Все почалось з нуля. Що буде далі - невідомо: як Ірина Спесивцева, яка дивом вижила із сином під час удару по будинку в Дніпрі, намагається повернутися до звичайного життя

Диво – так люди з боку можуть сприймати історію Ірини Спесивцевої та її 8-річного сина Захара, які вижили в епіцентрі вибуху в багатоповерховому будинку у Дніпрі 14 січня. Тоді бойова частина російської ракети розірвалася в прямому сенсі за стіною кухні, де Ірина мила посуд - Інформатор розповів про це у місяць трагедії. Але справжній жах у житті Ірини не закінчився, коли вона з малим вибралася з-під завалів. Її жах триває досі… Попри унікальний випадок порятунку, все що трапилося далі в її житті, не є унікальним. Стосується кожного, хто отримував масштабні травматичні переживання. Таких людей в Україні зараз - десятки тисяч, може й сотні. Тож історія Ірини стосується нас усіх.

Тривога

Інформатор зустрівся з Іриною 10 лютого - одразу після нової ракетної атаки на Україну. У Дніпрі з ночі було гучно - ППО збивало дронів.

- Я нічого не почула тоді. Тиша була гробова. От як зараз… - казала Ірина, пригадуючи 14 січня.
- А як сьогодні?
- Нервове тремтіння, яке ти не в змозі контролювати... Ти навіть не знаєш, куди себе подіти. Непокоєння жахливе, дуже лячно. А ми ще зараз живемо на 9 поверсі…

У зруйнованому будинку, за словами Ірини, переховуватися від ударів можна було у звичайному підвалі. Але жінка впевнена – підвали не врятують, як і ті бомбосховища, що обладнані в школах. Людину може привалити згори. Сховатись можна хіба що в метро, під землею.

Емоційний стан Захара теж поганий, каже Ірина. Він боїться всього. Коли чує вибухи - труситься. Лікар вважає, що заспокійливі малому потрібно приймати ще пів року.

Хлопчик вчиться у першому класі. В школі видали нові підручники на заміну згорілим, видали планшет.

Але вдома поганий інтернет. Є квадратний столик і радянські стільці на кухні. Захару там навіть їсти важко, не кажучи вже про уроки. Тому навчання поки що йде повільно.

Дім

"Першу ніч ми з сином провели у брата, там й залишались тиждень після катастрофи. Потім ходили ночувати до подруги, вона мешкає поруч", - каже Ірина.

Син подруги спілкується з Захаром, вони однолітки. Це добре, бо таке спілкування корисно для хлопчика, не дає йому замикатися.

Через тиждень жінці зателефонувала волонтерка Каріна Бахолдіна. Вона є рієлторкою і знайшла їм нову квартиру - однокімнатна, але доволі комфортна.

Власники житла – Давид та Тетяна Фрідман – погодились безоплатно надати його Ірині з сином, а волонтерка оплатила комунальні послуги на три місяці вперед.

В інтерв’ю Ірина висловила їм свою величезну вдячність. На той момент знайти хоч якусь квартиру було важко, особливо в тому районі, де був їх дім.

А їм було важливо бути саме тут - бо поруч друзі Захара, його школа, місце роботи Ірини - дитсадок, її лікарня... Пересуватися на транспорті жінці поки що важко.

Вона не часто відвідує квартиру - не хочу там бути. Може здаватися дивним, адже це її рідний дім - там минули дитинство і юність. Зараз, каже Ірина, квартира наче стала чужою.

"Дивлюся на вікна і думаю - а чи було там колись життя?"

Раніше там був квітучий двір з дитячим майданчиком і пофарбованими лавками. Мешканці завжди дбали про нього. Деяких з тих, хто стежив за охайністю двора, вважають зниклими безвісті.

"По факту там крематорій, – каже Ірина. - Деякі мої знайомі, з якими ми там теж жили з самого дитинства, у яких там є квартири… Вони все там полагодили, вікна вставили, але жити все одно не можуть. Неможливо там знаходитись".

Лікування

Ірина проходить лікування у невропатолога, потім потрібно буде до хірурга. Лікарі кажуть, що ще буде потрібна психологічна допомога - у жінки депресія. Хоча всі знайомі, яких вона зустрічає на вулиці, кажуть, що із зовні вона не змінилась.

"Я навіть лікарю кажу: “Де я беру ці сили – не знаю”. Ми з Захаром удвох. І я не маю права опустити руки, розклеїтись і лежати, хворіти. Ні, в мене такої можливості немає. Плюс до всього – треба всілякі довідки, виписки, документи оформлювати. Це те ж треба мотатись практично щодня. Водити Захара до психолога, на тренування – щоб якось дитина в соціумі була. Це теж треба комусь робити".

