Наглядачів частково виправдали: у знаменитій історії про тюремних садистів не все так погано
Відомий Стенфордський тюремний експеримент 1971 року виявився науковою підставою, заснованою на брехні
Новий переклад книги 2018 року французького історика науки Тібо Ле Текс’є ставить під сумнів твердження про один із найвідоміших експериментів у психології. Виявилось що в ході впливового психологічного дослідження охоронців вчили катувати в'язнів, пише ScienceaAlert.
Сумнозвісна "тюрма" в підвалі університету
Ви, мабуть, чули про Стенфордський тюремний експеримент. У 1971 році 24 молоді чоловіки-добровольці були випадковим чином розподілені на "в’язнів" і "охоронців" в удаваній в’язниці в підвалі факультету психології Стенфордського університету. Ситуація швидко вийшла з-під контролю. На другий день волонтери, які грали роль охоронців, почали психологічно катувати своїх в'язнів.
Роздягнуті догола, закуті в ланцюги, позбавлені їжі та сну, ув’язнені були травмовані, половина страждала від нервових зривів, тому на шостий день раніше запланований двотижневий експеримент скасували.
Його провів соціальний психолог Філіп Зімбардо, який помер минулого року у віці 91 року. Він стверджував, що перетворення зовні нормальних людей на жорстоких охоронців і пасивних ув'язнених є доказом того, що соціальні ситуації мають силу спотворювати людську поведінку.
Ця історія зробила психолога відомим. До 2007 року експеримент Зімбардо використовували, щоб пояснити корпоративне шахрайство, військові тортури, культову поведінку та навіть геноцид.
Втім, нещодавно опублікований англійський переклад книги французького вченого Тібо Ле Текс’є 2018 року розкриває більш складну та тривожну історію відомого дослідження. Це ставить під сумнів надійність Зімбардо як оповідача власних досліджень.
Критика методології не є новою. Аргумент Зімбардо про те, що ситуації можуть пересилити нашу особистість, з’явилися ще в 1975 році. Але висновки Ле Текс’є пропонують повний опис подій, що стояли за експериментом.
Тренували бути жорстокими
Виявляється, учасників експерименту, які мали виконувати роль охоронців, заздалегідь підготували як катів. Про це йдеться в розшифровках інтерв'ю з ними. Всупереч офіційним свідченням, перед експериментом команда дослідників навчила їх створювати психологічно вороже середовище.
Зімбардо дав охоронцям перелік правил, які необхідно ввести, і процедур, спрямованих на дегуманізацію в'язнів. Після початку експерименту персонал заохочував агресію охоронців і дорікав тим, хто був надто поблажливим.
Навпаки, в’язні були мало підготовлені. Більшість вважали, що час у в'язниці будуть читати або дивитися телевізор у своїх камерах. Тож вони були налякані приниженнями, позбавленням сигарет, книжок та інших відволікаючих факторів, а також правилами, які часто змінювалися.
Ні в'язні, ні охорона не відреагували на ситуацію однаково. Деякі охоронці завзято виконували свою роль. Інші співчували в'язням, контрабандою провозили їжу та сигарети. Один зі студентів-охоронців покинув експеримент.
Деякі в'язні співпрацювали, деякі чинили опір, деякі повставали. Один оголосив голодування. Більшість хотіли вийти, але незабаром виявили, що, незважаючи на те, що їм заздалегідь сказали, що вони можуть піти будь-коли, це не так.
Лише невідкладна медична чи психіатрична допомога могла б забезпечити їхнє звільнення. Трьох ув'язнених було звільнено через емоційні страждання. Зрештою експеримент було припинено через ризик невдачі.
Ле Текс'є виявив, що на шостий день охоронці ставали все більш безсилими перед лицем опору з боку в’язнів. Неочікуваний візит адвоката викликав занепокоєння щодо законності утримання волонтерів проти їхньої волі. Обидва ці фактори призвели до раптового припинення експерименту.
Стійкий тиск на колективну свідомість
Отже, медіа-кмітливість Зімбардо, підтримка університету та некритичне сприйняття його висновків стали потужними чинниками тривалої слави експерименту. Він продовжує сильно впливати на уяву публіки, головним чином через рекламний талант його творця.
Крім того, слава Стенфордського тюремного експерименту зберігалася, тому що він нібито проливав світло на те, як добрі люди можуть ставати злими. Це псевдодослідження буцімто пояснювало, як виходить так, що вчорашні друзі стают заклятими ворогами і здатні знущатися одне з одного.
Однак, знаючи, що частина учасників заздалегідь отримала певні установки та можливості, ми маємо підтасовку фактів, а весь експеримент зрештою був побудований на брехні. Адже від початку в його умовах нібито йшлося про невтручання науковців в поведінку піддослідних. Та на ділі це було не так.
Виходить, не можна точно сказати, що люди схильні до застосування сили вже тільки тому, що мають владу, – саме це намагався показати автор горе-експерименту. Люди здатні бути жорстокими, коли їх до цього примушують, або коли їх цьому навчили. А це вже геть інша історія.
Зараз читають на Інформаторі
