“22 години шукали людей під завалами в Дніпрі”. Як працюють собаки-волонтери пошуково-рятувального загону “Антарєс”

Фото коргі Елтона і бельгійської вівчарки Спаркі на завалах зруйнованого будинку №118 в Дніпрі облетіли мережу. Ці песики — чотирилапі волонтери Павлоградського пошуково-рятувального загону “Антарєс”. Їхня місія надзвичайно важлива в умовах війни. І сумна. Це єдина кінологічна організація в Україні, яка залучається Генштабом для пошуку тіл загиблих.

Інформатор поспілкувався з керівницею загону Ларисою Борисенко. Вона — майстерка спорту з собаками. Працює в комунальній установі тренеркою і започаткувала “Антарєс” у 2008 році. Жінка розповіла про будні пухнастих рятувальників і їхніх власників.

14 січня. Дніпро

В день трагедії команда була вдома, в Павлограді, хоча напередодні кінологи з собаками постійно кудись виїжджали. 12 грудня вони виїхали на Херсонщину і Миколаївщину, звідки повернулись 29 грудня. Через два дні, коли всі нарізали салати на новорічний стіл, вони стартували на Харківщину та Донеччину. Там зустріли Новий рік, і вже 1 січня працювали. Були там 10 днів і повернулись в Павлоград, щоб дати собакам відпочинок. 14 січня мали знову їхати на Херсонщину, але треба було відремонтувати авто, тож поїздку планували перенести на наступний день. 

За годину до того, як Лариса дізналась про влучання в багатоповерховий будинок у Дніпрі, вона з іншими волонтерами загону була на майданчику – вони отримали спорядження і подарунки і прийшли зробити кілька фотографій. Вже збирались йти додому.

Одразу після того, як дізналась про ракетний удар, жінка зателефонувала в ДСНС. Через кілька хвилин “Антарєс” отримав офіційний виклик, і частина загону поїхала в Дніпро разом зі співробітниками ДСНС Павлограду. Всього працювало 7 собак-універсалів: дві бельгійські вівчарки малінуа – 10-річна Спаркі і дворічна Пуля, бельгійська вівчарка Тервюрен Бєша (або Белонна), доберман Ханна, вельш-коргі-пемброк Елтон, лабрадор Лоя і бігль Арчі. Деяких з цих собак разом з кінологами привезли на автівці працівники майстерні, де машину ремонтували.

“Працювали ми 22 години. Декілька собак взагалі не мали змоги поспати навіть 20 хвилин, бо ми постійно стояли поруч з зоною зруйнування і чекали – хлопці з ДСНС розбирали завали, а потім давали нам 10-15 хвилин. Ми опрацьовували локації. Потім по тих точках ДСНС деблокувала тіла. І ми не відходили від завалу, бо нас могли покликати в будь-який момент, і ми повинні бути готові в будь-який момент для того, щоб моментально побігти, там час йшов на хвилини”.

Сильне задимлення заважало працювати. Іноді здавалось, що воно притихло, і тоді кінологи випускали собак. Але раптово починався новий приступ диму. Рятувальники кричали: “Швидко лягайте на землю”, і кінологи лягали. А собаки продовжували працювати. Були моменти, коли їх тримали поруч з собою, а після того, як хмара минала, працювали далі.

Частина кінологів опрацьовувала локації по під’їздах. Деякі спроби піднятись нагору по залишках сходів були марними через дим, тому співробітників виводили звідти.

“Моментами ми й власних рук не бачили. А собаки працювали. На них такі пристрої сигнальні були. Жахливе видовище, коли в темряві в диму вони “пікали”. І купа цих звуків і світла від ліхтариків по завалах. Так собаки працювали. Вони справлялись зі своєю місією”, — розповідає Лариса. 

Як працюють кінологи та собаки? 

Схему роботи можна описати як ланцюжок — пояснює експертка. Обвал умовно розбивають на декілька частин, кожна закріплена за певним кінологом.

