Сильна і незалежна: як в Україні будували медицину і до чого ми прийшли через 30 років

30 років - чудовий вік, щоб підвести підсумок. В Україні сталася маса змін, свідками яких були і є кілька поколінь. Тепер країна відрізняється від тієї, яка дісталася нам після СРСР, але що змінилося?

Інформатор продовжує цикл статей до Дня Незалежності України. Сьогодні обговорюємо питання охорони здоров'я з точки зору медперсоналу.

З початку незалежності і до 2013 року в Україні кількість медичних установ скоротилося більш, ніж у півтора рази. Потім статистика наводить дані без урахування ОРДЛО і Криму, але тенденція не змінилася - лікарні продовжують зачинятися. Чи може це свідчити про загнивання системи охорони здоров'я?

СПАДЩИНА СРСР

У 1991 році від Радянського Союзу Україні дісталася система Семашко. Оцінювати її однозначно не можна: сімейних лікарів мало, а фахівців багато, інфраструктура потужна, а бюджет маленький. 

"Сама мережа лікувальних установ була розвинена. Можна було б говорити про недостатню кількість сімейних лікарів (або що раніше називалося звичайним терапевтом) і досить великій кількості тих фахівців, які були в лікарняному фонді. Але це звичайні диспропорції, з якими входили в початок цього тисячоліття багато країн, не тільки Україна. Система була заточена на те, щоб максимально надавати необхідну допомогу як на рівні амбулаторій, так і на рівні інших установ, покриваючи при цьому все населення. Бідність 90-х років, недофінансування, яке було пов'язане з процесами розвалу Радянського Союзу, - це природно та характеристика, з якою нам доводилося жити ".

Таку думку про медицину 90-х висловила Ірина Акімова. Саме під її керівництвом у 2011 році в країні вперше розпочали реформи. У той час Ірина обіймала посаду першого заступника Глави Адміністрації Президента. Вона розповіла про завдання, які стояли перед тодішнім Міністром охорони здоров'я - Іллею Ємцем. 

ПЕРЕБУДОВА СИСТЕМИ

Перш за все,  перебудови потребувала система фінансування. Зміни повинні були надати стимул лікарям працювати і лікувати пацієнтів відповідно до міжнародних стандартів. А ті в свою чергу повинні були стежити за своїм здоров'ям і не доводити його до вкрай тяжкого ступеню. 

"Таке вже намагалися зробити кілька разів різні групи медиків на початку 2000-х років. Тобто спроби реформування в цьому напрямку (принаймні, розмови про це реформування) були. Вони не були реалізовані повністю".

До реформ підійшли з розумом - за словами Ірини, за один стіл спробували посадити практикуючих медиків і фінансистів. Вирішили розпочати з первинної допомоги - щоб надавати її своєчасно і не допускати розвитку складних захворювань. Для цього хотіли розвивати і доповнювати амбулаторії та ФАПи (фельдшерсько-акушерські пункти) як в містах, так і в селах. А ще розвивати сімейну медицину. 

Друге завдання - це швидка допомога.Реформатори хотіли організувати диспетчерські таким чином, щоб звести до мінімуму час їзди до хворого, визначати, де знаходиться машина і до якого лікарняного пункту їй найближче. 

Первинна медицина і "швидка допомога" стали одними з пріоритетів реформи

Третє завдання - лікарняне лікування.Його ще називають другим рівнем в медицині. Цей пункт викликав багато дискусій. Він мав на увазі будівництво лікарняних округів в регіонах, об'єднання установ і концентрацію кращих фахівців, обладнання та фінансування в них. Деякі чули "звільнення" в красивому слові "реструктуризація". Але Ірина Акімова пояснила, що скорочення на порядку денному не стояло. 

"Завжди існують групи, у яких будуть побоювання, якісь негативні очікування тому, що порушені їхні безпосередні інтереси, і інша група, яка буде бачити для себе велику перспективу зростання. Точно так само і в реформі охорони здоров'я. Перше, з чим природно стикається будь-яка людина, яка намагається об'єднати структури в системі це побоювання тих, хто в ній працює, що вони втратять місце роботи. Якщо зараз подивитися документи тих років, ви не побачите ніде заяви про те, що потрібно скоротити лікарів другого рівня або різко всіх перевести на перший рівень".

Перспектива зростання полягала в безкоштовному перенавчанні та переведенні до інших медичних підрозділів. До слова, в системі освіти зробили акцент на збільшенні кількості сімейних лікарів. Вибір областей для пілотних проектів упав на Дніпропетровщину, Вінницьку, Донецьку області та Київ. 

НОВЕ = ДОБРЕ ЗАБУТЕ СТАРЕ?

