Прикордонники, яким важко відмовити: як наш журналіст виживав у горах на кордоні з Румунією – частина 3

Кореспондент Інформатора Ігор Рець зважився на унікальний експеримент: він пройшов стежкою ухилянтів у горах поблизу кордону з Румунією. Своєю метою він ставив поспілкуватися з ухилянтами, щоб зрозуміти – навіщо вони йдуть на величезний ризик, намагаючись втекти з батьківщини. 16 травня Ігор піднявся в гори, дістався дерев'яного будиночка, що продувався крижаними вітрами - всі називають його колибою. Незабаром його зустріли прикордонники.

Адвокати впевнені, наш журналіст жодного разу не порушив законів. Він рухався тільки туристичними маршрутами, не наближався до кордону менш ніж на 17 км. Ба більше, він міг би це довести, оскільки взяв із собою одразу два GPS-трекери, що фіксували маршрут, який він пройшов.

Проте прикордонники, які поводилися душевно, по-братськи, спробували вмовити нашого кореспондента підписати папери з невірно вказаним часом та місцем затримання. Через їхню емпатію, важко було відмовити. Проте наш журналіст знайшов у собі сили сказати "ні", оскільки до свого походу він підготувався ґрунтовно.

Окрім відмінного спорядження, запасу провізії та доказів легальності власного маршруту, Ігор Рець отримав консультацію адвокатів. Вони пояснили, як діятимуть люди, які намагатимуться його затримати. І як треба поводитися, щоб не потрапити в неприємності.

Як усе це було – у продовженні історії Ігоря Реця. Ми вже розповіли, як наш журналіст вирушив у похід і з якою небезпекою зіткнувся на шляху:

• Частина перша. Як контрабанда душ на Закарпатті витіснила контрабанду цигарок.
• Частина друга. Ухилянтська колиба та її мешканці.
• Також читайте подробиці про екіпірування та спорядження Ігоря Реця: тут він, зокрема, пояснює, наскільки реально дійти до кордону з Румунією швидко та без нічого.

Братство зеленого хреста

Двоє чоловіків, що піднімалися стежкою мені назустріч, були схожі на батька та сина на риболовлі. Єдина відмінність - автомати, що вони тягли їх на лямках перед собою та ще відзнаки на камуфляжі.

Поцікавившись, з якою метою я тут, прикордонники зізналися: спостерігають за мною вже два дні з дрону. Бачили, як я ходив по воду і збирав дрова біля струмка, тож вирішили навідати.

Ми вирушили на місце збору. Звідти машина мала відвезти мене до прикордонного пункту Богдан «для уточнення даних», і підкинути до найближчого населеного пункту.

Я міг відмовитись їхати, адже я не перебував в зоні, що охороняється, і на мене не складали протокол, тобто факту затримання не було. Але я погодився. Я очікував, що на прикордонній заставі на мене чекають зустрічі з тими, хто йшов цим шляхом до Румунії.

Точкою збору була лісова галявина на крутому підйомі у 300 метрів. Біля поваленої сосни заготовлені дрова. Все вказувало, що прикордонники часто використовували цю точку для відпочинку.

Фактично, це місце було поруч. Хоча з колиби точку збору прикордонників не було видно, я часто милувався тим пагорбом, виходячи по дрова та по воду.

Ми розпалили багаття, я поставив казанок на каміння і очікував, коли закипить чай. На пікапі приїхали дронщики, закурили та почали ділитися своїми побутовими проблемами.

Атмосфера була непідробно братня. Братство зеленого хреста. 

"Підкинь-підкинь", "зараз дрібні дрова принесу", "перестав сюди котелок", - у цій метушні почала нав'язливо крутитися в голові думка про те, що треба було взяти в похід м'яса для шашликів.

Типовий ухилянт — вже давно не айтішнік

Ввічливість, шанобливість та душевність закарпатських прикордонників – це унікальні для української правоохоронної системи риси, що були досягнуті за рахунок синергії закону України та закону джунглів. Прикордонників відправляють на патрулі з автоматами. При цьому фронтовики, що біжать через кордон, добре знають статут бойової служби й обізнані щодо обставин, за яких прикордонник може застосовувати проти них зброю.

Тому при опорі прикордонник часто не стріляє, а вступає у бійку. Наочно така ситуація сталася на Закарпатті буквально днями, коли втікач відібрав у правоохоронця пістолет, розстріляв обойму та втік до Румунії.

Буває й інакше. Під час мого відпочинку на прикордонних заставах розгортався великий кіпіш. Прикордонник випадково вбив людину у лісі, поціливши їй у голову.

Прикордонники розповідають байку, що типовий "гірський ухилянт" зараз є айтішником, який біжить за кордон, щоб заробити грошей. Насправді це не зовсім так. Згодом ми познайомилися із сімома ухилянтами, двоє з них виявилися штурмовиками.

Існує феномен — зброя в руках прикордонника лякає "мирного" втікача і викликає азарт боротьби у того, хто вміє з нею поводитися. Прикордонники не зацікавлені ані щоб людина з ними билася, ані щоб вона почала тікати. У першому випадку вони можуть постраждати. У другому їм доведеться переслідувати втікача гірськими схилами.

Перше інстинктивне рішення людини на схилі – кинутися вертикально вниз. Це потенційно веде до травми, але дозволяє у разі удачі різко відірватися від прикордонника, а якщо перебігти струмок – навіть збити собаку зі сліду. Людина, кидаючись з пагорба, розраховує, що їй одного разу пощастить.