Зайнятість не те щоб тримає її на плаву, а радше стимулює, каже Ірина. Але навіть повсякденні справи робити важко.

Все болить – руки, ноги, спина, шия, очі. Голова постійно паморочиться, нудить.

Небайдужі

Всім забезпечили Ірину. Ірина приголомшена згуртованістю людей і допомогою – і завдячує їм. Друзі, знайомі і волонтери зробили чимало.

В перший тиждень не було нічого: ані шкарпеток, ані зубної щітки. Люди телефонували і пропонували все, що могли.

Ірина згадує, як в перший тиждень приходили сторонні люди і приносили якісь речі, Незнайомий чоловік подарував Захарові планшет для малювання – ще й додав: “Вибачте, всі магазини зачинені, ось що змогли, те й купили”.

Одну з найзворушливіших посилок Ірина отримала з Чернівців від чоловіка, на ім'я Сергій. З’ясувалося, Сергій жив в цьому будинку 16 років тому і пам’ятав жінку. Потім з родиною переїхав до Харкова, а вже під час війни вони опинилися у Чернівцях, як переселенці.

Сергій знайшов Ірину на фейсбуці і надіслав їй посилку – для неї і для Захара.У посилці було багато невеликих, але потрібних домашніх речі, про які пригадують не у першу чергу. Наприклад, шкарпетки, ліхтарик, крем для рук, чай. Навіть шоколадка.

І ще там був лист від 9-річної доньки Сергія, на ім'я Ганна. Дівчинці 9 років, і вона своїми словами написала листа Захару, побажала йому триматися.

Коли Ірина отримала дозвіл на відвідання квартири, вона забрала деякі речі. Захар просив маму взяти вудки, снасті і рибацький садок – він дуже любить рибалку. Також жінка забрала ящик з цукерками, деякий одяг і конструктор Lego.

Але все це в уламках і склі, навіть блищить на сонці. Користуватися неможливо, як і випрати запах з речей – вони просякнуті мастилом і паливом.

А волонтери продовжують передавати одяг. Дуже багато одягу…

Як повернутись?

Ірина спілкується із сусідами, вони майже кожен день обмінюються новинами та порадами. Ситуація у всіх непроста.

“Всі на обліку у психотерапевта. Ніхто не ходить на роботу, ніхто нічого не хоче і не може. По факту життя почалося з нуля. Те, що було раніше, – це було раніше. Що буде потім – невідомо”.

Її найголовніше бажання - зажити нормальним життям. Заспокоїтися, знайти житло, повернутися до звичайних справ.

Ірина вже подала заявку в поліцію, подала необхідні документи для БФ Kiddo і зареєструвалась на виплати.

Якщо ви хочете допомогти родині, ось номер картки Ірини: 4441 1111 3029 5375.

30 днів трагедії у Дніпрі

Читайте також інші історії людей, постраждалих від варварського удару російського агресору по будинку на Набережній Перемоги – у спеціальному проекту Інформатор - Україна "30 днів трагедії в Дніпрі":

• Отримали раптове запрошення: за 15 хвилин до удару багатодітна родина Кримових залишила квартиру в Дніпрі, яку бачила востаннє
• Як поводитись з людьми після ракетного удару: поради психологині Ганни Тартинських, яка допомагала мешканцям зруйнованого будинку в Дніпрі
• Люди були розгублені, з ними треба було просто спілкуватись: правозахисниця з Дніпра Юлія Сегеда пригадує, як допомагала постраждалим з багатоповерхівки, зруйнованої агресором 14 січня
• Як зараз виглядає квартал, куди місяць тому поцілила російська ракета Х-22. Життя повертається у постраждалий квартал, проте у десятків родин з будинку на Набережній Перемоги воно вже ніколи не буде таким, як раніше.
• Як поводитись з людиною після ракетного удару: поради психологині Ганни Тартинських, яка допомагала мешканцям зруйнованого будинку в Дніпрі
• “22 години шукали людей під завалами”. Як працюють собаки-волонтери пошуково-рятувального загону “Антарєс”.
• "Я впізнала його за ланцюжком з Архангелом Михайлом". Дружина загиблого тренера з боксу розповіла про трагедію у Дніпрі 14 січня.
• Розкажіть нам власну історію чи історію ваших друзів, сусідів, рідних, що пов’язана із зруйнованим домом на Набережній Перемоги. Це важливо, бо ми не маємо права це забути...

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.