В Україні скасовано застарілий Житловий Кодекс — юристка назвала основні зміни
Житловий кодекс 1983 року не враховував ані ринкової економіки, ані масової приватної власності, ані внутрішнього переміщення населення, ані викликів, спричинених війною
Ухвалення Верховною Радою у другому читанні законопроєкту №12377 без перебільшення є однією з наймасштабніших реформ у сфері житлового права за весь період незалежності України. По суті, держава робить спробу остаточно відійти від радянської моделі житлових відносин, яка формально існувала десятиліттями, але давно не відповідала реальним соціальним та економічним умовам. Про це Інформатору розповіла юристка практики нерухомості та будівництва ЮК «Приходько та партнери» Тетяна Тернавська.
Необхідність таких змін є об’єктивною. Житловий кодекс 1983 року не враховував ані ринкової економіки, ані масової приватної власності, ані внутрішнього переміщення населення, ані викликів, спричинених війною. Законопроєкт №12377 пропонує сучасну концепцію житлової політики: розвиток соціального й орендного житла, житлових програм, прозорих реєстрів та нову роль держави — не як розпорядника житла, а як регулятора і гаранта базових житлових стандартів. Разом з тим, сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне.
Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був основним способом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча законопроєкт не скасовує приватизацію негайно, він фактично закладає правові підстави для поступової відмови від цієї моделі. Після завершення воєнного стану та перехідного періоду правила можуть істотно змінитися, аж до повного припинення безоплатної приватизації.
"Практичний наслідок такого підходу очевидний: громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією чи статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. У результаті ризик правової невизначеності фактично перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить збільшення кількості судових спорів. Серед потенційних позитивних наслідків реформи можна відзначити формування єдиної та більш логічної житлової політики, розвиток ринку оренди і соціального житла, відмову від застарілих та корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право", - вказала Тернавська.
Водночас існують і суттєві ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих категорій населення, ймовірний сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава швидше відмовиться від старих зобов’язань, ніж запровадить ефективні альтернативні механізми забезпечення житлом.
"Узагальнюючи, законопроєкт №12377 не є ані однозначно позитивним, ані однозначно негативним рішенням. Це стратегічний злам системи житлових відносин. Він може стати основою сучасної житлової політики, але водночас несе ризик серйозних соціально-правових конфліктів, якщо його практична реалізація не буде виваженою та послідовною. У частині приватизації позиція держави виглядає доволі чіткою: право ще формально існує, але часу на його реалізацію стає дедалі менше. Саме тому найближчі роки будуть критичними як для громадян, так і для органів місцевого самоврядування та юристів, які працюють у сфері житлового права", - додала Тернавська.
Верховна Рада України прийняла Закон про основні засади житлової політики
13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому проєкт Закону про основні засади житлової політики, реєстр. №12377. Законом:
- встановлюються основні правові, економічні та організаційні засади житлової політики; принципи, пріоритети та завдання держави у сфері житлових відносин; вимоги до споживчої якості житла; механізми державної підтримки для будівництва, придбання та оренди житла; порядок формування та використання державного, комунального та приватного житлових фондів; повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері житлової політики;
- визначаються ключові терміни (житло, житлові фонди, доступне та соціальне житло, житло для тимчасового проживання, оператори доступного і соціального житла, револьверний фонд); механізми реалізації права на житло; коло осіб, які можуть скористатися державною підтримкою; порядок надання соціального та службового житла; умови діяльності операторів доступного та соціального житла; правила управління, утримання та реновації житлового фонду;
- запроваджуються Єдина інформаційно-аналітична житлова система; фінансово-кредитні механізми підтримки будівництва, придбання та оренди житла; револьверні фонди для фінансування житлових програм; інструменти публічно-приватного партнерства у житловому будівництві; механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду; нові підходи до стратегічного планування житлової політики (державна, регіональні та місцеві стратегії).
Крім того, положення Закону визначають основи для формування житлової політики з урахуванням стандартів та норм керівних документів Європейського Союзу та статті 47 Конституції України, а також створюють сприятливе правове поле щодо залучення допомоги міжнародних організацій та донорів для формування житлових фондів. Законом визнано такими, що втратили чинність Житловий кодекс України та Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Слідкуйте за нами у Telegram
Зараз читають на Інформаторі
