Квиток в учебку: як наш журналіст виживав на стежці ухилянтів біля кордону з Румунією - частина 4

Ігор Рець, кореспондент Інформатора, наважився на дуже ризикований експеримент. Він пройшов частину маршруту біля кордону з Румунією, який часто називають стежкою ухилянтів. Його метою було зустріти людей, що намагаються покинути країну та дізнатися їхні секрети. З самого початку наш журналіст розумів ризики, з якими він міг зіткнутися: зірватися з обмерзлої гірської тропи, зустрітися з дикими тваринами, майже стовідсоткова гарантія допиту у прикордонників та фінал подорожі у ТЦК, куди завжди привозять ухилянтів з кордону. Саме так все й вийшло. Проте наш журналіст добре підготувався: він мав добре екіпірування, технічні засоби, що фіксували його маршрут та правову допомогу, отриману попередньо.

Ми вже розповіли, як Ігор пройшов мальовничим маршрутом від озера Несамовитого до озера Бребенескул, де температура вночі знижувалася до нуля градусів. Він декілька разів ледь не зірвався у прірву. Потім Ігор зупинився у напів зруйнованій хатині, що місцеві називали колибою - та знайшов там сліди ухилянтів. Ці сліди допомогли йому зрозуміти проблеми, з якими ухилянти стикалися під час своєї подорожі: неможливість зігрітися, висушити одяг та взуття, хвороби через переохолодження, ризик отруїтися гірською водою.

У колибі його зустріли прикордонники, які виявилися добрими товаришами та задушевними співрозмовниками. Проте під кінець доброзичливі прикордонники запропонували Ігореві зізнатися у письмовому вигляді, що він намагався перетнути румунський кордон. До речі таких намагань Ігор не мав, він фіксував свій маршрут за допомогою GPS-трекеру та навіть не наближався до кордону менш, ніж на 18 км.

Коли Ігор відмовився оговорити себе, його повезли в містечко Ділове - на зустріч із “розвідкою”. Але зустрів у Діловому Ігор ще й тих, на кого полював - справжніх ухилянтів. Далі пряма мова нашого кореспондента.

Читайте попередні частини історії Ігора Реця, що була отримана на власному досвіді:

• Частина перша. Як контрабанда душ на Закарпатті витіснила контрабанду цигарок.
• Частина друга. Ухилянтська колиба та її мешканці.
• Частина третя. Прикордонники, яким важко відмовити або як ухилянти привабили ведмедей
• Також читайте окремо про екіпірування та спорядження Ігоря Реця: як наш журналіст ретельно готувався до походу, але дещо важливе все ж забув.

Прикордонна розвідка

- Ми зараз доставимо вас у пункт Ділове, там вам треба буде дати пояснення розвідці.

- Ого, у вас тут ГУР працює?

Прикордонники починають сміятися: «Ні… наша… прикордонна розвідка».

Ділове зустріло мене вимогою знову здати ніж. Після цього у мене з'явилася можливість піднятися на другий поверх та поспілкуватися зі слідчим прикордонної розвідки.

Що це за людина та яка в неї функція, я так і не зрозумів. Зі спілкування з'ясувалося, що слідчий не вміє користуватися режимом incognito у браузерах, і вважає, що туристичні стежки можна пройти лише за порадами місцевих жителів.

- Розблокуйте телефон

- Що? Ні! В жодному разі...

Розвідник напружується, секунду мовчить і вирішує піти з козирів:

- Я хочу подивитися, чи немає у вас офлайн-мап.

Мені стає сумно. Наївна щирість, з якою людина, фактично порушуючи закон, пропонує здійснити акт самокомпроментації, наштовхує мене на думку, що багато хто з тих, кого сюди привозять, погано знають закон і свої права. А слідчий-розвідник користується цим.

- Я не показуватиму вам телефон...

- А історію пошуку можете показати?

- Не можу, вибачте.

Розвідник дивиться на мене спантеличено і я наважуюсь прояснити:

- Ну, це ж особисті дані - історія пошуку, правда?

- Ну…

- І карт у мене немає, повірте.

