Борис Надєждін: чому росіяни стають у черги, щоби підписатися за позасистемного кандидата
У росії підтримка опозиційного кандидата стала ще одним способом вираження народного протесту та створює передумови для бунту
Вибори в росії давно перетворилися на фарс, але вперте бажання народу підтримати котрогось з «опозиційних кандидатів» набуває обрисів масштабного руху. Борис Надєждін може похизуватися кілометровими чергами громадян, які вишикувалися на морозі, щоб допомогти йому зібрати підписи, необхідні для висунення в президенти. Така гаряча любов виборців є не стільки заслугою самого кандидата, скільки способом населення висловити протест проти політичного курсу, який обрав кремль. Вождь росіян володимир путін має чимало способів усунути конкурента, проте така потужна його підтримка означає, що складаються сприятливі передумови для бунту.
Путіну загрожують «екстремісти»
Вибори в росії найкраще ілюструють кадри з фільму «Диктатор» із Бароном Коеном. Це той, де головний герой влаштував змагання з бігу, на яких стартує першим і лише згодом розпочинають рух його суперники. Навіть за таких умов диктатор відверто слабкий, тож вистрілює в найближчого конкурента, а потім у суддю, після чого решта супротивників вдають, що втомилися.
Конкуренти путіна на майбутніх «президентських виборах» пройшли ретельний відбір. Вони з усіх сил намагаються жодним чином не стати реальною загрозою. Коли через якесь непорозуміння виникла небезпека, що маловідома журналістка Катерина Дунцова може закумулювати голоси невдоволених «СВО» та путіним, Центральна виборча комісія з насмішками та улюлюканням зняла її з перегонів. Її партію заборонили ще до того, як вони зібрали необхідні для реєстрації документи, а самій «опозиціонерці» порекомендували замовкнути, щоб не доєднатися до «екстреміста» Олексія Навального в таборах десь за полярним колом.
На роль головного опозиціонера претендує «незалежний кандидат» Борис Надєждін. Він переконує, що це не так само, як свого часу було з Ксенією Собчак, і він по-справжньому протистоїть владі. На доказ Надєждін пояснює, що раніше його часто запрошували на пропагандистські шоу в якості «хлопчика для биття», але вже два роки його не пускають на екрани, адже він закликає припинити «СВО» й заявляє, що росія прямує не туди.
«Справа в тому, що дуже багато голосів набере той кандидат, який на повен зріст встане і скаже, що путін веде країну в глухий кут, до катастрофи, що його розворот із європейського шляху росії, який очевидний за сотні років історії, у бік Китаю — безглуздий. Росія є найбільшою країною Європи, і я не про територію, а про економічний, демографічний, військовий потенціал», — пояснює свою позицію Надєждін.
Він уже зібрав 101 тисячу підписів на свою підтримку зі 105 необхідних. При тому на його сайті пишуть, що роблять поправку на реалії путінської росії і планують зібрати 150 тисяч, адже будуть спроби визнати їх «бракованими». Щоби підтримати Надєждіна й поставити свій підпис, десятки тисяч росіян готові стояти в довгих чергах на морозі. Таку підтримку можна вважати феноменальною, враховуючи, що у рф, до прикладу, фотографу та музиканту Григорію Скворцову «світить» від 7 до 12 років за держзраду лише тому, що він сказав, що путін «за*рахав усіх до смерті».
«Опозиційний кандидат Борис Надєждін»
Борису Надєждіну 61 рік, він народився в Узбекистані. Називає себе професійним політиком, бере участь у всіх виборах. У 1997–1998 роках Надєждін працював радником тодішнього першого віцепрем’єр Бориса Нємцова та помічником прем’єрміністра Сергія Кирієнка. З 1999 по 2003 рік, навіть, був депутатом Держдуми.
Його політичне життя є доволі строкатим. Свого часу був членом правоцентристської політичної партії «Права справа» й намагався долучити до неї представників праворадикальних маргінальних рухів. Встиг побувати спостерігачем від путіна на президентських виборах у 2012 році, навіть намагався балотуватися до Держдуми від путінської «Єдиної росії». Тепер він розповідає, буцімто насправді не мав намір долучатися до владної системи, просто хотів побачити її із середини.
Балотувався на різні посади від лівоцентричної «Справедливої росії», яка спершу займала нішу «системної опозиції», а потім остаточно стала прислужницею путіна. Пропагандист і воєнний злочинець Захар Прилєпін, співголова партії, вигнав його «за надмірний лібералізм».
«Для мене повна загадка, чому він так сказав… Я з великою повагою ставлюся до Захара, хоча не поділяю деякі його переконання, наприклад, щодо Сталіна. Але я припускаю, що в партії можуть бути люди, які мають різні переконання», — дивувався тоді Надєждін.