Коли один кінолог відпрацював і переміщається в інший “квадрат”, а в його “квадрат” заходить інший. Якщо якогось кінолога щось напружує у “квадраті” або собака подає сигнал, туди одразу залучається мінімум два кінологи.За словами Лариси, вони дуже швидко переміщуються і опрацьовують ці локації.

Порізані лапи та постійний ризик. Про безпеку собак та волонтерів

“Я суддя міжнародної категорії пошуково-рятувальних собак. І на атестаціях згідно нашого нормативу собака має бути голенька, якщо працює на техногенному завалі. На ній не може бути нічого. Це може бути виправдано, адже собака може зачепитись за якусь арматуру”, – каже Лариса і одразу зазначає, що це працює лише в теорії, на тренувальних завалах.

Сьогоднішні умови і досвід навчили кінологів працювати в іншому форматі. Є ділянки, коли з собакою можна працювати тільки на повідку. В такому випадку на неї надягають шлейку, яка щільно охоплює тіло собаки і страхує. Її важливість розумієш, коли чотирилапий працює, а потім раптово тягне вниз і зістрибує в порожнину. Собаку встигають схопити за повідець і витягнути, адже іноді є ризик зірватись в прірву.

Якщо собака працює в лісі, на неї надягають спеціальну шлейку для пошуку живих людей, і коли вони знаходять живу людину, то радісно кличуть. Якщо собаки шукають тіла, на них надягають іншу шлейку, і чотирилапі будуть це розуміти.

Також на собаках є біттери – сигнальні установки, які пищать. Вони допомагають знайти маленького рятувальника в диму або лабіринті. На природі використовують GPS і відслідковують трек собаки. Це допомагає аналізувати – де відпрацювали, де не відпрацювали, а де собака крутилась найбільше, а значить, там потрібно перевірити ще раз.

Використовують і спеціальне взуття. Іноді воно не дає рухатись собакам вільно: попри якість і суперподошву, їм важко балансувати на слизьких плитах. Але хронічно розрізані лапи переконують, що капці на лапки все ж таки краще взувати. 

Для кінологів на завалах обов’язкові каски, важкі берці і тактичні рукавиці. У кожного є індивідуальні аптечки, а в автівці — додатково великі, в яких є все для того, щоб надати домедичну допомогу і людям, і собакам. Далі у кожного кінолога, особливо на прильотах, є бронежилет. Є сумний досвід, коли за одним прильотом слідує наступний, і тому їх вдягають обов’язково. Коли працюють в рамках проєкту “На щиті” (пошук і евакуація загиблих) –  то роблять це тільки в спорядженні: бронежилетах, касках, наколінниках, налокітниках. Хоч в ньому і не дуже комфортно, особливо забиратись з собаками на другий поверх, на балкони і по драбинах.

І собаки, і їхні власники часто травмуються

Заходи безпеки продиктовані сумним досвідом. Лариса зізнається: якщо вони приїжджають з пошуку, і собака не травмована, то для них це нонсенс. Поранень зазнають і люди, і їхні чотирилапі колеги. Наприклад, Бєша 1 січня сильно травмувалась – аж до того, що їй накладали шви. Вона поранила обидві задні лапки, одну навіть в двох місцях. Вже наступного дня вона працювала і знаходила людей. На Донеччині вони потрапили в мороз, і Бєша, яка працювала в капцях з гумовою підошвою, частково відморозила поранену лапку. З нею ж вона працювала і в Дніпрі 14 січня. Собаці стало ще гірше. Попри все вона поїхала працювати далі на Херсонщину і Миколаївщину 17 січня. Разом з нею туди відправились Спаркі і Ханна, яка після пошуків у Дніпрі повернулась з кріпатурою. Але її відновили масажами і розігріванням, тож у “відрядженні” Ханна була в нормальному стані. А всього на Херсонщину і Миколаївщину везли чотири собаки. Чому обрали саме їх?

