Анкара прагне заповнити вакуум впливу в Центральній Азії та Північному Кавказі, але авторитаризм та політика балансування між Сходом та Заходом можуть йому завадити
Президент Туреччини Реджеп Ердоган вважає перемогу Азербайджану в Нагірному Карабаху вікном нових можливостей для своєї країни. Анкара віддавна засновує свою політику на контролі над Боспором та Дарданеллами, що дає можливість процвітати. Але цього разу Туреччина прагне заповнити вакуум впливу в регіоні, який виник після виходу США з Афганістану та ослаблення рф через війну в Україні. На заваді цим планам може стати якраз те, що завжди допомагало Ердогану — авторитаризм та політика балансування між Сходом та Заходом.
Час тріумфу для президента Реджепа Ердогана настав у понеділок, 25 вересня, коли він зустрівся з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Баку встановило контроль над Нагірним Карабахом, і це означає, що Азербайджан виграв протистояння з Вірменією, яка підтримувала непокірний регіон. А Ердоган, який надавав озброєння, потужну політичну, економічну підтримку «своєму брату», в азербайджанському ексклаві Нахічевань святкував перемогу над росією: через події в Нагірному Карабаху вплив москви в регіоні стрімко падає і від неї відвертаються останні союзники.
«Наші азербайджанські брати ще раз продемонстрували справедливість і милосердя турецького народу, до турецького народу звертає погляди весь світ. З останньою перемогою відбулася всеосяжна нормалізація в регіоні. Нові вікна можливостей відкрилися для Туреччини. Я вважаю, що цією можливістю слід скористатися… Встановлення миру, спокою та процвітання в нашому регіоні є нашим боргом перед нашим народом» — заявив Ердоган на спільній пресконференції.
Анкара ставить за мету стати однією з ключових країн світу. Ердоган вважає, що у цьому йому сприяє унікальне географічне положення та сприятливі міжнародні умови.
Контроль над Боспором та Дарданеллами історично був основою могутності Туреччини, але він визначає також головну особливість політики Анкари: потребу балансувати між Заходом і Сходом. Жоден уряд країни не зможе позбутися цього. Але, здається, Ердоган і не хоче. Він насолоджується своєю можливістю змінювати баланс сил між Заходом та росією, здійснюючи невеличкі кроки: то повертає азовців в Україну та визнає наше право на членство в НАТО, а то допомагає росії обійти санкції та заявляє про «особливі стосунки» з рф.
Але йдеться не лише про отримання різних «приємних бонусів»: Туреччина здатна потужно впливати на Кавказ, Центральну Азію, ЄС, Україну та росію, Середземномор’я та Близький Схід. Конвенція Монтре 1936 року дає можливість Анкарі контролювати прохід суден через Босфор та Дарданелли, а значить Чорне та Егейське моря, через які проходять сотні мільйонів тонн вантажів кожен рік. Тепер, після виходу США з Афганістану та ослаблення росії, в регіоні утворився вакуум впливу, який президент Ердоган прагне заповнити, використовуючи армію, пропаганду, спецслужби та дипломатію.
Анкара не лише бере участь у низці воєнних конфліктів на Близькому Сході чи надає дипломатичну підтримку союзникам, але й, схоже, переймає «передовий досвід» Китаю та рф в створенні пропагандистських ресурсів. Видання турецької опозиції у Швеції Nordic Monitor повідомляє, що за наказом Ердогана розвідка (МІТ) створила багатомовний новинний вебсайт Eha Medya для просування свого порядку денного турецькою, англійською, німецькою та арабською мовами. Його метою Nordic Monitor називає не лише проведення операцій впливу всередині Туреччини, але й орієнтація на світ, просування конкретної політичної програми, маніпулювання громадською думкою та поширення пропаганди.
