкета-заява, яка наявна в матеріалах справи вказує на те, що клієнт відкривав 18.02.2011 року Ощадкнижку (депозит), і не зазначено ні розмір кредиту, ні строк його повернення. Зі змісту наданої анкети-заяви згоди вбачається, що клієнт звертається не з метою отримання кредиту, а для відкриття депозитного рахунку. У тексті відсутнє підтвердження погодження ліміту кредиту, відсоткової ставки, строків, умов погашення, тобто не досягнуто згоди з істотних умов кредитного договору. Крім того, доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися насправді кошти позичальнику в кредит. А наданий документ не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Вважає, що банк може змінювати умови кредитування і складно визначити, з якими саме умовами погоджувався клієнт у момент приєднання до договору, оскільки сама заявка не містить взагалі жодних істотних умов кредитного договору (сума кредиту, процентна ставка, строк кредитування). Банк додав до позовної заяви в додатках лише неналежним чином завірену копію витягу з умов та правил користування за 2014 рік, а не 2011 рік. Витяг з тарифів обслуговування також неналежним чином завірений і за 2015 рік, хоча банк стверджує що клієнт ознайомлений з витягом саме при підписанні заяви у 2011 році. Банком стверджується, що строк кредитування за договором № б/н від 18.02.2011 року був пролонгований кредитодавцем відповідно до п. 1.1.7.11. договору, але він жодних належних доказів не надав.
Суд відмовив ПриватБанку в задоволенні позову. В обґрунтування позовних вимог надано розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року, який не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, погашення кредиту, а отже не є належним доказом існування боргу.
"В обґрунтування позовних вимог позивачем наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року, який не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, погашення кредиту, а отже не є належним доказом існування боргу. Зокрема, відсутність даних щодо часу та способу видачі відповідачу кредиту на платіжну карту, оформлену за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року, часу та розміру оплат відповідача на виконання кредитного договору б/н від 18.02.2011 року позбавляє суд можливості встановити часу та спосіб видачі відповідачем суми кредиту у зазначеному в позові розмірі. Враховуючи викладене, надані позивачем докази на підтвердження порушення відповідачем зобов'язання не підтверджені переконливими об'єктивними доказами, оскільки не ґрунтуються на первинних даних, що фіксують рух коштів по конкретному банківському рахунку позичальника за кредитним договором б/н від 18.02.2011 року. Доводи представника позивача про те, що б/н від 18.02.2011 року пролонговувався суд вважає такими, що не обґрунтовують позовні вимоги, оскільки документальних підтверджень таких доводів суду не надано, при цьому судом було забезпечено можливість позивачу ефективно реалізувати процесуальні права на доведення заявлених вимог. Оцінивши зібрані у праві докази в сукупності суд вважає, що позов не підлягає до задоволення за недоведеністю позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог. Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або заперечування. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не заперечувалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги", - наголосив суд.