Я показую на годиннику карту і демонструю, що вона працює, навіть коли смартфон вимкнено.

- Але ж вам потрібно було знати ваш шлях?

- Вздовж струмка до озера, на хребет, праворуч - на Торкул, потім ліворуч - на Бребенескул, два кілометри вздовж струмка до хати. Все...

Останньою спробою покопатися у моєму телефоні став аргумент, що у Карпатах є люди, які допомагають за гроші пройти маршрут. Я запевнив, що таких людей не бачив. То була чиста правда.

Після цікавої розмови мені дозволили піти на курилку, де через одного сиділи прикордонники та затримані ухилянти.

"Подумай, журналісте, що відбувається ..."

На лавочках вздовж стін курилки сидять вісім людей. На сімох складено протоколи про адмінправопорушення. Їх переконали зізнатися, що вони хотіли перетнути кордон із Румунією.

Восьмий – молодий нацгвардієць. Його разом із товаришами щойно забрали з гарячої точки – та перекинули на посилення кордону з Румунією. Перспектива служити добу без можливості відпочити з поїзда його зовсім не тішила.

З семи ухилянтів одразу виділяються двоє чоловіків мого віку. Вони бадьорі, багато жартують. На відміну від інших присутніх у їхніх очах, зовсім не читається тривога.

Мої двоє нових знайомих – штурмовики. Один – полтавець, другий – з Миколаєва.

2022-го вони обидва пішли добровольцями захищати Україну. Два роки провели у тяжких боях, втрачаючи побратимів. І врешті-решт вирішили залишити частину та вирушити до Румунії. Серед прикордонників, які відвідують курилку, засудження за рішення залишити службу на адресу хлопців не виявляв ніхто.

"Подумай, журналісте, що взагалі відбувається, якщо ці двоє, які два роки воювали, зараз знаходяться тут", - сказав мені один із працівників у Діловому.

І штурмовиків, і решту п'ятьох затримали прямо на вокзалі в Рахові. Всім закидають незаконне перетинання держкордону - ст. 204-1 КУпАП. Хоча той же Рахівський райсуд завжди залишається у цих питаннях на боці обвинуваченого, адже перебування у місті Рахів – недостатня підстава, щоб вважати, що людина збирається тікати за кордон. Навіть якщо він сам у цьому зізнається.

Подорож маршрутом “ТЦК - навчальний центр”

Серед п'ятьох цивільних, двоє особливо вирізняються тривожністю. Це чоловік років 35 і хлопець на десять років молодший. Вони мали з собою велику суму в доларах, яку вони збиралися передати за перетин кордону.

Їх забрали першими, і нас лишилося п'ятеро. Ближче до 19:00 підігнали бусик. Штурмовик із Полтави залишився на прикордонному пункті. Найближчі три доби він провів у бордері – так називається місце обмеження свободи на кордоні.

Для інших приготували захоплюючу поїздку маршрутом, добре відому в народному фольклорі: «ТЦК – навчальний центр». Як вдалося з'ясувати, кінцева точка нашого маршруту – закарпатське місто Хуст.

Щоб згадати, чим знаменитий РТЦК та СП Хуста, мені навіть гугл не потрібний. Це місце у всіх на слуху. У березні звідти до реанімації потрапив хлопець, усе тіло якого було в слідах від побоїв, гематом. Представники РТЦК Хуста заявили - він сам завдав собі  цих пошкоджень при спробі суїциду. Це лише одна історія. 

Серед п'ятьох, посаджених у бусик, троє хлопців були молодші за 25 років. І в такому випадку я залишився єдиним, хто цим маршрутом пройде. Молодих відпустять, а штурмовик з Миколаєва, який тех потрапив до бусика, вдруге на навчання не піде.

Читайте продовження у понеділок! Ігор Рець потрапляє до РТЦК та СП Хуста, звідки, як то кажуть, одна дорога – до учебки, потім на фронт. Виявляється, це не зовсім так. У тому Ігор переконується, коли самі співробітники ТЦК починають розповідати йому свої історії.