“Бєша і Спаркі – це мої собаки. Я їду як кінолог і беру своїх собак. У Карини Колісніченко доберман Ханна – це собака, яку вона купила після повномасштабного вторгнення. Ми її підготували, і Карина їде зі своїми двома собаками. Тут у нас у декількох кінологів по дві собаки. Це дуже зручно, бо людина хай бігає, а собакам треба давати відпочинок. Навіть в рамках пошукових моментів”, – каже Лариса.

Собак змінюють: попрацювала одна, потім виходить інша. А ще кожна має певний фах. Всі чотирилапі працюють на совість, але Спаркі, наприклад, обожнює завали. Керівниця “Антарєс” в розмові назвала її “богинею завалів”. Белонна – богиня наземних локацій. Вона може покрутити носом, протягнути кінолога на повідцю по мінних полях, одразу почати копати на метр – і викопує тіло. Якщо треба відпрацювати якусь точку, це Ханна.

Історія загону “Антарєс”

Вона розпочалася у 2008 році. Тоді організація ставила собі на меті пошук живих людей – бабусь, дідусів, дітей, що заблукали – і допомогу ДСНС на випадки природних катаклізмів (землетруси, вибухи, зруйнування будівель).

"Вже в 2010 році собака з нашого загону - бельгійська вівчарка Антарес спадкоємиця Міжона – стала першою в історії пошуково-рятувальних кінологів України, якій надано право представляти країну на Чемпіонаті світу міжнародної організації пошуково-рятувальних собак IRO", — розповідає Лариса Борисенко. 

Паралельно учасники “Антарєс” працювали в напрямку практичного залучення в реальних пошукових місіях і займались кінологічним спортом. Успіх беззаперечний: за 15 років понад 10 разів побували на Чемпіонатах світу і на екстремальному тесті на готовність до міжнародних пошуково-рятувальних місій – MRT. Він вважається “еверестом” у кінологів-рятувальників всього світу. Він тривав три дні. Це було у 2015 році. За цей час собака з кінологом брали участь у 7 чи 8 пошуках, причому викликати з палатки могли раптово. Серед випробувань – спуститись разом із собакою з 30-метрової висоти на спорядженні, і потім по приземленню одразу розпочати пошук. Також пройти 10 км у повній викладці з собакою, і також одразу розпочати пошук. Додатково до цього слід було надавати ветеринарну і медичну допомогу.

“Тоді цей тест здавався екстремальним. Коли день і ніч, а ти і не розумієш, де той день, де та ніч. І тоді вже по закінченню цих трьох днів я подумала: “Якби була можливість ще залишитись, я б залишилась”. Але тоді ми ще не знали, що таке на справді екстремальне життя. На жаль”.

За 15 років в “Антарєс” підготували десь 35 собак, здебільшого з пошуку живих людей. Спочатку вони не вміли шукати мертвих, їх не навчали цьому. Але частіше викликали на 4-7 добу з моменту зникнення людей. І в 2011 році прийшло розуміння, що треба готувати собак до пошуку тіл. Лариса шукала, де в Україні є собаки, які вміють це робити на практиці. На жаль, не знайшла. І в 2013 році розпочала власний шлях – зі Спаркі. Вона розробила авторську методику, з якою в загоні працюють вже 10 років. Частково досвід брали в європейських країнах.

Коли прийшла війна

В 2014 році потреби дещо змінились. На той момент Спаркі вже вміла шукати і знаходити живих і загиблих “наземних”. Лариса неодноразово писала одній з організацій, яка займалась пошуком тіл загиблих. Чекала відповіді. Згодом виявилось, що тільки гаяла час – відповідь так і не прийшла.

На початку 2017 році учасники “Антарєс” з трьома собаками поїхали в Мар’янку разом з павлоградськими волонтерами. Варто відзначити, що кінологи займаються ще й каністерапією і готували собак для психологічної підтримки і роботи з особами з інвалідністю. Тож вирішили тоді розважити дітей і підняти їм настрій. Але школа і дитячий садок були зачинені, і волонтери потрапили в будівлю цивільно-військової адміністрації. Там вони влаштували невелику концертну програму. Під час виступу розповідали, що вміють собаки. Мимоходом Лариса сказала, що це пошуково-рятувальні собаки, і вони вміють шукати тіла. Військовий, який стояв біля вікна, після виступу підійшов і сказав: “Саме ви мені потрібні”. Це був координатор гуманітарного проєкту цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ. Тоді проєкт мав назву “Евакуація 200”.

