Пулітцерівський лавреат заявляє, що США спровокує ядерну війну у 2025: чому не все так однозначно

Американський журналіст, лауреат Пулітцерівської премії Кріс Хеджес, заявив, що у 2025 році США може розпочати ядерну війну з Китаєм. Він вважає, що Вашингтон готовий зруйнувати світ, аби не втратити позицію провідної держави планети. Однак, до прогнозів Хеджеса, як і до прогнозів інших «миротворців» варто ставитися з великою долею скептицизму, адже якщо пошукати, у більшості можна виявити ниточки, які ведуть до кремля. Водночас це не означає, що все, що він сказав є відвертою маячнею, навпаки, іноді його твердження оголюють важливі проблеми, які потребують прискіпливої уваги.

Кінець світу 2025 році

Російські пропагандисти дуже збудилися після того, як Пулітцерівський лавреат, відомий «правозахисник» та «контрсистемний журналіст» Кріс Хеджес заявив, що війна в Україні неминуче переросте в глобальну ядерну війну у 2025 році. Американський журналіст припустив, що США можуть її розпочати, якщо відчують, що втрачають гегемонію. Безумовно, це дуже лестить російському режиму, який не забуває періодично шантажувати світ ядерною зброєю, дарма що, як виявилося, розхвалені путінські «Кинджали» можуть з Patriot збити українські зенітники всього лиш після кількох місяців тренувань.

«Що примітно, цей істеблішмент практично відкрито говорить, що ядерна війна неминуча, і навіть призначає дату її початку - 2025 рік», — заявляє  Хеджес.

Хеджес вказує на те, що Вашингтон «втрачає панівну роль» на світовій арені. Він вважає, що еліта в США не зможе відмовитися від ролі глобального лідера, тому може влаштувати війну. У такий спосіб вони, нібито, вб’ють більшу частину населення планети, але збережуть своє становище. А на доказ сказаного, автор публікації наголошує, що представники американської еліти вже почали будувати бункери на території Нової Зеландії.

Загалом, щоб зрозуміти, чому такі дурні думки поселилися в такій світлій голові, варто розібратися з тим, ким є Кріс Хеджес. І якщо його добре пошкребти, виявиться, що він пов’язаний із російською пропагандою.

Хто такий Кріс Хеджес

Кріс Хеджес — американський журналіст, письменник та пресвітер, який народився 1956 року в Айові. Здобув ступінь магістра із журналістики в університеті Гарварда. Хеджес працював у «Нью-Йорк Таймс» та був воєнним кореспондентом під час конфліктів у Югославії, на Близькому Сході та в Центральній Америці.

У 2002 році Хеджес був одним із журналістів, які отримали Пулітцерівську премію за репортажі про терористичні атаки 11 вересня 2001 року. У 2003 році він покинув «Нью-Йорк Таймс» та почав співпрацювати з журналістом Робертом Фіском у газеті «The Independent». Він також написав кілька книг, зокрема «Війна як спосіб життя», «Смерть лібералізму» та «Американський фашизм».

Кріс Хеджес — відомий критик політики США, вважається захисником прав людини. Він був затриманий під час протестів проти війни в Іраку та брав участь у різних акціях громадської діяльності. Він вважає себе консерватором і навіть висвятився на пресвітера, а така публіка відчуває нездоланну тягу до путіна і всіляко його підтримує. Особливо гарно це працює, якщо трошки допомогти з грошовим забезпеченням.

У 2016 році Хеджес почав вести телевізійне шоу «На зв’язку» для RT America. Тобто, по-суті, став співробітником російської державної мережі  Russia Tuday, підлеглим Маргарити Симоньян, хоч йому, ніби-то, пообіцяли можливість вести незалежну редакційну політику. Після початку повномасштабного вторгнення діяльність російських пропагандистських ЗМІ в Америці припинили, але зв’язки, схоже, залишилися.

«НАТО розширила свій вплив, порушивши обіцянки москві після закінчення холодної війни, включивши до альянсу 14 країн Східної та Центральної Європи. Незабаром до нього додадуться Фінляндія та Швеція. Воно бомбило Боснію, Сербію та Косово. Воно розв’язало війни в Афганістані, Іраку, Сирії та Лівії, що призвело до майже мільйона смертей і близько 38 мільйонів людей, вигнаних зі своїх домівок», — повторював путінські казочки Хеджес у липні 2022 року.

Цей «правозахисник», як і путін, вважає Революцію Гідності переворотом «інспірованим США». А війна, за його словами, дуже вигідна американським виробникам зброї.

Звісно, такі кадри, неважливо, є вони пасторами чи ні, зазвичай, великі «миротворці», які пропонують зупинити війну, припинивши озброювати Україну. Вони сором’язливо мовчать, що забрати в жертви нападу можливість захищатися, а чи не дати її, коли така можливість є — означає стати на сторону агресора.

