Зеленський побудував систему захисту від критики, віддаючи перевагу перформансу перед реальною політикою

На пресконференції президент України Володимир Зеленський заявив, що у нього немає власного майданчика для протистояння атакам з боку поки що не олігарха (до моменту включення до списку Ради національної безпеки та оборони України), але вже найбагатшої людини України за версією Forbes Ріната Ахметова. При цьому офіс президента на свій розсуд відібрав «впливові» медіа, представники яких мали право поставити питання главі держави на пресконференції.

Інформатор вже писав про виборчу акредитацію на захід та про те, про що неакредитовані журналісти не спитають у Зеленського. А тепер спробуємо розібратися, чи дійсно президент не має медіа-майданчика для протистояння атакам із боку олігархів, і навіщо гарант Конституції Володимир Олександрович запрошує журналістів на свій розсуд.

«Комунікаційні кульбіти» Офісу Президента

Стратегія інформаційно-комунікаційної політики команди Володимира Зеленського стає зрозумілою для всіх, хто більш-менш уважно стежить за роботою Офісу президента протягом останніх двох років. Схоже, коротка суть інформаційної стратегії полягає в наступному: різні спікери, іноді навіть поза межами своїх повноважень, коментують скандальні події в країні, але при цьому з різними акцентами, суперечливими аргументами та спотвореними фактами. Олексій Арестович, Михайло Подоляк, Сергій Лещенко та інші напівофіційні «рупори» Зеленського, мабуть, намагаються максимально заплутати суспільство, щоб «змастити» Президента, який постійно плутається в словах і пропозиціях. Який, до речі, обіцяв максимальну відкритість.

Чергове підтвердження написаного український виборець міг спостерігати на черговому прес-марафоні Володимира Зеленського, який оголосили менш як за добу до початку «спілкування з пресою». Здавалося б, таким чином пресслужба позбавляє можливості взяти участь у пресконференції представників регіональних ЗМІ. Проте дуже скоро з'ясувалося, що Офіс Президента взагалі вирішив обмежити кількість запрошених журналістів. При чому саме запрошених, оскільки акредитацію ЗМІ підмінили «запрошенням» конкретних видань та телеканалів.

Прессекретар Зеленського Сергій Никифоров, пояснюючи «комунікаційні кульбіти» Офісу Президента, поспішив виправдатися, але, очевидно, обмовився, за Фрейдом.

«Журналісти прийдуть за нашими запрошеннями. І коли ви побачите список ЗМІ та імен, сумнівів щодо упередженості не залишиться», — поспішив повідомити Никифоров на своїй сторінці у Facebook.

Якщо припустити, що в Офісі Президента справді існує інформаційна стратегія, напрошується висновок: в офісі вирішили посварити журналістську спільноту. У підході команди Зеленського до роботи зі ЗМІ вже можна помітити елементи, властиві авторитарним режимам Путіна і Лукашенка.

Ті також самі визначають журналістів, з якими працюють.

Ахметов, Коломойський, Пінчук, Фірташ — серед обраних

До «обраних» увійшли й «олігархічні» ЗМІ, з якими нібито бореться Володимир Олександрович. Серед інших, на конференції опинилися, як мінімум, 2 журналісти ТРК «Україна». Або журналісти «Комсомольської правди». Не кажучи вже про журналістів «пула Коломойського», які, як ніхто інший, вміють ставити «гострі» питання Президенту.

Пропонуємо докладніше розглянути ті медіа, які все ж таки увійшли до списку обраних. Цей список на своїй сторінці у Facebook опублікував вже згаданий прессекретар Володимира Зеленського Сергій Никифоров.

Примітно, що Свобода слова Савіка Шустера виходить на ТРК «Україна», представники якої також були запрошені на пресконференцію окремо. Так, юридично це різні засоби масової інформації. І Савік Шустер разом зі своїм продакшеном просто розміщується на телеканалі Україна (прямо як 95 квартал на 1+1). Але навряд чи редакційна політика медіа, що входить до холдингу СКМ Ріната Ахметова, і продакшена Шустера дуже відрізняється. Та сама історія з СТБ та ICTV - це один медіа-холдинг StarLightMedia поки що теж не олігарха Віктора Пінчука. В УНІАН та 1+1 теж один власник – Ігор Коломойський. Загалом цих людей, або як їх без рішення РНБО називають українці, олігархів Володимир Олександрович явно не образив.

Докладніше про канали та їх власників можна почитати в матеріалі Інформатора за посиланням.

