Ухилянтська колиба та її мешканці: як наш журналіст виживав у горах на кордоні з Румунією - частина 2

Кореспондент Інформатора Ігор Рець у середині травня пройшов стежкою ухилянтів, яка веде через Карпати у бік кордону з Румунією. Він рухався ризикованим гірським маршрутом та зупинився в гірському будиночку для туристів або просто в колибі. Саме там він збирався поспілкуватися з ухилянтами, чиїх слідів у колибі було повно. Вони навіть частково розібрали будиночок на дрова, щоб зігрітися. Проте, замість ухилянтів журналісту зустрілися прикордонники.

Адвокати переконані, що всі дії Ігоря були цілком законними – і на те є докази. Ми продовжуємо публікувати звіт нашого журналіста про його ризиковану подорож.

• Читайте першу частину його історії: як контрабанда душ перемогла контрабанду цигарок на Закарпатті.
• Також Ігор докладно описав своє спорядження та екіпірування. Зрештою, в горах це врятувало йому життя.
• В Карпатах наш кореспондент зустрів збирачів ісландського моху: ми дізналися, чому ця рослина така цінна.

Безперервно рухайся, пекло пожирає ледарів

Підйом суцільним сніговим схилом виявляється непростим випробуванням через особливо гостру потребу постійно перебувати в русі, щоб не змерзнути. Загалом, у горах найбільш корисною видається порада з гри Doom: “Безперервно рухайся, пекло пожирає ледарів”. Я цієї поради неухильно дотримувався.

Серед одкровень ухилянтів одне з найцікавіших – підготовка. Зазвичай люди, з горами не знайомі, діляться своїми лайфхаками: "почав підніматися пішки на 9 поверх", "почав ходити парком з рюкзаком".

Не маючи великих спортивних досягнень за плечима, скажу, що мені боротьба з крижаною шапкою найбільше нагадувала борцівські спаринги з далекої юності. Ти можеш заощаджувати ресурси, у тебе може бути стратегія, але ти ніколи не вгадаєш, коли, чому та як тіло втратить опору. Коли це відбувається (а це відбувається часто), то лише імпровізація, запас витривалості та винахідливість виявляються корисними.

Як і в боротьбі, у момент втрати рівноваги важливо не панікувати, а групуватись. Як і в боротьбі, під час підйому на гору помилки та страх можуть призвести до травм.

Проблемою тих, хто йде в гори вперше, є нерозуміння особливостей гірських стежок. Сходинки на 9 поверх мають рівну висоту, наш мозок адаптується до їх розміру - і ми долаємо прольоти, не думаючи над тим, як високо ми маємо піднятися.

Стежки у парку біля будинку – плоскі, і не дають належних відчуттів. Тому якщо ви одного разу помітите, до прикладу, як дорослий чоловік, загорнувшись у плед, намагається видертися на дитячу гірку, раз у раз скочуючися донизу, не маючи опор, будьте впевнені, це ухилянт готує себе до справжніх гірських випробувань.

Йти гірськими стежками вночі – майже самогубство

Підйом сніговим схилом з висоти 1700 на 1950 забезпечив мене дивовижним оглядом на гори, що йдуть за горизонт. Я опинився на середині хребта, в один бік якого гора Туркул, а якщо йти в протилежному напрямку - Гутін Томнатік і Бребенескул.

Стежка на вершині хребта вузька, близько двох метрів, з різкими урвищами вниз. Відчуття, ніби йдеш якоюсь древньою стіною, що відокремлює фантастичні держави. Пройшовшись до Торкула, я розвернувся у зворотному напрямку і пішов укритою тисячами крокусів лисою вершиною на Бребенескул.

Щоб проходити такі стежки непоміченими, ухилянти обирають нічний час. Вночі тут вітер ще сильніший, ніж удень, а кам'янисту стежку, яка постійно ховається під сніг, неможливо розгледіти. Такі експерименти межують із самогубством.

Читайте також про спорядження та екіпірування Ігоря Реця, авторський рецепт Пеммікана українською та які два типи ухилянтів штурмують гори на Закарпатті.

Пройшовши приблизно 2 кілометри гірськими вершинами, я опинився біля озера, закритого горами, ніби перлина раковиною. Наполовину скуте льодами і сніговою шапкою, наполовину кристально-прозоре і повне жаб, що прокинулися, озеро живиться гірськими ключами, з яких можна набрати чистої води.

Поповнивши запаси і відпочивши як слід, я вирушив на фінальну точку маршруту - заливними луками вздовж бурхливого струмка мені було потрібно дійти до колиби. Так називають у тутешніх місцях будиночок у лісі.