За словами Ірини Акімової, піонерами в контексті реформи вони не були. Те ж саме можна сказати і про нововведення при Уляні Супрун - в.о. міністра охорони здоров'я у 2016 році. Завдання, які стояли перед главою охорони здоров'я п'ятьма роками раніше, почасти нагадують і ті, що впроваджували і прихильники Супрун. За винятком кількох пунктів. На переплетення реформ звернув увагу і відповідальний секретар Українського медичного експертного союзу Іван Камінський. І більш того - витоки він знайшов ще задовго до 2011 року. 

"Ніхто нічого нового не впровадив. Якщо ми говоримо про сімейну медицину, то перші ластівки були вже в 80 роках минулого століття, тобто за часів Радянського Союзу. З терапевтів вже формувалося ядро докторів, і вже тоді певні кроки були з надання первинної медико-санітарної допомоги".

Реформа Супрун дозволила пацієнтам обирати сімейних лікарів і укладати з ними декларації. За кожен договір доктор отримував доплату - звідси і стимул працювати. А для пацієнтів більше не існувало обмежень у вигляді закріплення за лікарем за місцем реєстраціі. Відтепер державні установи могли конкурувати з приватними за увагу клієнта. 

Розмір зарплати сімейного лікаря став залежати від довіри пацієнта до нього

Іван Камінський порівняв це з ринковими відносинами в економіці і висловив надію на поліпшення якості медичних послуг. Разом з тим він зазначив, що наказ №504 МОЗ знизив професіоналізм сімейних лікарів - вони змушені сконцентруватися на одних обов'язках і пропускати інші. Навів як приклад онкологічний скринінг або систему стоматології, при яких ротову порожнину під час профоглядів мало хто оглядає. Через це зростає кількість випадків захворювання на рак ротової порожнини - приблизно у 5-6 разів.

"Це великий негатив, що ми втратили в якійсь мірі професійний підхід. Сімейний лікар набрав собі за деклараціями пацієнтів. Він їх начебто обслуговує, але тієї якості, яка була раніше, не вистачає".

За словами Івана Камінського, проблему б вирішило навчання, тренінги та самоосвіта. 

Спеціаліст акцентував і на нововведенні - створення НСЗУ (Національна служба здоров'я України), яка виступає посередником і покриває витрати на медичні послуги медустановам, щоб за них не платили пацієнти. Послуги об'єднані в умовні пакети, а сам проект отримав назву "програма медичних гарантій". Іван Камінський зазначив, що з кожним роком кількість пакетів зростає. Втім, і тут він побачив спільну рису зі старою системою, але раніше це були субвенції.

"Хто розуміє, про що написано в бюджетному кодексі про розпорядників коштів, той знає, про що я говорю". 

Ірина Акімова вважає, що як би ми не називали реформу перспективною і правильною, вона не буде вважатися такою, якщо державні виплати нижчі за реальну вартість послуг. 

ЗАРПЛАТИ МЕДИКІВ

Доходи медиків - один з мінусів реформи 2018 року на думку Івана Камінського. А якщо точніше - диференціація зарплат.

"Іншими словами сімейні лікарі можуть отримувати ті ж гроші, що і хірург або онколог. Це психологічна травма у тих лікарів, які завжди вважалися трохи краще тому, що у вузькопрофільних фахівців досвіду трохи більше".  

Ірина Акімова сказала, що за Конституцією необхідна сума для медицини - 5% ВВП і додала, що у нас фінансування тримається на рівні 3-3,7%.

"Немає грошей - люди працювати не будуть. Якщо у них є альтернативний шлях - наприклад, піти в комерційну медицину. Дуже багато лікарів так роблять, але слава Богу, що в Україні. Або виїхати за межі, де їм пропонують набагато кращі умови і підтверджують наш диплом - я зараз говорю в першу чергу про Польщу. Хоча не тільки Польща починає переманювати наші кадри. Цей людський ресурс відновити з такою зарплатою не можна". 

Іван Камінський вважає, що оптимальний розмір витрат держави на медицину - 7-8%. Однак, порівнюючи фінансування, фахівець сказав, що і за часів Радянського Союзу, і на протязі всієї незалежності України фінансування державою сфери охорони здоров'я було недостатнім. За даними міністерства фінансів, на 2021 рік заплановано 4,3% від ВВП на медицину. Бажаних 5% планують досягти у 2023 році. 

У червні середня зарплата співробітників сфери охорони здоров'я склала 12 тис. 317 грн. Це дані з Держстату.Також там є статистика середньомісячних зарплат загалом в економічних галузях, і окремим рядком винесена "охорона здоров'я" з 1994 по 2012 роки. Очевидно, що доходи медиків зростали. Але чи зможе в четвертому десятилітті своєї незалежності лінія їхніх зарплат перевищити середній показник по країні?

Раніше ми повідомляли, скільки в різних містах України заробляють вчителі, будівельники та лікарі.Також читайте про те, як змінювалися зарплати українців і кількість населення протягом усієї незалежності нашої країни. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал,щоб не пропустити важливі новини. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері стежте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live.Підписатися на канал у Viber можна тут . 

Софія Єлагіна