Завдання стояло шукати і “підземні” тіла, але собаки були добре навчені шукати “наземні”. Організація багато працювала, і вже через півтори місяці вирушила на пошуки з собакою Спаркі.

Повномасштабна війна

“На момент повномасштабного вторгнення, співпрацьовуючі з військовими, ми жили в цій країні, ми бачили ту ракову пухлину “ДНРів” та “ЛНРів”, і ми розуміли, що буде далі. Що далі буде продовження, і вони поповзуть. І ми дуже ретельно готувались до цього”.

Сьогодні ресурс “Антарєс” – 14 рятувально-пошукових собак, які шукають людей як в природньому середовищі, так і на техногенних завалах. З них 9 собак є універсалами, вони шукають і живих людей, і тіла загиблих та їхні рештки. Працювали в різних регіонах – і на Сумщині, і на Київщині, і на Херсонщині, і на Миколаївщині, і на Харківщині, і на Донеччині. Виїжджали в Ізюм, Запоріжжя на всі прильоти, в Дніпро на два прильота. До і після вторгнення співпрацювали з поліцією – шукають тіла, живих людей і допомагають розкривати злочини.

“На Дніпро ми вже не брали тих собак, які вміють шукати тільки живих людей. Взагалі не брали, бо то було неефективно, на жаль. Але то вже був такий досвід – ми їздили по різних регіонах весь цей період, і розуміли, що собаки з пошуку живих людей під завалами неефективні”.

На прильотах працюють у супроводі і під контролем ДСНС. І це – не тільки про завдання, але й про безпеку.

Кінолог ніколи не працює наодинці

Був час, коли організація виходила на пошуки одразу після виклику родичів зниклого. Душевний порив. Кінологи нехтували безпекою і виходили без супроводу. Одного разу Лариса навіть провалилась під час пошуку на застарілих дачах. Це було в 2010 році. Розповідає: йшла по якомусь ярусу, і навіть не думала, що під нею також зруйновані будинки. Після того, як провалилась, опинилась в одному з них. Телефонного зв’язку немає, рацій на той момент теж не було. Собака залишилась нагорі, вона не провалилась, і це врятувало жінку. Лариса повзла, наче павук, зачепилась за ошийник і змогла вибратись. В тому ж селі на них вистрибували з ножем і вилами. За кожним зникненням може стояти кримінал. Тому безпека є безпека. І для кожного підрахунка (собака, кінолог і асистент) передбачений один поліцейський, якщо працюють саме з правоохоронцями.

“І ми для себе зробили висновки, що ніколи більше не будемо виходити без офіційного супроводу. Або то поліція, або ДСНС, або військові. Волонтерство – це дуже гарно, але ми нікому не зможемо допомогти, якщо не допоможемо собі”.

Разом з кінологом працює і його асистент від загону. Він йде поруч і повністю страхує – подає руку, допомагає зорієнтуватись, слідкує за GPS і навігацією там, де можна це зробити. Адже під час пошуку кінолог повністю сконцентрований на собаці. Також в критичних ситуаціях асистент надає допомогу собаці чи кінологу. Або кінолог асистенту – таке теж трапляється.

Як собаки пришвидшують пошук людей

Тут Лариса згадала слова Іллі Герасименка, співробітника ДСНС в Павлограді: “Знайдемо ми завжди. Але на скільки швидко знайдемо?” Вона розповіла про нещодавній випадок в одному з міст Дніпропетровської області, коли тіло дитини шукали 14 годин. А загін виїжджав і знаходив в таких же будинках за годину-півтори. Але не завжди йдеться саме про час виконання завдання, іноді це про якість. Собаки здатні знайти те, чого б людське око ніколи не помітило. Вони можуть бігти по полю, 4-5 годин лазити по обгорілій техніці і знайти той маленький клаптик, з якого виділять ДНК. Або можуть зайти в обгорілу будівлю, про яку люди кажуть: “Та щось там було. Мабуть, він був там”. Але його ніхто ніколи не знайде, бо там і дах впав. А чотири собаки заходять і позначають одну й ту ж саму локацію. Починають копати, і десь там,під цеглою знаходять попіл. Ним стала більшість рештків, але і в цьому попелі можуть знаходитись кілька зубів і кілька кісток.