Я знав, що слідуючи цим маршрутом, я обов'язково когось зустріну. Пройти таку відстань, не скориставшись розкішшю виспатися на сухому ліжку, мені здавалося неймовірним.

Ухилянтська колиба та її мешканці

Шлях у два з половиною кілометри до лісової хати зайняв понад дві години. Провалюючись крізь сніг у бурхливі гірські струмки, перелізаючи через хвойку, що стелилася непрохідним шаром, я зрештою дістався до голого невисокого пагорба, на вершині якого стояв зроблений з дощок будиночок, а біля підніжжя - шумів водоспадами бурхливий струмок Бребенескул.

Там, де на карті був позначений місток, його не виявилося, і мені довелося перейти крижаний струмок вбрід. Щоб було зрозуміло, що я очікував зустріти на шляху, ось фото колиби, зроблені у 2022 році та опубліковані як звіт до одного з туристичних маршрутів.

Проте я побачив гнітюче видовище. Колиба виявилася напівзруйнованою. Передбанник був практично розібраний. Столик, що стояв зовні ще два роки тому, зник. Дошки, якими обшита будова, підсохли - і через сантиметрові щілини вільно гуляло крижане повітря. Усюди можна було помітити сліди людських страждань.

Оскільки було холодно, я відразу почав облаштовувати вогнище. Видно, що його давно ніхто не доглядав. Каміння було закопане в нашаруваннях золи. Розчищаючи багаття, я насамперед викопав із нього навіщось кинуті прямо в середину порожні балони від газу для пальників.

Коли вогнище було перезібране, у мене вийшла чудова піч турбінного типу з вертикальною закладкою дров. Вдалося затягнути всередину виявлений неподалік колиби бляшаний щит. Так піч у приміщенні одержала захист від дощу. Димаря в колибі не було, його роль виконувала дірка у даху.

Розгрібаючи золу, я виявив недогорілий дощовик. Ймовірно, хтось, не знайшовши сил облаштувати захист вогнища від дощу, натягнув цей дощовик проста над багаттям. Пластикове укриття швидко розплавилося, так що залишився лише рукав. Чи дійшла ця людина до своєї мети живою?

Упорядковуючи приміщення, я розібрав сміття, присутність якого вказувала на тяжкий побут квартирантів, що ночували тут. Усюди були пакетики від “Німесілу” – ліки, які приймають, щоб збити температуру.

Були сміттєві пакети зі слідами скотчу. Такі використовують, щоб зберегти сухим взуття, переходячи струмок вбрід. Були пакети з-під субліматів та локшини швидкого приготування.

Хтось прийшов сюди вже застудженим та з температурою. А значить, розкидані по підлозі пакети для сміття не врятували взуття від промокання. На це також вказували розкидані шкарпетки, що, очевидно, не встигли висушити, адже запасу газу на це не вистачило.

Однією з найдивніших знахідок стали гавайська сорочка і гавайські шорти. Навряд чи хтось ішов у такому одязі по холоду, швидше за все, вони лежали тут з осені. Ймовірно, ці речі залишилися тут, бо вони теж наскрізь промокли.

Судячи з розкиданих усюди хімічних грілок, відпочинок у людей, що жили у колибі, був, м'яко кажучи, некомфортним. Я спалив у печі цілий асортимент подібних аксесуарів. Тут були широкі грілки для тіла, грілки-устілки для взуття, зовсім маленькі грілки для обігріву зони нирок. Дивувало, що грілки були буквально всюди, ніби хтось жбурляв їх не дивлячись, у великому поспіху.

Колиба до мого приходу була частково розібрана. Тобто мандрівники використовували частини будинку для багаття. Це особливо дивно, адже мені вдавалося буквально за сто метрів від приміщення збирати як розкидані дошки із залишків кемпінгу, так і сухі, придатні до тривалого горіння, гілки повалених біля струмка сосен.

У мене знайшлося два пояснення, навіщо людина руйнує житло, що служить йому ночівлею. Або мешканці колиби були виснажені настільки, що вони не мали сил шукати дров. Або вони приходили на місце ночівлі глибокої ночі і  всього на кілька годин, щоб спробувати зігрітися та відпочити перед наступним кидком, та не могли в темряві шукати дрова поблизу колиби.

У ході пригод, які сталися зі мною далі, я поспілкувався з багатьма цікавими людьми. Один із них - штурмовик відомої бригади, який звільняв Херсон та Харківську область, а потім воював на Донецькому напрямку. Його було затримано поліцією прямо на вокзалі закарпатського міста Рахів.

