План Макрона та його наслідки – Європа не хоче підтримувати США в протистоянні з Китаєм

Суспільна думка в ЄС схиляється на підтримку ідей «стратегічної автономії» та неучасті в конфлікті між США та Китаєм за Тайвань. Для Європи це може означати вигоду в короткостроковій перспективі, але в майбутньому наслідки можуть бути неприйнятними. Водночас розкол єдності Заходу, може, спровокувати агресивну поведінку Китаю, який спробує кинути виклик Сполученим Штатам.

Макрон все продумав

Французький президент Емануель Макрон після тріумфального візиту до Китаю, який йому влаштував Сі Цзіньпін, виголосив скандальну промову. Він заявив, що Європа має дистанціюватися від політики США в Тихому океані, вибудовувати «стратегічну автономію» і власну армію, аби не перетворитися на «васала», багато хто сприйняв це за зраду. Брюссель та Вашингтон діяли на зовнішньополітичній арені в унісон і слова Макрона про те, що ЄС не повинно втручатися в події навколо Тайваню стали шоком для багатьох, оскільки означали, що Китай через лідера однієї з провідних європейських держав наблизився до своєї стратегічної мети — розколу трансатлантичної єдності. Більш того, французький президент, натякнув, що це США агресор.

«Парадокс полягає в тому, що, охоплені панікою, ми віримо, що ми лише послідовники Америки. Питання, на яке європейці мають відповісти… чи в наших інтересах прискорити (кризу — ред.) на Тайвані? Ні. Найгірше було б думати, що ми, європейці, повинні стати послідовниками цієї теми та взяти приклад із порядку денного США та надмірної реакції Китаю», — заявив Макрон.

Вважалося, що ідея президента Франції не має багато прихильників, тож результати соцопитування стали черговим шоком — 62 % респондентів підтримають ідею нейтралітету у разі, якщо Китай та США зійдуться в протистоянні через Тайвань:

• 43 % європейців хочуть співпрацювати з Китаєм,
• 35 % бачать Китай суперником,
• 64 % європейців при цьому вважають росіян супротивниками чи ворогами,
• 41 % європейців готові підтримати серйозні санкції на шкоду собі, якщо Китай надаватиме зброю рф,
• 74 % хочуть скоротити залежність від Вашингтону в оборонній сфері, вони виступають за розбудову власних армій.

В опитуванні Європейської ради міжнародних відносин узяли участь 16 168 респондентів з 11 країн.

Схоже, дії та заяви Макрона в жодному разі не можна вважати імпульсивними чи емоційними. Навпаки, він добре їх продумав, і, ймовірно, мав перед собою результати подібних досліджень громадської думки перш ніж виголошувати свою суперечливу програму. На цьому тлі варто згадати й позицію канцлера Німеччини Олафа Шольца, який вважає Китай важливим партнером і навіть мав намір продати китайській фірмі право користування стратегічно важливим для ЄС портом Гамбурга, чим викликав опір Брюсселю. Усе це вкупі означає, що гасло «геть від Вашингтону» стає популярнішим.

«Не наша війна»

Благополуччя Європи дійсно на пряму не залежить від того, зберігатиме США вплив у азійській частині Тихого океану чи ні, тому Китай не сприймають як загрозу. У війні, як відомо, виграє той, хто не бере в ній участь, тож у короткостроковій перспективі, навіть якщо збройний конфлікт станеться, ЄС матиме зиск від політики нейтралітету, зможе торгувати й із Китаєм і зі США.

Ймовірно, подібні гасла незабаром візьмуть на озброєння інші впливові політичні гравці, як правого, так і лівого спектру. Деякі, як угорський прем’єр Віктор Орбан, уже взяли. Через це дистанція між ЄС та США зростатиме. З падінням впливу США, Німеччина та Франція в спільноті європейських країн набуватимуть ще більшу вагу. Президент Європейської ради Шарль Мішель заявляв, що ідея відмежування від США стає популярнішою.

«Відбувся стрибок уперед щодо стратегічної автономії в порівнянні з кількома роками до того. Що стосується питання відносин зі Сполученими Штатами, то зрозуміло, що за столом Європейської ради можуть бути нюанси та делікатні моменти. Деякі європейські лідери не сказали б це так, як це зробив Еммануель Макрон… Але, я думаю, вони вцілому думають, як Еммануель Макрон», — заявив політик.

Це може позначитися на російсько-українській війні: ідея зменшення підтримки України, яку зараз пропагує частина республіканців-трампістів, у США набиратиме щораз більше прихильників. В Америці й раніше лунали заклики залишити проблему російсько-української війни європейцям, мовляв, це надто далеко від нас, а оскільки Макрон хоче нас залишити сам-на-сам із Китаєм, то чому ми маємо допомагати ЄС із росією?

«Якщо Макрон говорить від імені всієї Європи, і їхня позиція зараз полягає в тому, що вони не збираються обирати сторону США чи Китаю щодо Тайваню… можливо, нам варто сказати, що ми збираємося зосередитися на Тайвані та загрозах, які створює Китай, а ви, хлопці, займатиметеся Україною та Європою», — писав у Twitter Марко Рубіо, впливовий сенатор-республіканець.