Керівництво проєкту, кажуть турецькі опозиціонери, звітує Хакану Фідану — очільнику МЗС, а до того ж шефу розвідки Туреччини. Утворення Eha Medya фінансував родич Ердогана Серхат Албайрак, генеральний директор Turkuvaz Media Group. Наразі медіа періодично видає матеріали з антизахідною та антисемітською риторикою, особливо для турецькомовного споживача. Керівництво компанії, як і самого Хакана Фідана, часто звинувачують у симпатіях до ідеології іранських аятол, хоч він і має у своїй біографії період служби в штабі Корпусу швидкого реагування НАТО. Критики Ердогана стверджують, що за його правління МІТ перетворилася на орган, який сприяє цементації влади турецького президента. Спецслужбу звинувачують у створенні таємних центрів тортур, викраденні критиків уряду, сприянні та підбурювання до дій озброєних груп джихадистів, проведення операцій під фальшивим прапором.
Варто також розповісти про концепцію «тюркського світу», яка стала «м1якою силою» Анкари. Вона передбачає особливі партнерські відносини між державами тюркських народів: Туреччиною, Азербайджаном, Туркменістаном, Узбекистаном, Казахстаном, Киргизстаном. Ердоган використовує культурну спорідненість та історичні зв’язки цих народів, аби поширити свій вплив. Сукупне населення регіону складає понад 170 мільйонів. Ще у 2022 році відбувся перший саміт Організації тюркських держав, де чільне місце належало саме Ердогану. Перемога Азербайджану у війні за Нагірний Карабах, яка стала можливою завдяки підтримці Анкари, означає, що турецький президент суттєво просунувся у цьому напрямку.
А ще Ердоган не соромиться демонструвати готовність відверто шантажувати своїх союзників. Він пообіцяв ратифікувати вступ Швеції до НАТО лише після продажу Америкою F-16, який Вашингтон заблокував, адже Туреччина, країна Альянсу, купила в росії протиповітряні комплекси С-400. А до того Ердоган вимагав кроків з розмороження вступу Туреччини до ЄС.
Однією з найбільших проблем Туреччини є інфляція у 59%. Після перемоги на президентських виборах Ердоган нарешті змінив свій погляд на дешеві кредити для населення і погодився на пропозиції фінансистів. 21 вересня Центральний банк Туреччини підвищив ключову процентну ставку одразу до 30%. Експерти суголосні у тому, що саме позиція Ердогана і стала причиною такого галопуючого темпу, тепер же варто очікувати його сповільнення.
Ще одним з викликів є ідея створення альтернативи китайському стратегічному проєкту «Один пояс, один шлях», до якого Ердоган приєднався ще у 2015-му. На саміті лідерів G20 у Нью-Делі 9 вересня США та ЄС запропонували амбітну ініціативу, спрямовану на створення економічного коридору, який би з’єднав Європу з Близьким Сходом та Індією. За задумом Заходу, шлях пролягатиме через Індію, Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Йорданію, Ізраїль та ЄС через стратегічно розташовані морські порти та розгалужену залізничну мережу. Якщо проєкт реалізують, плани Ердогана на ключову роль у посередництві між Китаєм та ЄС розсипляться.
«Країни прагнуть розширити свої комерційні маршрути та розширити свій регіональний вплив. Ми кажемо, що не може бути коридору без Туреччини. Найбільш підходящий маршрут для руху зі сходу на захід має проходити через Туреччину», – заявив він повертаючись з саміту G20.
Анкара одразу ж розкритикувала ініціативу і запропонувала свій варіант коридору, який включав би Індію, Ірак, Сирію та Туреччину. Але сумнівно, аби Вашингтон та й взагалі Захід, вирішив підсилити позиції Ердогана і вкласти кошти в нестабільний регіон поблизу з Іраном замість того, аби покластися на перевірених союзників, як то Ізраїль. Можливо, це було однією з причин, яка спонукала Ердогана заявити, що Туреччина може розглянути переорієнтацію на Азію.
Однак The Washington Post вважає, що Ердоган переоцінює свою роль і йому варто переглянути пріоритети. Місце у клубі Західних країн, де сукупна економічна міць у десять разів перевищує російську, набагато важливіше, аніж «ідеологічно близький» кремль, котрий намагається утриматися на плаву під тиском санкцій.
«Ердоган живе у своєрідній ехокамері. У найближчій перспективі це призведе до політики, яка водночас швидко розвивається, але схильна до потенційно серйозних помилок у судженнях, а також до звичайних помилок. Її довгострокові наслідки важко помітити на цьому етапі», — пише експерт Council on Foreign Relations Генрі Баркі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.