Тепер «головний опозиційний кандидат» пишається своєю дружбою з Нємцовим і каже, що змушений подавати свою кандидатуру, оскільки нікого, кого б він міг підтримати, не лишилося. Втім, майже відкритим текстом заявляє, що націлений не на перемогу, а на те, аби зібрати 30 % голосів невдоволених курсом країни, оскільки вони «ніяк не представлені в парламенті». Та й бачення закінчення війни в нього мало відрізняєтсья від путінського.
«Зет-патріоти кажуть, мовляв, Надєждін усе здасть, і Крим, і Донецьк… Нічого я не здам. Я максимально відстоюватиму інтереси росії… Не буде жодних репарацій. Німеччина платила їх, тому що програла обидві світові війни, а росія в цьому конфлікті не програє, це неможливо», — каже він.
Головна ставка Надєждіна не на бажання росіян жити в нормальній демократичній країні — це гра на почутті приниженого «вєлічія», мовляв, для Китаю ми колонія, а Європу обов’язково очолимо, коли Америка «здунеться». То чому ж попри це практично всі опозиційні сили у рф закликають своїх симпатиків підтримати Надєждіна?
Нікчемний та жалюгідний російський протест
Про жалюгідність російських «мікропротестів», завуальовану непокору, на кшталт плакатів із написом «Нєт воблє», про опозиціонерів, які з гордістю несуть нав’язане владою звання «іноагент», відомо давно. Збір підписів за кандидата, який виступає проти «СВО» — це дозволений владою протест, безпечний спосіб висловити своє ставлення до війни, тому його так охоче підтримують росіяни. Це так само як вони волають «Владимир владимирович, за-мер-за-єм!» у своїх холодних під’їздах.
Цей немислимий, взаємозаперечний компроміс між покорою владі та протестом був описаний ще у фільмі Марка Захарова «Вбити дракона». Показово, що в часи «гласності», коли протест у росії був прийнятним, режисер створив цей шедевр, а у 2019 році, у час затягування гайок, він ганебно пішов цілувати лапу новому дракону.
Попри успіхи своєї передвиборчої кампанії, навряд Надєждін є кимось, хто може зупинити путіна. Кремль має в арсеналі розмаїття засобів, аби зняти його з перегонів, починаючи з визнання недійсними зібраних підписів і закінчуючи судовими провадженнями за екстремізм чи держзраду. Зрештою, десь поряд сумують без роботи й із любов’ю поглядають на ампулу з «Новачком» Петров і Баширов.
Можна й нічого не робити, намалювати на виборах Надєждіну якісь кілька відсотків, водночас заохотивши виборців, давши їм примарну надію. 100 тисяч зібраних підписів — це лише нагадування, що в стосорокамільйонній країні є люди, які не схвалюють те, що відбувається, але покірно мовчать. Проте це не означає, що путін може спати спокійно.
Безглуздий і безжалісний російський бунт
Черги за Надєждіна є проявом «втома від війни». У рф розуміють, що після виборів стане однозначно гірше. Хай як гучно в кремлі не кричать протилежне, у путіна закінчуються гроші на війну й найрозумніші росіяни усвідомлюють, що незабаром відчують це на власній кишені. Щоби поповнити скарбницю уряд має підвищити податки, «увімкнути станок» та «заморозити» вклади в банках. Неминучою є також нова мобілізація, а ніхто не хоче кидати свої домівки заради псевдоісторичних марень старого вождя.
Суспільний договір путіна з народом полягав у тому, що чернь має «стабільність», тобто прийнятний рівень життя, а влада робить, що хоче. З початком «СВО» кремль запропонував «вєлічіє», в обмін на покору і стабільність — це теж працювало якийсь час. Але за два роки довоєнний цивілізований спосіб життя зруйновано, країна перетворюється на сировинний придаток Китаю — немає ні «стабільності», ні «вєлічія». У пропаганди закінчуються ідеї, тепер пропонують об’єднуватися довкола вождя, щоб не підпустити близько ЛГБТ із «гендерно-нейтральними туалетами», але щось підказує, що це не спрацює.
Бунт Пригожина переконливо довів, що захищати вождя ніхто не вийде. На збір підписів до путіна люди теж не шикуються в кілометрові черги. А перевороти відбувається не тоді, коли змовники захочуть, а тоді, коли вони бачать, що більшість їх підтримає. Чи є хтось, хто бачить себе в кремлі замість путіна? О так, безумовно є. Путін точно не боїться «професійного політика» Надєждіна, він також не хвилюється щодо появи рицаря в блискучих латах — він у жаху, бо знає, що кілька молодих голодних драконів хочуть зайняти його місце й чернь із радістю їх прийме.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
