Власний досвід: як я вижив на стежці ухилянтів із Закарпаття до Румунії

Кореспондент Інформатора Ігор Рець пройшов стежкою ухилянтів, яка веде із Закарпаття до Румунії через Чорногорський масив. Цей маршрут навесні може стати смертельно-небезпечним через екстремальний клімат у горах. Ігор провів тиждень у туристичному будиночку на високогір'ї, щоб зустріти там справжніх ухилянтів та записати їхні історії. На думку адвокатів, він жодного разу не порушив закон, оскільки йшов лише туристичною частиною стежки і міг це довести. Проте його затримали прикордонники, спробувавши звинуватити у спробі незаконного перетину кордону.

Подорож Ігоря закінчилася у ТЦК та СП Хуста, звідки, як вважають ухилянти, одна дорога – до учебки, а потім на фронт. У Хусті кореспондент Інформатора зафіксував численні порушення закону. Підсумком поїздки став докладний звіт про пригоди. Інформатор публікує цей звіт у кількох частинах.

Почнемо по черзі: Ігор Рець розповідає, як розпочиналася його велика подорож – і чому в горах легко повірити у містику. Історії ухилянтів ми оприлюднимо пізніше. Невеликий спойлер: вони можуть шокувати.

Врятувати життя людини у сандалях

15 травня ввечері я запивав закарпатський бограч не менш закарпатським пивом і дивився на гору, яку зовсім скоро збирався перейти. Я відчував хвилювання, як перед іспитом.

Не раз бував у горах, але завжди обирав для цього сприятливий час. Цього разу мені треба було піднятися, коли на горах ще лежав сніг, але вже палило сонце. Прогноз ясної безвітряної погоди різко змінювався попередженням про грозові зливи.

Я розумів, що частина стежок перетвориться на бурхливі струмки, а підйом по них, що раніше займав хвилини, тепер розтягнеться на болісні години. Я водночас знав, що маю все, щоб вижити. Я все передбачив. Майже все...

Читайте також: Спорядження, екіпірування Ігоря Реця та авторський рецепт пеммікану по-українськи: делікатес, що допомагав виживати індіанцям у походах.

Задум походу виник після відео, що мені запропонував Youtube. Мешканець Закарпаття зі знанням справи показував на карті туристичних маршрутів знайомі мені лінії. Поступово курсор його миші рухався все далі на південь, доки гірською грядою не досяг румунського кордону.

Автор зі знанням справи пояснював: цей шлях можна пройти у легкому взутті, навіть у сандалях. Мовляв, не слід слухати тих, хто радить брати важке спорядження.

Ці маршрути ніколи не були секретними, вздовж кордону розташована низка популярних у туристів об'єктів, а деякі стежки взагалі проходять вершинами гірського хребта, що розділяє наші країни. Про все це добре знають досвідчені туристи, контрабандисти та прикордонники. А ось автор відео явно відкривав Америку – і для недосвідчених глядачів, і, ймовірно, для себе.

Читайте також: У ДПСУ розповіли, скільки ухилянтів загинуло на кордоні та як вони намагаються втекти з країни.

Це означало, що вирушивши милуватися травневими крокусами до гірських шапок, є високий шанс зустріти ухилянта. І, якщо він буде у сандалях, ця зустріч, можливо, врятує йому життя. 

Містика на стежці тихої смерті

Метою мого туристичного кидка був високогірний будиночок-сарайчик для туристів. Або просто колиба. Це місце, що вказане на туристичних маршрутах, є офіційною точкою порятунку ДСНС.

Моя підготовка орієнтувалася саме на життя у лісі, а не на перехід через гори. Тому вона категорично не підходить як інструкція для тих, хто вирішив вчинити адмінправопорушення.

Точка відправлення у мене починалася зі старту туристичної стежки біля дороги на висоті близько 900 метрів. Загалом я планував подолати 15 кілометрів за світловий день, піднявшись спочатку на висоту 1700, а далі, пройшовши голою вершиною на висоті 1950 метрів близько півтора кілометра, спуститися до місця ночівлі на висоту 1300.

Це короткий і мальовничий маршрут Чорногорським масивом, на якому я зустрічав туристів і множинні сліди їх перебування у вигляді сміття на всіх хоч трохи горизонтальних, а значить придатних під розміщення намету, місцях. Вже на висоті 1300 я помітив перший сніг, і що вище я підіймався, то його ставало більше.

