ТОПТЕМИ:

15:56

За зіркою українського Нацвідбору Євробачення маячить російська імперія: ось вам і Лелека

Фіналістка Нацвідбору поділилася сумним враженням від Німеччини

Вікторія Лелека, гурт Лелека — Вікторія Лелека з гуртом намагається пояснити європейцям, чим відрізняється українська культура від російської.

Учасниця Національного відбору на Євробачення та головний претендент на перемогу за прогнозами “єврофанів” Вікторія Лелека поділилася особливостями життя у Німеччині. Співачка здивувала ставлення багатьох іноземців до війни в України та розповіла, як вчила їх українській мові та відмінностям від російської. Про це вона поділилася в інтерв’ю телеканалу D1.

За мною бачать російську імперію

Вікторія Лелека вже більше десяти років живе у Німеччині і констатує дуже неприємні для нас речі про те, що багато німців, особливо тих, хто живе на колишній території ГДР, сприймає нас, як нащадків російської культури. За словами співачки, це гірше за дискримінацію, бо твоєї культури і тебе просто не помічають. Хоча повномасштабне вторгнення трішки змінило ставлення.

“Я живу і навчаюся в Німеччині з 2014 року і бачу певні зміни. Наприклад, на початках, тобто перші роки це був дуже великий біль для мене, тому що нібито я виходжу, кажу: "Я з України, співаю українською мовою, українські народні пісні”.

І що я бачу? Люди приходять, так, вони плачуть, після концерту кажуть мені якісь гарні слова, але ці німці, які жили в ГДР, починають казати: "Ой, ми так любимо російську мову, а ми були колись в Росії”.

І я не знаю, як на це реагувати, тому що з одного боку я з російськомовного середовища, з російськомовного русифікованого містечка. Скажімо так, і російська моя рідна, але я народилась в Україні і відчуваю себе українкою, українська моїй душі, моєму духові рідніша. І як це їм все пояснити і донести?

Оці перші враження, як сприймає суспільство, тобто певний прошарок, який відкриває певний обсяг проблеми в суспільстві, з яким нам українцям треба працювати тут у Німеччині. Я відчувала, що це навіть гірше, ніж дискримінація. Тому що дискримінація - це коли ти щось бачиш, що воно є, але вважаєш недостойним існувати. Тому його принижуєш чи дискримінуєш.

А тут я виходжу, але мене не бачать. Я ніби така прозора і за мною бачать російську імперію і російську культуру. І як сказати, що я не це, а зовсім інше, це було дуже важко доносити”, - ділиться Вікторія.

Заради того, щоб якось змінити це ставлення співачка намагається прямо під час своїх виступів вчити публіку українській мові та пояснювати, чим вона відрізняється від російської. Проблема у тому, що місцева аудиторія, яка приходить на її концерти з початку не розуміє, чому їхній пієтет до російської мови та культури вона не толерує. І щоб це пояснити Лелеці доводиться спілкуватися з ними як з дітьми.

“І я починала такий діалог з публікою. Я не хочу, щоб мені після концертів говорили “Спасибо”, - бо це не українське. І я тоді починала на концертах, як така ніжна пташечка: "Дякую". Ви знаєте, що це слово означає по український? Бачите, воно таке схоже трошки на “данке”. Починається з такої саме буквочки.

І я все так грайливо, не нароком жартую, як з малими дітьми. Але знаю, що в цей момент всі ті люди, у яких вже тєрпєлка не терпить і вони хочуть підійти і показати, що вони вивчали російську, то вони розуміють, що поруч із “спасибо” “дякую” взагалі не стоїть і у них щось перемикається.

Після повномасштабного вторгнення вже почалось, що люди підходять: "А це зовсім інша мова, а вона така красива. Я відчуваю, що вона якось по-іншому звучить". А я думаю, ну як це? Невже мають відбуватися такі страшні речі, коли гине стільки людей, щоб люди нарешті замислювалися над тим, що це різні культури? Але з іншого боку, я також і розумію, що ми не знаємо всього про всі культури і про всі країни в світі.

Пропаганда Російської імперії, Радянського Союзу, і досі Росії, вона все-таки дуже сильна. І дуже багато меседжів, що це одна культура, один народ. З цим просто треба працювати. І я розумію, що все-таки музика, концерти, коли ти можеш увірватися прям в серце до людей, коли вони ось такі відкриті, вони по-іншому слухають, вони готові сприймати якусь інформацію”, - констатує вона.

Ми не можемо очікувати швидких змін

Іноді доводиться розмовляти з німцями, як з жітьми.

Сумно чути, але багато европейців не слідкує за тим, що відбувається в Україні. Достатньо людей дивується тому, що війна досі продовжується. Тому їй доводиться наводити конкретні і жахливі приклади про те, як гине мирне населення від ракетних обстрілів і як росіяни застосовують тактику подвійних бомбардувань.

“Намагаємося збирати донати. Завжди я співаю або “Плине кача”, або є ще інша така схожа по меседжу пісня. І от коли люди там плачуть, я починаю говорити статистику, скільки гине у нас цивільних, що, наприклад, цього року набагато більше. Та або розповідаю про подвійні бомбардування, що саме коли приходять рятувальники, саме тоді знищують кваліфікованих людей, які мають рятувати. Або як зпалюються українські книжки, або як вивозяться українські картини в Росію.

Бачу, що потихеньку воно змінюється, що люди підходять до мене і кажуть: "О, ми цього не знали" або "О, про це вже не говорять". Або іноді навіть цього року або минулого кажуть: "А що ще війна йде?" Свідомі люди, які читають дуже багато про Україну знають іноді більше, ніж українці про Україну. Є різні прошарки. На протести українські приходять теж німці. Не дуже багато, але ті, які приходять, можуть багатьом українцям розповісти і про нашу історію, і про нашу політику”, - каже Вікторія.

Також вона розповідає. що саме у Німеччині дуже розповсюджений зараз пацифізм. Вони досі відчувають свою провину за Другу світову війну, тому не хотять ані брати до рук зброю, ані давати її. Вони просто відмовляються розуміти, що за цим можуть бути ще гірші наслідки.

“Це просто країна з різними людьми. Але однозначно я відчуваю, що в німецькому суспільстві є ця проблема непропрацьованої до кінця невідрефлексованого відчуття провини за історичну відповідальність Другої світової війни. І цей пацифізм, якого дуже багато в Німеччині, що ніколи ми не будемо доторкатися до зброї і ніколи не будемо це давати...

І я рада, що є німці, які розуміють, що пацифізм, він навпаки, підтримує агресора і що нічого не можна абсолютизувати. Ні зброю, ні гроші, е ні відмову від зброї. Що треба розуміти, що якщо є небезпека, то треба їй протистояти, інакше світ буде котитися в прірву. Я бачу якісь позитивні зміни, процеси, але звичайно ми не можемо очікувати швидких змін ні в нашому українському суспільстві, ні в будь-якому іншому, будь-якій іншій країні”, - каже вона.

Зараз читають на Інформаторі

19:38

На виборах під час війни може бути гібридне голосування: Арахамія пояснив, як це може відбутися