Розлучилися, а кредит залишився: адвокати пояснили, хто має сплачувати борг
За словами адвокатів для того, щоб суд визнав кредит спільним, мають бути дотримані три умови
Поширена помилка багатьох вважати, що будь-який кредит, взятий у шлюбі, автоматично ділиться навпіл після його розірвання. Насправді ж сімейне законодавство та практика Верховного Суду диктують значно складніший підхід. Стягнути половину боргу з колишнього подружжя можна лише за умови доведення цільового використання коштів. Про це Інформатору розповіла адвокатка, керуюча партнерка адвокатського бюро «Анни Даніель», кандидатка юридичних наук Анна Даніель.
Згідно з вимогами ст. 60 та 65 Сімейного кодексу України, для того, щоб суд визнав кредит спільним, мають бути дотримані три умови:
- Згода другого з подружжя. Кредитний договір був укладений в інтересах сім'ї за спільною згодою (приклад).
- Використання в інтересах сім'ї. Гроші були витрачені на сімейні потреби (купівля квартири, авто, ремонт, лікування), а не на особисті забаганки одного з партнерів. Як тут, наприклад, і тут.
- Доказова база. Наявність чеків, договорів купівлі-продажу або виписок, що підтверджують куди саме пішли кредитні кошти.
"Сам факт перебування у шлюбі не робить солідарним боржником. Якщо ваш чоловік чи дружина таємно взяли мікрозайм і витратили його на онлайн-ігри чи власні розваги - це їх особистий борг. Навіть якщо суд визнає борг спільним у процесі поділу майна, для банку позичальником залишається той, хто підписав договір. Щоб переоформити частину кредиту на іншого, потрібна згода банківської установи, на що фінансові установи йдуть вкрай рідко. Найчастіший сценарій у судах - це не поділ самого кредиту, а стягнення компенсації. Якщо один з подружжя після розлучення самостійно виплатив спільний кредит, він має право вимагати від іншого відшкодування 50% сплачених коштів", - зазначила Даніель.
Чи достатньо факту оформлення кредиту під час шлюбу?
За словами юристки АО «ВІННЕР ПАРТНЕРС» Марина Камілової, сам факт укладення кредитного договору у період шлюбу не є автоматичною підставою для поділу боргу. Вирішальним є доведення, що кошти були використані в інтересах сім’ї. Якщо позика витрачена на особисті потреби одного з подружжя, борг не визнається спільним. Верховний Суд неодноразово наголошував: ключовим є цільове використання коштів, а не лише дата укладення договору.
Відступ від рівності часток
За загальним правилом частки подружжя у майні та боргах є рівними (ст. 70 СК України). Проте суд може відступити від цього принципу, зокрема, в таких випадках:
- один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї;
- майно чи кошти були приховані або пошкоджені;
- кредитні кошти витрачалися на шкоду інтересам сім’ї.
"Практика показує, що такі відступи застосовуються не масово, але у випадках, коли несправедливий формальний поділ призвів би до порушення балансу прав", - наголосила Камілова.
Відповідальність другого з подружжя
Якщо кредит оформлений лише на одного, але доведено, що кошти використані на сімейні потреби, борг визнається спільним. Тоді відповідальність за його повернення покладається на обох. Якщо ж кредит був особистим, відповідальність несе лише позичальник.
Докази, що мають вирішальне значення
У спорах про поділ кредитних зобов’язань після розірвання шлюбу суди керуються підходом, сформованим на підставі норм Сімейний кодекс України, відповідно до якого вирішальним є не сам факт укладення кредитного договору, а доведення того, що позикові кошти були використані в інтересах сім’ї. Кредитний договір лише підтверджує виникнення зобов’язання, однак для визнання боргу спільним необхідно встановити його сімейну спрямованість.
Найбільш переконливими доказами є первинні фінансові документи — чеки, квитанції, договори купівлі-продажу майна, рахунки за лікування чи ремонт, а також банківські виписки, які відображають рух коштів і можуть свідчити про участь другого з подружжя у погашенні кредиту. Свідчення сторін та інших осіб мають допоміжний характер, але можуть набувати ваги за відсутності письмових доказів. Суд оцінює всі докази в сукупності, і лише комплексне підтвердження цільового використання коштів дає підстави для визнання боргу спільним.
Актуальна судова практика
Актуальна практика дійсно демонструє еволюцію підходів до вирішення спорів щодо поділу кредитних зобов’язань після розірвання шлюбу. Раніше суди орієнтувались лише на факт укладення кредитного договору. Але згодом, суди почали досліджувати не лише умови договору, а й реальний рух грошових коштів, їх призначення та вплив на майновий стан сім’ї. Борг визнається спільним лише за умови доведення, що кредитні кошти були спрямовані на забезпечення сімейних потреб.
Паралельно формується більш гнучкий підхід до принципу рівності часток, закріпленого у Сімейний кодекс України. За наявності доказів того, що один із подружжя ухилявся від матеріального забезпечення сім’ї, приховував майно чи використовував кошти всупереч її інтересам, суд може відступити від рівності часток і визначити інший порядок розподілу боргових зобов’язань.
"Отже, сучасна тенденція полягає у відході від формального підходу («кредит укладено у шлюбі — отже, спільний») та переході до змістовного аналізу обставин справи, де ключове значення має доведення сімейного характеру зобов’язання і забезпечення балансу прав та обов’язків кожного з подружжя", - додала Камілова.
Нюанси шлюбного договору
Раніше ми писали, що шлюбний договір – це правовий механізм, який дає змогу подружжю чесно та відкрито домовитися про майнові питання, захистити свої права та інтереси й запобігти можливим конфліктам у майбутньому. Він не свідчить про недовіру, а є проявом поваги, відповідального підходу до створення сім’ї та спільного життя. Укласти договір можуть особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя.
Правочин дозволяє врегулювати майнові відносини між подружжям, визначити майнові права та обов’язки, а також визначити їхні майнові права та обов’язки як батьків. Шлюбний договір дозволяє:
- визначити правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;
- визначити майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї;
- домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;
- врегулювати питання поділу майна, у тому числі і в разі розлучення;
- визначити порядок користування житлом одного з подружжя;
- врегулювати питання використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;
- домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів;
- врегулювати питання надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.
Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. За допомогою шлюбного договору не можна:
- регулювати особисті відносини подружжя та особисті відносини між ними та дітьми;
- зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Кодексом;
- ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
- передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Строк дії шлюбного договору
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, строки тривалості окремих прав та обов’язків, а також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Форма договору
Правочин укладається у письмовій формі та обов’язково нотаріально посвідчується. Якщо стороною договору є неповнолітня особа, на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Початок дії
Правочин, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а той, який укладений подружжям, - у день його нотаріального посвідчення.
Зміна умов договору, відмова від нього, розірвання чи визнання його недійсним
Він може містити положення про порядок зміни його умов. Зміни можна внести лише за взаємною згодою, шляхом укладання нотаріально посвідченого договору. Одностороння зміна умов шлюбного договору та відмова від нього не допускаються. У деяких випадках договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення. Також за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України, договір може бути визнаний недійсним (глава 10 Сімейного кодексу України).
Слідкуйте за нами у Telegram
