Якщо в Ірані все піде за планом Трампа, вже у квітні Україна укладе мир з РФ - розбір Інформатора
Основна мета Вашингтону - послабити Китай
Війну в Ірані більшість медіа та інфлюенсерів розглядають як чергову витівку оскаженілого американського діда. Але якщо це не так? Імовірно, в американців є чіткий план дій, проте вони намагаються його приховати за беззмістовними заявами на кшталт останніх миролюбних від Трампа. Війна ж у Перській затоці - це крок на те, щоб звʼязати Китай та лишити його наявних можливостей. Інший крок - відрізання Росії від Китаю. І він має завершитися швидким підписанням миру з Україною.
План США в Ірані
Імовірна мета США - отримати контроль над нафтовим видобутком на берегу Перської затоки (в провінції Парс). Там десь 50% усіх нафтових розробок Ірану. Звісно, це передбачає наземну операцію, а Трамп вже заявляв, що така операція може відбутися.
Та поки що ця операція не на часі. Існує ризик, що Іран вдарить ракетами по власним нафтовим підприємствам, якщо вони опиняться в руках США.
Тож Америка чекає, поки Іран витратить більшість запасів своїх балістичних ракет (та шахедів). Потім треба очікувати ударів по місцям виробництва та зберігання цієї зброї.
Американці також намагатимуться захопити заводи по виробництву урану в Нетензі (та інших місцях). Це точкові операції, які не потребують насправді великих зусиль.
Якщо нафта та збагачення урану опиняться під контролем Америки, операцію Трамп може оголосити завершеною. Все буде, як раніше в Венесуелі: аятола вбитий, нафтовидобуток захоплений США.
Важлива деталь. 7 - 8 березня Ізраїль наніс удари по нафтовим підприємствам Ірану. Він бив не по узбережжю Перської затоки, а по родовищам вглибині країни - Тегеран, Агдасіє, Кередж (це північний схід).
В адміністрації Трампа це одразу ж викликало протест, який чиновники Білого дому навіть самі не змогли зрозуміло пояснити. Але зміст протесту був однозначний: нафту не можна бомбити.
Велика загроза для Китаю
Справжньою ціллю цієї історії є Китай. Іран - один з ключових постачальников нафти в КНР. У 2025 році до Китаю з Ірану надходило в середньому 1,38 мільйонів баредів нафти щодоби. Це 13% загального обсягу нафти, який споживає Китай, не рахуючи російської нафти.
Ще 4,5% від цього обсягу Китай отримував з Венесуели часів Мадуро. Це приблизно 400 000 барелів щодоби (у 2024 році). До того ж Китай нічого не платив Венесуелі, він отримував нафту в обмін на погашення боргів. Варто запамʼятати цей момент, він важливий.
Інші джерела неросійської нафти для Китаю, як і Іран, знаходяться на Близькому Сході:
- Саудівська Аравія - 15% обсягів (1,7 млн. барелів на добу),
- Ірак - 12% обсягів (1,3 млн. барелів на добу),
- Оман - 7% осбягів,
- ОАЕ - 6% обсягів,
- Кувейт та Катар разом - 5% обсягів.
Зараз цей видобуток частково паралізований. Якщо бойові дії не припиняться, є загроза повної зупинки.
Китай володіє максимумом рідкоземельних металлів, які потрібні, наприклад, для аккумуляторів та інших промислових потреб США. І він вже вдавався до тиску у бік США щодо їх постачання.
У відповідь Трамп збирає власну монополію на нафту та газ. Це ставить Китай у вкрай складне становище.
Так, через блокаду на Близькому Сході також постраждає Європа. Бо вона отримує нафту звідти ж. Але у політичній доктрині республіканців, які прийшли до влади разом із Трампом, передбачено послаблення Європи, яку Америка вважає не союзником, а паразитом.
Раніше Інформатор докладно розбирав цю політичну доктрину, яка ще до виборів була розроблена для Трампа фондом Heritage. Згідно доктрини, головним противником США є саме Китай, а боротьба з ним буде передбачати контроль над ресурсами.
Пропозиція Трампа до Росії
Тепер найважливіше. У Китаю є ще один постачальник нафти та газу. Це Росія.
Країна-агресор постачає до Китаю 2,07 млн. барелів щодоби (2025). Це десь 20% від загальної потреби КНР.
