Спорядження та екіпірування Ігоря Реця, яке допомогло вижити на стежці ухилянтів до Румунії: пояснення до репортажу

На каналах Youtube для ухилянтів розповідають, що пройти горами до кордону дуже просто, можна навіть у сандалях. Кореспондент Інформатора Ігор Рець не повірив у ці казки та ретельно підготувався до своєї небезпечної подорожі. Його мета була пройти гірською стежкою, зупинитися в карпатському притулку для туристів за 17 км від кордону і познайомитися там з ухилянтами, які, ймовірно, прямують саме цим шляхом. 15 травня Ігор почав підйом у гори, де ще лежав сніг, а температура вночі знижувалася до нуля: ось як розпочиналася його подорож.

Інформатор вирішив окремо викласти розповідь автора про його спорядження, екіпірування та делікатес індіанців пеммікан, який він узяв із собою в дорогу. Дещо з цього врятувало життя нашому автору. 

Трекінгові кросівки, запас їжі та води

Моя підготовка орієнтувалася саме на життя у лісі, а не на перехід через гори. Вона категорично не підходить як інструкція для тих, хто вирішив вчинити адмінправопорушення.

Я взув комфортні трекінгові кросівки від популярного американського туристичного бренду, тоді як досвідчені ухилянти навпаки, йдуть у високому берці, щоб нога не втомлювалася під час руху вздовж схилу. Я планував перейти лише через один хребет, і заради цього жертвувати комфортом не став.

Також я взяв їжі із запасом. Я планував не відмовляти собі у харчуванні, і навіть враховував, що, можливо, мені доведеться поділитися в дорозі припасами зі змученою, непідготовленою до гор людиною. Все ж місце мого перебування є офіційною точкою порятунку ДСНС. У мене було 16 сублімованих супів, яких би вистачило в умовах гірського метаболізму на прийом двічі на день протягом цілого тижня, стільки ж батончиків для перекушування, ягідний чай, розчинна кава.

Окремо я приготував пеммікан - оспіваний у класичній американській літературі делікатес корінних народів США. Рецепт його – наприкінці тексту.
Ще я взяв із собою значний запас води. Плануючи поєднати приємне з корисним, я розраховував, що скину в поході трохи жирової маси. Відповідно, воду не економив, а навпаки, змусив себе випити під час 10-годинного марш-кидку цілих 4 літри.

Вода з гірських струмків може бути небезпечною

У карпатських джерелах вода дуже смачна, але в травні важливо не помилитися - величезна кількість струмків течуть зі снігових шапок, що тануть. Вода з таких струмків, хоч і виглядає привабливо, до вживання не підходить.

Пити без побоювання можна лише, якщо вам доступне саме джерело виходу ключа із поверхні. В іншому випадку може запросто виявитися, що кристально-чиста вода, яку ви набираєте біля підніжжя гори, усього в 10 метрах вище за течією протікає крізь тіло лисиці, що померла від сказу.

Я знав, де знаходяться придатні для забору води джерела по маршруту. Вивчення маршруту значно полегшує орієнтування на ньому.

Для ухилянта 4 літри води за спиною – це додаткові 4 кілограми ваги, що у горах недозволена розкіш. Тому ухилянт швидше візьме в дорогу літрову пляшку, яку поповнюватиме з кожного зустрічного струмка. Така стратегія будується лише на одному - надії, що кишкова інфекція розвинеться, вже коли той вже буде в руках румунської поліції, а не доб'є бідолаху десь у горах. 

Про два типи ухилянтів: легкоходи та виживальці

Забігаючи наперед, зазначу: ухилянти, як на мене, діляться на дві категорії. Легкоходи – ті, хто сподівається подолати гори швидко. І виживальці, які готові довго перебувати в горах. У майбутньому виявиться, що це не просто умовний поділ. Це зовсім різні типи людей – за соціальним статусом та за наявністю військового досвіду.

Бігуни-легкоходи не беруть запасного комплекту взуття. Це тому, що вони, як правило, не знають, що ходіння в мокрому взутті це не тільки ризик застудити нирки, а й криваві мозолі. Ходуни-виживальники не беруть запасний комплект взуття, тому що часто вже ночували у сирому окопі в цих мокрих берцях.

Я ж планував взяти легкі шльопанці для переміщення по табору. Але в останній момент забув покласти їх у рюкзак. Забуті шльопанці здаються дрібницею, але саме ця помилка найбільше позначилася на загальному комфорті перебування в таборі.

В іншому набір речей брав виходячи із ситуації:

• Комплект сухої білизни та одягу проміжного шару;
• Система приготування їжі із запасом палива для приготування 6 літрів води (на випадок, якщо будуть проблеми з багаттям);
• Ремнабір (стрічка для ремонту трекінгових палиць, нитки та голки для ремонту рюкзака), ніж (для заготівлі тріски для багаття), аптечка (протизапальні препарати, засоби проти отруєння, засоби проти алергії та обробки ран);
• Спальний мішок (вночі температура повинна була опускатися до нуля, так що взяв зимовий, з температурою комфорту -5), компактний гамак на випадок, якщо місце ночівлі буде у непридатному для життя стані або не буде спального місця, каремат для гамака;
• Хімічні грілки (20 шт.);
• Запасні рукавички, трекінгові палиці, компас. 

Важливу роль відіграє одяг. У карпатських горах уночі волого, особливо у травні, коли сніг активно тане. Я одягнув якісну туристичну мембранну ветровку, але навіть вона не завжди рятувала мене від пронизливого вітру, що стелиться вздовж крижаної вершини.

Під час сильних шквалів я відчував, як проміжний шар одягу важчає, наповнюючись холодним конденсатом і думав, що відчували ті, хто йшов цією стежкою в зимовий час, не маючи ані запасів, ані перспектив облаштувати тепле ночівля.

Авторський рецепт пеммікану по-українськи

Пеммікан за традиційним рецептом - це витерте в пудру м'ясо буйвола з ягодами, залите нутряним жиром. Зважаючи на відсутність в Україні достатньої популяції буйволів, я замінив це м'ясо телятиною, а нутряний жир - свинячим салом.

З кілограма сирої телятини я приготував 300 г пеммікану. Сало та кислі ягоди служать у такій страві консервантами, не даючи м'ясу псуватися протягом кількох років.

Їсти пеммікан можна без додаткової обробки. А можна кинути в киплячу воду, аби отримати бульйон.

Смак пеммикана я охарактеризував як “м'ясна халва”. Дивно, незвично та дуже поживно.

Читайте початок історії нашого журналіста: як контрабанда душ перемогла контрабанду цигарок на Закарпатті.

Вже завтра буде продовження. Ігор Рець підніметься по сніговому схилу, згадуючи пораду з гри Doom: безперервно рухайся, пекло пожирає ледарів. Дорогою до ухилянтської колиби він зрозуміє, як можна розпізнати ухилянта в Києві на дитячому майданчику. Замість ухилянтів у колибі він зустріне прикордонників. Тут і почнеться все найцікавіше.