“В нас дуже високі вимоги до собак і до себе. Але ж ми займаємось серйозними речами. А у нас такий принцип: або не займатись зовсім, або добре. Не робити вигляд, ніби ми щось робимо. На нас же розраховують”.

В загоні не тільки кінологи

Волонтерами стають і ті, хто має вдома кішок. Або ті, хто взагалі без домашніх улюбленців. Робота є для всіх, адже потрібно і координувати групи, приймати орієнтування, спілкуватись з родичами зниклих, давати алгоритми для пошуку. На сьогодні в організації близько 30 людей.
В загоні є підполковник поліції у відставці. Раніше вона працювала в Луганську, в 2014 році переїхала до Северодонецька. Жінка повертала імена зниклим безвісті за допомогою пошуку осіб, ДНК і т.ін. Після початку повномасштабного вторгнення переїхала до Павлограда. І допомагає “Антраєс” як криміналіст, навіть на пошуки виїжджає.

Долучаються до роботи діти і молодь, адже в загоні – не тільки пошуково-рятувальні собаки. Є й ті, що працюють в каністерапії – приблизно 9 собак.

“Долучитись може будь-який бажаючий. Але у нас зараз буває багато дзвінків на кшталт: “В мене є собака, йому півтора року. Він когось кусає. Заберіть її, зробіть рятувальником!”. Для цього напрямку ми дуже ретельно обираємо собак”.

Починають працювати з цуценятами, коли їм 2-3 місяці. Працюють і з людьми:поки готується собака, її власник/власниця через півтора року виходить асистентом. Організація волонтерська, тому виходить на пошуки, хто зможе. Але якщо людина не прийшла 2-5 разів, значить, вона для роботи не підходить. А кінологами стають ті, хто вміє працювати і виходить на пошуки. Всі дівчата, які наразі в організації є ведучими кінологами – і Карина з доберманом, і Поліна з лабрадором, і Марія з Пулею – виходили в якості асистента тривалий час. Очільниця “Антарєс” розповіла, що Марія долучилась до них ще школяркою. Зараз дівчині 17 років, вона працює зі згоди мами і чітко розуміє, чого вона хоче і прагне в житті. Марію залучає до пошуків поліція.

“Хтось когось ховає і прагне бути подалі від війни, а ці дівчата – навпаки”.

Ставлення до собак в рідному місті

Не можна не пригадати той випадок, коли в маршрутку не пустили волонтерів з “Антерєс” разом із собаками. За словами Лариси, це була волонтерки Карина і Поліна, вони були з доберманом і лабрадором. Причому жінка сказала, що такі випадки систематичні.

“Ми написали відкритого колективного листа до виконкому. І отримали відповідь, що водій діяв в рамках чинного законодавства – наче громадянка порушила правила, адже собака була без намордника. Але це як чорне назвати білим. Ніколи в житті дівчата не заходили в салон з собаками без намордника. І на відео камер в салоні маршрутки чітко видно, що собаки в намордниках”.

Втім, після 14 січня собак почали впізнавати на вулицях. До них підходять перехожі, показують дітям, обіймають і цілують. А чотирилапі облизують їх у відповідь.

Раніше ми показували, який вигляд має багатоповерхівка на Набережній Перемозі в Дніпрі через місяць після того, як в неї влучила ракета. Також читайте про прихисток "Єдність", в якому надавали допомогу постраждалим в перші години після удару. Вам є що розповісти про трагедію? Звертайтесь до нас, і ми вас вислухаємо! Як? Читайте тут. Всі матеріали, присвячені трагедії, шукайте за посиланням.