Спортсменка розповіла, як ледве не покинула спорт за ради шоу-бізнесу
Олімпійська чемпіонка зі стрибків в висоту Ярослава Магучіх, яка встановила новий світовий рекорд, поділилася історією про те, як її не впізнали в таксі. Також пояснила, чому її не часто впізнають на вулиці і чого іноді не вірять своїм очам. А ще пригадала, як у дитинстві хотіла покинути школу легкої атлетики. Про це вона розповіла у подкасті “Олімпійський вогонь”.
Ярослава Магучіх каже, що не дивлячись на те, що ім’я її знайомо в Україні багатьом людям, особливо після встановлення рекорду. Але впізнає набагато менше. Тому вона легко може пройтися вулицями Києва чи Дніпра. Цікаво, що одна з причин, відсутність її фірмових жовто-блакитних стрілочок на віях.
“Ще багато людей не впізнають мене в обличчя, але знають, що є така дівчина. Я коли викликаю таксі кажу, що я Ярослава. Хоча не звикла казати, що я олімпійська чемпіонка. Кажу: "Так, я займаюсь спортом, стрибаю в висоту". І мені кажуть: "А ми знаємо, у нас олімпійська чемпіонка є, світовий рекорд била. Ви уявляєте, так високо стрибає, ви з нею знайомі?" Я така сиджу: "А це я". І водії такий: "Що, це ви? Дійсно?”.
Це приємно. Такі багато людей почали впізнавати і у Дніпрі, і в Києві, але ще є багато хто не підходить, тому що не вірять, що я в Україні.
Я ще можу спокійно пройти по Дніпру або Києву, тому що мій образ більш сформований на моїх стрілочках і деякі люди мене не впізнають без них. Багато людей кажуть: "Ви знаєте, ми вас дивимось, ви ж виступаєте зі стрілочками". Але я ж не ходжу з ними постійно. Думаю, якщо намалювати їх і вийти, то більше людей впізнають”, - каже Ярослава.

Є легенда про Магучіх, в яку багато хто вірить. Вона полягає в тому, що свого часу вона посилено займалася карате і якби не випадковість, то ніхто б не знав Ярославу, як легкоатлетку. Спортсменка розвіяла цей міф. Але каже, що дійсно була справа, яка захоплювала її більше, ніж спорт.
“Насправді історія про карате велике перебільшення. Деякі змі пишуть, що я прям посилено займалася карате. Ні, насправді у мене сестра займалася в неї коричневий пояс і вона срібна призерка чемпіонату Європи. Але я прийшла туди і займалася лише тиждень. Мені це не сподобалося зовсім. Я не змогла туди влитися. Тому сказала батькові, що не буду цим займатися.
Але до карате теж багато чого пробувала: і танці, і в музичну школу рік ходила. Мені було тоді 11 років. Я хотіла співати. Через рік у мене почало щось виходити. І насправді я хотіла покинути легку атлетику і піти в музичну школу, щоб співати. Але прийшла моя тренерка Тетяна Володимирівна в спортивну школу, і вона мене знов зацікавила легкою атлетикою. Мені сподобалось.
Тому, знаєте, це таке історія, коли доля вирішує. Але я вважаю, що коли ти дитина і навіть до підліткового віку, треба спробувати все”, - радить спортсменка.