Не все так однозначно

Хеджес не став би Пулітцерівським лавреатом, якби його свідомість продукувала відверте марення. Окремі його думки видаються правильними, а висновки обгрунтованими. Але річ у тім, що часто він не каже нічого нового, або займається відвертим софізмом.

Наприклад, Ходжес пише, що Дональд Трамп, швидше за все, не є агентом кремля, як кажуть деякі його супротивники. На його думку, він просто демагог. А такі заяви істеблішменту США лунають через те, що їм набагато простіше визнати, що Трамп агент, ніж визнати те, що демагог може виграти президентські вибори в умовах демократії, що занепадає.

«Якщо росію звинувачують у обранні Трампа, ми уникаємо неприємної реальності наших демократичних інститутів, що зазнали поразки, й імперії, що занепадає. Ми уникаємо зустрічі з неминучим зростанням християнізованого фашизму, породженого широким зубожінням, гнівом, відчаєм і покинутістю», — каже Ходжес.

Тут Пулітцерівський лавреат, свідомо чи ні, узяв на себе роль Скабєєвої «для багатих». Він не лише переводить фокус уваги з доказів причетності росіян до виборів США, з можливого кричущого факту держзради Трампа, але й віщує такий любий кремлю «занепад демократії» та «крах імперії». Коли він каже, що популізм вбиває Америку, це є правдою, але тільки половиною правди.

Бич популізму

У своєму прогнозі на наступні 10 років експерти Atlantic Council вказують, що на демократію чекають великі виклики. Майже 95 % опитаних вважають, що владу в більшості демократичних країнах можуть захопити популісти, при тому вони часто експлуатуватимуть націоналістичні наративи за прикладом угорського прем’єра Віктора Орбана чи турецького президента Реджепа Ердогана. І ця криза збільшиться в рази, якщо на чолі Сполучених Штатів стане демагог.

Демократія постійно в небезпеці. Про те, що популізм є бичем демократичних режимів відомо із часів Платона. Але в ХХІ столітті, з розвитком соціальних мереж, це явище стало особливо небезпечним, адже різні ідеї, які апелюють до інстинктів та почуттів народних мас, поширюються миттєво.

Демократії повинні навчитися протистояти цьому, інакше ризикують занепасти й зникнути. Потрібно докласти максимум зусиль, адже що цьому є альтернативою — цифровий концтабір. Тут росія та Китай охоче поділяться досвідом.

Непередбачені виклики

Ще одне твердження, яке видається логічним, на перший погляд: США не хочуть швидкого закінчення війни, інакше, каже Ходжес, вони б озброювали Україну перед нападом рф, а не після, давали б більше й одразу. І коли американець таке заявляє, він знову їсть хліб Скабєєвої: це правда, що озброєна до зубів Україна примусила б путіна задуматися, перш ніж нападати, але висновки, які із цього робить Ходжес є хибними. Це звичайний софізм.

Те, що США не надали Україні озброєння, достатнього для стримування росії до війни, коли всі вважали, що «друга армія світу» за лічені дні захопить нашу країну, не рівнозначне тому, що Вашингтон прагне пролонгувати бойові дії. Тим більше це не означає, що США зацікавлені у війні й спровокували напад путіна. Російський вождь просто розраховував на швидкий успіх своєї «наднації». Але щось пішло не так.

Якби те знання, що зараз, та мати колись, можливо, Білий дім діяв би інакше й одразу надав би нам F-16. А ще краще, запросив би нас у НАТО. Білл Клінтон, наприклад, взагалі шкодує, що не дав можливість Україні зберегти ядерну зброю. Але ніхто не поверне час назад. А Захід ще донедавна боявся «ескалації» та хвилювався через російські «Кинджали».

«Ядерне війна 2025», та ще й із вини Заходу, — це ж наратив російської пропаганди. Те, що США не хочуть втрачати вплив у світі — цілком логічно, що Білий дім протистоїть Китаю в Тихоокеанському регіоні — правда. Але те, що вони готові через це зруйнувати світ? Ні. Це путін казав, що йому «світ без росії непотрібний» — у Вашингтоні так не думають. Там думають, як би дати літаки так, аби путін остаточно не «злетів із котушок».

Тому до гучних заяв таких «мастодонтів» журналістики, як Кріса Хеджеса, Сеймура Херша чи Такера Карлсона попри всю їх іменитість, треба ставитися обережно. Безумовно там є правда й раціональність, але ложка дьогтю зіпсує і не таку бочку меду.

Раніше ми писали про те, як звільнення Такера Карлсона з Fox News може вплинути на американські вибори. Крім того, Інформатор писав про те, що не так зі статтею Сеймура Херша про диверсії на Північних потоках.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.