На снігових шапках теж було безліч слідів туристів чи ухилянтів. Багато де вони свідчили про напружену боротьбу. Щоб подолати сніговий схил, людині потрібно рухатися по діагоналі щодо лінії підйому. Виходять зигзагоподібні стежки-серпантини. Ідучи слідом за туристом, який пройшов тут до мене, я неодмінно провалювався майже через кожний крок.

Чи в людини нога була 39 розміру, а вага набагато менша за мою, чи тепла погода зробила сніг занадто крихким, щоб без пригод пропустити нагору мої 120 кілограмів з урахуванням спорядження. Кілька разів я мало не зірвався зі схилу.

Вперше мене врятувала ялина, що стелилася по поверхні, як трава. Вхопившись за гілку ялинки, я втримався від того, щоб покотитися 100-метровою сніжною гіркою з кам'яними перешкодами.

Наступного разу мене врятувала трекінгова палиця. Обов'язковий атрибут гірського туриста, який часто у своїх оповіданнях ухилянти ігнорують як зайву розкіш, може врятувати життя. Зриваючись, я вдарив ціпком об сніг, не сподіваючись на диво. Інструмент склався втричі, трохи погнувся, увійшов у сніг по саму рукоятку, але надійно втримав на схилі від падіння.

Подумалося, що тут є трохи містики. Снігова шапка на шляху до першого озера – це як фільтр від дурнів. Якщо людина не подбала про очевидне, то гора просто не пускає її далі, на вірну смерть.

Контрабанду цигарок на Закарпатті перемогла контрабанда душ

До найвищого озера України я дістався за три з половиною години, встигнувши здійснити на маршруті прогулянку горизонтальною стежкою до сусіднього струмка. Це досить хороший результат, враховуючи, що туристичні сервіси пропонують проходити той самий шлях за 4,5 години в теплий час, коли немає потреби штурмувати снігову шапку.

Тобто я рухався зі швидкістю приблизно півтора кілометри на годину. Час підйому на гору неможливо розраховувати за правилами "плоскоземельців". 200-метровий підйом можна подолати як за хвилини, так і за години, залежно від обставин.

На озері Несамовите я познайомився з родиною, що відпочивала тут, ставши другом їх хаски. Ймовірно, собака відчула, що я несу в рюкзаку в'ялену телятину.

Там я поповнив запаси води та зварив за допомогою системи приготування їжі борщ із субліматів. Їсти зовсім не хотілося. Але я розумів, що підйом сирим зледенілим схилом може обернутися застудою і як слід поїв гарячої їжі та випив чаю.

Я дивився як зі снігового схилу, що мені доведеться подолати, спускаються збирачі Ісландського моху. Навантажені неймовірно великими білими капроновими мішками чоловіки, як мурахи, неквапливо шукали стежку.

Спочатку я прийняв їх за контрабандистів, проте збентежило, що вони рухалися у протилежному від румунського кордону напрямі. Пізніше вже після зустрічі з прикордонниками мені пояснили – контрабанди сигарет у цих місцях більше немає. Їй на зміну прийшла контрабанда душ: ті, хто раніше носив цигарки, тепер цими ж стежками водить ухилянтів.

Пообідавши я зібрався пройти решту свого маршруту з ще одним привалом у дорозі. Я планував відпочити на озері Бребенескул, відокремленому від Несамовитого довгим перевалом.

Для цього мені треба було подолати найзначніший на моєму шляху сніговий схил. Я ступив на снігове підніжжя, що шумить струмками, - і знову відчув крижаний вітер, що зовсім недавно підганяв збирачів моху в спину.

Я зрозумів, що це будуть найскладніші 250 метрів моєї подорожі, але помилявся. Найскладніше все ще ховалося десь у віддаленому майбутньому.

Читайте вже завтра: Ігор Рець підніметься по сніговому схилу, згадуючи пораду з гри Doom: безперервно рухайся, пекло пожирає ледарів. Дорогою до ухилянтської колиби він зрозуміє, як можна розпізнати ухилянта в Києві на дитячому майданчику. Замість ухилянтів у колибі він зустріне прикордонників. Тут і почнеться все найцікавіше.

Читайте ще про спорядження та екіпірування Ігоря Реця, авторський рецепт «пеммікана по-українськи» та які два типи ухилянтів штурмують гори на Закарпатті.