До того ж це найдешевша нафта, бо Росія під санкціями (завдяки США). Тож Китай домігся великих знижок - і російські експерти підозрюють, що Путін постачає пану Сі нафту взагалі нижче собівартості.
Китай не відрізняється зайвою щедрістю. Він викручує руки Росії так само, як Венесуелі, вимагає найнижчих цін та найкращі умови. Саме в цьому, з точки зору американців, є вразливість Китаю.
Якщо дивитися на ситуацію саме під кутом зору протистояння США та КНР, то переговори Трампа з огидним Путіним не здаються аж надто нелогічними та ганебними. Трамп намагається відірвати Росію від Китаю. Він заохочує Путіна цікавими бізнес-проєктами. Але найголовніший з цих проєктів - скасування для РФ санкцій на нафту та газ.
Якщо санкції буде скасовано, Росії не знадобиться торгувати нафтою з КНР нижче собівартості. До того ж для неї будуть відкриті інші ринки. Для Китаю ж це буде справжнє лихо. З великих постачальників нафти в нього залишиться лише Бразілія (дає 6% імпорту).
І тут є ключове питання. Можливо, про «дух Анкоріджа», який нещодавно згадував Лавров. Ключове питання росіян до Трампа: ок, ми погодимося. Але Трамп втратить владу на наступних виборах, може перемогти демократ, відносини з США відкотяться до стану холодної війни. Тоді як Китай - це назавжди, бо влада там ніколи не зміниться.
І Трамп має відповідь. Треба припинити війну в Україні. Піти на прийнятні угоди та навіть сплатити Україні (якусь) компенсацію. Нема агресії - немає й претензій.
Саме тому імовірність мирної угоди з Україною, попри хаос, який спричинили війна на Близькому Сході, зростає у самий стислий термін. Поки ціни на нафту лишаються високими та росіяни можуть отримати великий прибуток.
Що думають у Кремлі щодо угод з Трампом
Важко зрозуміти, що насправді думають у Кремлі. Але видно, як росіяни діють.
Вони виявилися на диво поблажливими у ключових питаннях щодо мирної угоди з Україною. Найцікавіше - вони згодні віддати на післявоєнне відновлення Україні золотовалютні резерви, що були заморожені на рахунках в Європі.
Ця частина переговорів найбільш цікава, порівняно з денаціфікацією та виборами. І найменш відома. Але так, Росія погодилася віддати великі гроші, бо це є гарантією відсутності претензій з боку країн Заходу у майбутньому.
Висновок напрошується про те, що у Кремлі угоду з Трампом справді визнають цікавою. Залежність від Китаю не дала Путіну ані світових масштабів влади, ані великих грошей.
Чи відомо про це все Зеленському?
Певно, так. Те, що Зеленський не погоджується віддати Путіну Донбас (і за що його активно критикують в Україні) - це через обізнаність президента в справжній ціні угоди для Росії.
Тобто йдеться про те, що Росія настільки зацікавлена в угоді з Трампом, що здатна відмовитися й від Донбаса. Раніше росіяни під час переговорів доволі спокійно відмовилися від інших своїх божевільних претензій.
Хоча оскільки ніякої остаточної угоди не існує, росіяни роблять різкі заяви. До того ж вони намагаються захопити Донбас силоміць, якщо вже зрозуміло, що Україна його не віддасть просто так.
Також зрозуміло, що позиція Зеленського дратує Трампа і він обмірковує, на яку сторону йому буде зручніше тиснути - на Кремль чи на Банкову. Але розмова між Трампом та Путіним вночі 10 березня вказує, що можливо було отримано якісь нові домовленності. І найбільш імовірно, що росіяни погодилися ще десь трохи посунутися.
Саме це може означати, що переговори РФ з Україною відновляться найближчим часом. І є велика імовірність, що вони завершаться укладанням миру. Тому речник Путіна Пєсков вже поспішив заявити, що Трамп не просив Кремль припинити вогонь. Трампа цікавить не припинення вогню, а мирна угода.
І так, цей текст не про справедливість, а про політику, де справедливості завжди небагато. Росія може виплутатися зі свого вкрай вразливого становища. Україна отримає мир, але не отримає територій.
Читайте нас у Facebook
Зараз читають на Інформаторі
