Ощадбанк не вчасно повернув клієнту викрадені з рахунку 63 500 гривень, тому він вимагає ще понад 1,5 мільйона гривень - що вирішив суд
В Ощадбанку вказують, що своєчасно (невідкладно) виконали рішення суду та сплатили на користь клієнта визначену постановою Верховного Суду від 9 липня 2025 року суму 63 500 гривень
Ощадбанк мав повернути чоловіку викрадені кошти з рахунку в розмірі 63 500 гривень, але не зробив цього вчасно. Тому він вимагає стягнути з фінустанови пеню у сумі 1 905 гривень за кожен день прострочення, що за 789 днів становить 1 503 045 гривень. Про це йдеться у рішенні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, опублікованому 31 жовтня 2025 року.
Між чоловіком та АТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір про відкриття пенсійного карткового рахунку від 17 вересня 2007 року. 12 червня 2023 року з його рахунку було списано 63 500 гривень, при цьому жодних операцій він не здійснював. Після виявлення факту зняття коштів картку було заблоковано, подано заяву до банку про повернення коштів та звернення до правоохоронних органів, у результаті чого відкрито кримінальне провадження. Попри його звернення, банк безпідставно відмовив у поверненні коштів, чим порушив умови укладеного договору та вимоги статті 86 Закону України «Про платіжні послуги», якою передбачено обов'язок надавача платіжних послуг відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання платіжних операцій. Постановою Верховного Суду від 9 липня 2025 року у справі №489/4939/23 позов громадянина було задоволено та стягнуто з АТ «Ощадбанк» 63 500 гривень. Проте банк виконав рішення лише 11 серпня 2025 року, тобто через 789 днів з моменту виникнення обов'язку повернути кошти (з 14.06.2023 року по 10.08.2025 року). Таким чином, банк, на його думку, прострочив виконання зобов'язання у визначений законом строк. На відносини між сторонами поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банківські послуги є фінансовими послугами, а позивач виступає споживачем. Відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону, у разі прострочення надання послуги виконавець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення. З огляду на це, вважає, що банк, прострочивши виконання обов'язку з повернення коштів, повинен сплатити пеню у сумі 1 905 гривень за кожен день прострочення, що за 789 днів становить 1 503 045 гривень.
3 жовтня 2025 року до суду надійшов відклик від АТ «Державний ощадний банк України» на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відсутні правові підстави для стягнення пені, оскільки банк своєчасно (невідкладно) виконав рішення суду та сплатив на користь чоловіка визначену постановою Верховного Суду від 9 липня 2025 року суму 63 500 гривень. Обов'язок зі сплати зазначених коштів виник у банку лише після набрання законної сили постановою Верховного Суду у справі №489/4939/23, тобто з 11 серпня 2025 року дати отримання рішення банком. До моменту ухвалення остаточного рішення судом касаційної інстанції у банку не існувало визначеного законом чи договором обов'язку зі сплати спірної суми, а отже, прострочення виконання зобов'язання не відбулося. Банк також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2019 року у справі №757/3725/15-ц, від 04.12.2019 року у справі №463/389/14-ц, від 01.03.2021 року у справі №180/1735/16-ц, відповідно до яких прострочення боржника може мати місце лише після конкретизації змісту зобов'язання рішенням суду або укладеним договором. На підтвердження виконання рішення Верховного Суду банк надав копії платіжних інструкцій, які свідчать, що 11 серпня 2025 року у добровільному порядку перерахував на рахунок клієнта 63 500 гривень, що, на думку банку, спростовує доводи про несвоєчасність виконання судового рішення. Щодо вимоги про стягнення 3% за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», банк наголошує, що така пеня застосовується лише у разі порушення умов договору про надання послуг. У цьому випадку спір виник із договору банківського рахунку, який регулюється спеціальним законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тому Закон «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню. Крім того, як зазначено у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 року у справі №470/493/17, від 23.03.2023 року у справі №757/9599/20-ц та Великої Палати від 25.01.2022 року у справі №761/16124/15-ц, базою для нарахування пені за ст. 10 Закону є вартість послуги (наприклад, комісія банку), а не вся сума коштів клієнта. Отже, навіть у разі застосування цієї норми, пеня могла б розраховуватися лише від суми 650 гривень комісії, а не від 63 500 гривень. Також у відклику зазначено, що клієнт порушив строки позовної давності, оскільки для вимог про стягнення неустойки (пені) встановлено однорічний строк (ч. 2 ст. 258 ЦК України). Окремо банк наголошує, що вимога про стягнення пені у розмірі 1 503 045 гривень є непропорційною, завищеною та суперечить принципам справедливості, добросовісності й розумності, передбаченим законодавством.
Розгляд справи
Суд з'ясував, що постановою Верховного Суду від 9 липня 2025 року було стягнуто з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь чоловіка 63 500 гривень. Встановлено, що згідно із записом його телефонної розмови із контакт-центром банку, він повідомив працівника банку про те, що перед отриманням SMS-повідомлень про зняття коштів з його рахунку спілкувався з невідомою особою та повідомив їй останні чотири цифри своєї банківської картки. На запитання працівника банку, чи надходив після цього дзвінок із кодом для зміни персональних даних, відповів, що так, дзвінок був. Після цього працівник банку повідомив клієнта, що той розголосив невідомій особі інформацію, достатню для отримання доступу до його банківського рахунку. Крім того, згідно з витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань, у провадженні поліції перебуває кримінальне провадження, розпочате за його заявою від 13 червня 2023 року. У заяві зазначено, що 12 червня 2023 року невідома особа невстановленим шляхом викрала з карткового рахунку позивача в банку 63 500 гривень шляхом трьох транзакцій, переказавши кошти на рахунок невідомої особи в іншому банку, чим спричинила йому матеріальні збитки.
Яким було рішення суду?
Суд відмовив чоловіку в задоволенні позову. Згідно з рішенням Верховного Суду у діях АТ «Державний ощадний банк України» не встановлено порушення виконання грошового зобов'язання.
"Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що факт списання коштів або проведення банківської операції не свідчить автоматично про наявність заборгованості чи порушення з боку банку. Зокрема, у справі позивача № 489/4939/23 Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт некоректного введення вихідних даних для проведення операції не доводить вини споживача або банку. Як убачається з матеріалів справи, обов'язок повернути чоловіку кошти та сплатити судові витрати виник на підставі постанови Верховного Суду від 09.07.2025 року, якою було задоволено його позов. Банк виконав судове рішення, що підтверджується відповідними платіжними документами. З матеріалів зазначеної справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 09.07.2025 року задоволено касаційну скаргу позивача та скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалено нове рішення про стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» на його користь суми 63 500 гривень. Водночас суди не встановили вини банку чи його працівників у проведенні спірної транзакції та не визнали порушення умов договору. Таким чином, сплата зазначеної суми відбувалась на підставі постанови Верховного Суду, а не як наслідок існування простроченого грошового зобов'язання. Таким чином, нарахування пені, трьох відсотків річних чи інших штрафних санкцій у цьому випадку є безпідставним, адже не встановлено порушення умов договору, натомість встановлено виконання рішення Верховного Суду. Суд констатує недостатність доказів для задоволення вимог позивача, позивач не довів заявлені в позовній заяві обставини. З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстави його необґрунтованості", - наголосив суд.
Стежте за нами у Viber