Якщо тенденція не зміниться, Пекін досягне бажаного й ослабить єдність Заходу. США не зможе розраховувати на підтримку ЄС у протистоянні за Тайвань, тож опиратиметься на союзників по AUKUS — Великобританію та Австралію, а також на інших впливових гравців у регіоні, як Японія та Південна Корея. Це значно посилює ризики переходу конфлікту за Тайвань у гарячу форму: Пекін може спокуситися і кинути Вашингтону виклик за першість у світі.

The Economist повідомляє, що Тайвань із його 23 мільйонами жителів виробляє аж 60 % продукції світових напівпровідників. З островом пов’язано також багато торгових шляхів. Підкорення Тайваню означає для Пекіну встановлення контролю над Азією. У майбутньому це дасть змогу контролювати 50 % світової економіки. Це не означає, що Вашингтон контролюватиме решту,  прийде кінець домінуванню не лише США, але й Заходу вцілому.

Навряд Сі Цзіньпінь примусить усіх ходити в піонерських галстуках, країни збережуть відносну самостійність і характерні для них устрої, але за великим рахунком, Пекін керуватиме світом. І якщо ЄС влаштовує роль торгового партнера Китаю та поступова втрата впливу, адже саме Азія із часом стане осередком економічного та технологічного розвитку, то навряд Вашингтон готовий без бою перетворитися на маргінальну країну десь на краю китайської цивілізації. Тож війна між двома найпотужнішими державами на планеті та їхніми союзниками цілком може спалахнути.

 Поки зарано робити висновки

Якщо в короткостроковій перспективі ЄС виграє від «стратегії Макрона», то в довготерміновій така політика може означати занепад Західної цивілізації. Громадськість та політики ЄС хочуть вести «бізнес, як завжди», при тому, що світовий порядок, у якому їхні країни зросли та зміцніли от-от спалахне. Здається, вони обирають найлегший шлях — невтручання, ще і стверджують, що це і є «стратегічна автономія».

Що цікаво політолог та публіцист Джордж Фрідман передбачив втрату європейцями пасіонарності у своєму бестселері «Наступні 100 років» ще в далекому 2009 році. Він писав, що Європа «втратить смак до битв». Є інші прогнози Фрідмана, які підтвердилися. Він, наприклад писав, про піднесення інших країн на континенті, зокрема Польщі. Й ось у травні, про те, що ВВП Польщі до 2030 року пережене за своїми показниками Британський, написав Telegraph.

Однак є підозри, що Фрідмана уважно читали у Вашингтоні й вирішили діяти на упередження. Річ у тім, що він також описував протистояння між росією та союзниками США, яке має розгорітися в Центральній Європі. У прогнозі автор зазначав, що москва до 2030 року обов’язково спробує захопити територію колишнього СРСР. Фрідман вважав, що після того, як росія встановить контроль над Україною, вона неминуче посуне свої армади до Польщі.

«Росіяни будуть просуватися на захід територією Східно-Європейської рівнини. Коли росія знову зміцніє, вона стикнеться з контрольованим США НАТО в трьох прибалтійських державах — Естонії, Латвії та Литві, а також у Польщі… Росія обов’язково спробує знову встановити свої порядки, а США обов’язково намагаються цьому завадити. Але врешті-решт у росія не зможе перемогти. Її глибокі внутрішні проблеми, населення, що стрімко скорочується, та погана інфраструктура в підсумку роблять надії росії на довготривале існування примарними. І друга холодна війна, не така страшна й набагато менш глобальна, ніж перша, закінчиться подібним чином — падінням росії», — пише Фрідман.

Ймовірно, підтримка Києва пояснюється тим, що Вашингтон вирішив не давати росії зміцніти, не зустрічати московські танки на кордонах країн своїх союзників, а зупиняти їх в Україні. Тож навряд чи Сполучені Штати бездіяльно спостерігатимуть, як Китай розриває єдність Заходу. У ЄС є політики, як голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та Верховний представник ЄС з зовнішніх справ Жозеп Борелль, які вважають, що європейська спільнота має триматися на відстані від Пекіну. Ймовірно, Вашингтон надаватиме підтримку «блоку Ляєн» і розвиватиме концепцію протистояння автократій та демократій.

Japon Times пише, що примирливе ставлення до Китаю в європейській громадськості не в останню чергу пов’язане з тим, що це питання мало обговорюють у публічному просторі. Хоч переважна більшість вважає росію ворогом, з фокусу публічної уваги випадає той факт, що Пекін і москва фактично діють одним фронтом. Є численні свідчення співпраці, включно з постачанням зброї, а гауляйтер Чечні Рамзан Кадиров вихвалявся, що отримав «від приватних фірм» китайські бронеавтомобілі. Тож думка європейців може змінитися так само швидко, як це сталося, коли росіяни атакували Україну.

«Ще два роки тому більшість європейців сприймали росію як партнера Європи, а зараз, після російської агресії проти України, масово сприймають її як супротивника», — сказав Павел Зерка, співавтор звіту.

Раніше ми писали, що Китай підтримує «мирні ініціативи» Макрона, водночас ці ідеї не дуже сподобалися на Банковій, де заявили, що «нам пропонують програти війну». Інформатор також розповідав, що французький президент закликав озброювати Україну, оскільки він вважає це найшвидшим шляхом до миру.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.