Але якщо прикордонник кидатиметься з урвища за кожним зустрічним ухилянтом, це означає, що йому має везти весь час. А так не буває…

П’ять тисяч доларів хабаря за інвалідність ветерану 

Ми чекали на автомобіль близько години. За цей час я встиг познайомитися з ветераном АТО, який воював під Ізварино у 2014 році, виявив серед прикордонників свого земляка, поспілкувався з киянином, який вирушив служити добровольцем у 2022-му році і на якого досі чекають у рідний IT-компанії.

Я тиснув руку учаснику нині вже легендарної оборони Луганської прикордонної бази. Зі мною ділилися спогадами ветерани запеклих битв літа 2014-го. 

У цей момент дуже захотілося, щоб автомобіль з командуванням, що мав мене забрати, не приїжджав довше. Але час швидко минув.

Бійці розповіли, що всі, хто зараз ловить ухилянтів у лісі, із бойовим досвідом. Парадокс у тому, що часто затримувати їм доводиться своїх бойових товаришів, таких самих ветеранів.

“Нещодавно затримали чоловіка, він ішов до Румунії. При ньому уламок, ооот такий, - мій співрозмовник показує долонею сантиметрів шість, - лікарі витягли, як талісман носить. І медичні документи. А в документах - ще один такий самий уламок, але всередині. Ми йому говоримо – навіщо йдеш на Румунію? Тобі з такими травмами належить отримати інвалідність. Він відповідає, що інвалідність так просто не дають, вимагають 5 тисяч доларів”.

Прикордонник розповідає цю історію, закурює та замовкає. Я прошу сигарету, запалюю і теж мовчу, будь-які коментарі тут недоречні.

Як ухилянти вивели ведмедів на туристичні стежки

Джип командира виникає біля пагорба ніби нізвідки. Бадьорий чоловік років п'ятдесяти оцінює мене з ніг до голови, одразу ж помічає ніж і просить віддати.

- Під протокол вилучатимете?

- Та ні, ну як ти на задньому сидінні та з ножем поїдеш у мене за спиною?

- Ну, а факт мого затримання ви якось фіксуватимете?

- Так зараз ось відвеземо тебе якраз оформляти протокол…

Наша розмова виходить не строгою, не офіційною, але по-одеськи діловою. Я віддаю ножа командиру і сідаю на заднє сидіння.

- Я чув, що людей ось так от прикордонники підбирають у лісі і везуть на кордон фоткати з собакою… Мовляв, попався не за 17 кілометрів, а прямо біля румунської колючки.

- Дурниці! Навіщо це нам!

Командир вказує на вершину зі зламаними смереками.

- Дивись! Бачиш? Що це, як думаєш?

- Зсув…

- Ну, а як він утворився?

- Вода зійшла?

- Ні! Бурі… Ти ось ночував у колибі, дощ був? А за два кілометри від тебе йшов сніг! Зараз дуже небезпечно. А ти тут лазиш! Ще й у забороненій зоні.

Ми трохи посперечалися про правомочність перебування на туристичному маршруті та трактуванні адміністративного кодексу, але швидко повернулися до теми карпатської краси.

На смартфоні командира я бачу фото свіжого ведмежого сліду на снігу:

- Дивись, кого ми сфотографували! А ти тут тиняєшся!

- Ведмеді не виходять на туристичні стежки.

- Тепер виходять... Ухилянти йдуть, кидають всюди їжу, а ведмеді її чують і приходять поласувати саме на туристичні стежки.

- Я не зустрічав ні ведмедів, ні їхніх слідів...

- Тож радій! Тобі дуже пощастило!

Командир мав серйозний вигляд, і в його словах було багато сенсу. Зустріч із ведмедем є найстрашнішим, що може статися у горах. Така зустріч практично гарантовано призводить до загибелі.

Є шанс врятуватися, кинувшись зі схилу вниз. Ведмедеві складніше рухатися схилом, ніж людині. Але в більшості випадків втекти від цієї сильної та небезпечної тварини просто неможливо. Наступного дня ДПСУ опублікувало це фото у своїх соцмережах.

Telegram oembed: https://t.me/DPSUkr/20048

Братські прикордонники пропонують підписатися під втечею до Румунії

Гірськими серпантинами машина привезла нас до прикордонного пункту Богдан. Там прикордонники оглянули мій рюкзак у пошуках "компрометуючих матеріалів", тобто мап із позначками або кусачок для колючого дроту.

За форматом – це поверховий огляд, який також проводиться добровільно. Оскільки у мене не було нічого, крім їжі, речей та туристичного начиння, я показав вміст. Вже під протокол прикордонник провів опис банкнот, документів та вилучив їх на час моєї поїздки до Ділового.

Пів години очікування – і я побачив протокол, в якому було зазначено, що мене затримали за 10 кілометрів від кордону при спробі проникнути до Румунії. Тут я натурально обурився, адже до цього жоден з прикордонників мені подібного не закидав.

До того ж у мене були дані супутникових навігаторів, що фіксували моє місцезнаходження на момент затримання. В самому протоколі було вказано невірний час події - 12:00, хоча подія сталася рано вранці.

Відмовившись підписувати протокол прикордонників, я надав власний протокол пояснень для суду, де ретельно виклав хронологію події. Далі ми повинні були поїхати до Ділового.

Читайте вже у п'ятницю. Від прикордонників Ігор Рець потрапить у гості до Хустського РТЦК та СП, що вже отримав погану славу. У березні дівчина із Закарпаття розповіла моторошну історію, як її хлопця викрали у Виноградові, доставили до РТЦК та СП Хуста, там жорстоко мучили та били. Після цього хлопець із численними ранами та гематомами потрапив до реанімації. Позиція РТЦК також була оприлюднена. Там стверджували: мобілізований самостійно завдав собі всіх тих травм.