«Вчора наш продюсер просив прессекретаря Володимира Зеленського нас акредитувати, але той сказав, що авторитетних видань багато. Мовляв, нічого не обіцяємо. Але, як бачите, нас сьогодні туди не пустили, хоч питань накопичилося дуже багато. І, якщо чесно, ситуація дуже лякає, бо мені особисто не зрозумілі критерії, за якими відбирали 30 авторитетних ЗМІ. І чому саме 30? Чому не 40? Не 50? Не 25?», — каже представниця каналу Белсат Марина Ступак.

Здивовані й інші журналісти: причому як ті, хто не потрапив до обраного списку, так і ті, хто опинився в ньому. Судіть самі. Наприклад, у 2020 році PR-агентство PointeR Agency провело опитування серед журналістів, щоб виявити ті ЗМІ, які читають і яким вони найбільше довіряють. І в цьому короткому списку із 7 медіа є Hromadske, а в списку Офісу президента – ні.

Також існують рейтинги телеканалів, онлайн-медіа та низки інших. І вони також не збігаються зі списком від Офісу президента. Власне, в контексті такої вибірковості дуже складно говорити про неупередженість того ж президента України та його оточення.

«У мене було багато питань, які стосуються саме захисту журналістів. Мене цікавить, чому так мляво розслідуються справи проти журналістів. Чому вони розвалюються в судах. Для мене це було головним. І для мене демократія – це завжди вибір був. І це не вибір влади, яка хоче когось. Це вибір людини представників ЗМІ, будь-кого, хто хоче поставити запитання. І не має значення: маленьке чи авторитетне, на їхню думку, це ЗМІ», — коментує журналістка центр прав людини ZMINA Наталія Адамович.

І до того ж ніхто не знає, яке ЗМІ реально є впливовим. З рейтингами каналів усе дуже відносно. Замірами в Україні займається шановна міжнародна компанія Nielsen Media Research, але скільки домогосподарств із телевізорами задіяно в дослідженні, не зрозуміло. Коректної інформації про відвідувачів сайтів немає у вільному доступі, адже, по суті, це комерційна таємниця. Наприклад, Інформатор читають 2 мільйони українців на місяць, але ці люди не мають можливості поставити запитання президентові через журналістів видання, якому вони довіряють.

«Обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість»

Почав свою каденцію Зеленський із того, що намагався формувати власний інформаційний порядок денний. Було багато веселих «відосиків», багато обіцянок. Натхнені громадяни України вірили цим сигналам, але за два роки накопичилося чимало питань, а односторонній формат спілкування не додавав довіри Володимиру Зеленському, а навпаки викликав наростаючу напругу.

Настає час відповідей, а Володимир Зеленський продовжує перебувати в ілюзії, ніби він перебуває в «кільці ворогів», до яких відносить і журналістів. Очевидно, команда «Квартал 95» не розуміє, як проводяться соціологічні дослідження, тому вважають їх маніпуляційними. Чому? Яким бачить свій рейтинг сам Зеленський? Очевидно, дуже високим, якщо дозволяє собі нахабно брехати, відповідаючи на запитання щодо другого президентського терміну. Президент каже: «суспільство має вирішувати йти мені на другий термін чи ні». Але суспільство вже вирішило, ще 2019 року, що Зеленський йде на один термін. За нього голосували саме з цією умовою. Ну, ще й з умовою зупинити війну, посадити олігархів та багато іншого.
Невиконаного.

Редакція Інформатора має чимало запитань до президента. І ці питання стосуються не приватних інтересів, а напряму розвитку країни. Наприклад, ще в червні 2020 року, в епоху «турборежиму», Президент України Володимир Зеленський пообіцяв ухвалити закон про ратифікацію Стамбульської конвенції. Це інструмент для посилення боротьби з насильством щодо жінок та домашнім насильством в Україні. Серед іншого Стамбульська конвенція кваліфікує як кримінальні злочини психологічне, фізичне та сексуальне насильство, примусові аборт, шлюб та стерилізацію, а також сексуальні домагання. Але Зеленський, мабуть, «забув» про обіцянку. І, мабуть, не лише про це. А щоб уникнути зайвих нагадувань, вважав за краще обмежити коло журналістів, перетворити пресконференцію на з'ясування стосунків із представниками ЗМІ, але потім пів року штатні та позаштатні спікери Офісу Президента розповідатимуть про відкритість Зеленського.

А Інформатор, із 2 мільйонами читачів на місяць, як і сотні інших інтернет-ЗМІ, не змогли навіть подати заявку на акредитацію.  Так само як і ЗМІ з обласних центрів, у яких Володимир Зеленський під час своїх візитів встиг дати низку обіцянок, але не виконав їх. І чути нагадування про свої обіцянки не бажає.