Правоохоронці прямо там, на вокзалі переконали його добровільно визнати, що він мав намір перетнути кордон. Він у підсумку провів три дні у бордері – так називається прикордонна в'язниця.

Там штурмовик спілкувався з чоловіком, який пройшов 70-кілометровий шлях за дві доби, зробивши привал лише на сон із 2 години ночі до 5 ранку. Подорож цього чоловіка також закінчилася невдало. Вже на кордоні його помітили прикордонник.

Молодий співробітник ДПСУ кинув автомат і без вантажу став наздоганяти втікача. Пробігши на півтора кілометри вглиб Румунії, чоловік підвернув ногу і в бійці з прикордонником зазнав поразки. Таким чином, до протоколу про адмінправопорушення (204-1 КпАП) додався ще один - опір правоохоронцю.

Ймовірно, враховуючи інтенсивність маршруту, людина, про яку ця історія, здійснювала свій єдиний тригодинний привал навіть не в колибі, а де вдалося. Але, судячи з ситуації, ті, хто перебував тут, також надовго не затримувалися.

Чому легко отруїтися кришталевою гірською водою

Вирушивши на інспекцію джерел поблизу, я зрозумів, що ними давно не користувалися. Джерела закидані гілками, що впали, і щоб розчистити їх, потрібно попрацювати.

Швидше за все, до струмків давно не ходять, адже це вимагає виходу на відкритий простір. А для багатьох "туристів до Румунії" подібне – недозволена розкіш.

У одкровеннях ухилянтів можна дізнатися про те, що вони п'ють воду прямо з русел гірських річок та струмків. Я задумався про те, що в багато з них ймовірно п'ють воду прямо зі струмка Бребенескул, що протікає біля колиби.

Вода там бурхлива, кришталево чиста та холодна. Але витікає вона з повного жаб озера, а наповнюють її осадові води із заливних луків та зі снігових шапок. Померти від кишкової інфекції в горах – та ще екзотика та додаткова опція для тих, хто опиняється на природі вперше.

Зустріч із прикордонниками

Вранці 18 травня я прокинувся у колибі з сильним ознобом. Найменша дрібниця - забуті вдома шльопанці призвели до того, що я в результаті частенько ходив по дощатій підлозі босоніж. Так що насамперед з ранку мене привітали нирки, що втомилися в дорозі. Я буквально почув, як вони просяться додому до антибіотиків.

План маршруту – важлива складова походу. На випадок відсутності цікавих зустрічей з ухилянтами планувалося банально повернутися тим самим шляхом назад, зробити гарні фото озер, квітучих крокусів, природи, що прокидається, і описати можливості внутрішнього туризму на прикладі походу вихідного дня. На випадок підгорнутої в дорозі ноги чи температури була ближча точка – населений пункт Луги, до якого серпантином веде туристична стежка.

Хоча я знаходився за 12 кілометрів від 5-кілометрової прикордонної зони, тобто за 17 кілометрів від кордону, я розумів, що моїм шляхом йдуть ухилянти. А отже я був не застрахований від історій, що гуляють у мережі, про людей, яких нібито затримували в лісі і везли фотографуватися під самий кордон.

Читайте також: На Закарпатті співробітники ТЦК підвезли чоловіка до кордону, щоб мати змогу його мобілізувати.

До подібного я теж підготувався. У мене було редакційне завдання, договір з адвокатом на представлення моїх інтересів і одразу два незалежні від телефону трекінгові пристрої, які я планував надати суду, якщо раптом виявиться, що я “телепортувався” під кордон.

Тому коли вийшовши з колиби, я побачив двох прикордонників, то помахав їм. Вони помахали мені у відповідь. Ми йшли назустріч один одному як старі друзі та посміхалися. Цьому була причина – вони давно знали, що я живу тут.

Читайте вже у четвер. Ігор Рець розповість, як закон джунглів вплинув на доведений факт: прикордонники на Закарпатті напрочуд привітні. Також ми з’ясували, чому через ухилянтів ведмеді, зустріч із якими обіцяє мандрівникові майже вірну смерть, почали з'являтися на туристичних стежках. Чому стереотип про айтішника, який біжить через кордон, заради заробітків у Європі – неправда, і хто насправді зараз намагається пройти горами до Румунії.

Також ми розкажемо, як на нашого кореспондента та його нових знайомих склали протокол за спробу незаконного перетину кордону – і чому той протокол не візьме до розгляду жоден суд на Закарпатті.