"Мене врятував TikTok": як 12-річний Ростислав Ярошенко залишився живим під час ракетного удару по його будинку в Дніпрі

Надія не погоджувалась на вмовляння сина і примушувала його йти на додаткові заняття в сусідній будинок. Хлопець хотів залишитись вдома – чи то через лінощі, чи то через страх ракет, адже в місті оголосили повітряну тривогу. Ростислав вже вдягнув куртку і взяв рюкзак, але перед виходом “залип” у Tik-Tok. Це врятувало його: через кілька хвилин в багатоповерхівку в Дніпрі прилетіла ракета X-22 і обірвала життя понад 40 людей. Ростислав залишався на кухні в той час, як половини його під’їзду вже не було.

Жінка мешкала з сином в третьому корпусі на третьому поверсі. В той день вона була на роботі – Надія працює дитячим анестезіологом в стоматологічній клініці. А Ростислав збирався до репетиторки з української мови і вперто вмовляв маму, щоб вона дозволила йому пропустити заняття. Аргументував тим, що в місті оголошена повітряна тривога, і на Дніпро летять ракети.

“Кидав посилання, робив скріншоти з телеграм-каналів. Я йому відповіла: “Яка різниця, де ти будеш знаходитись під час повітряної тривоги – вдома або у вчительки? Це ж сусідній двір. Так ти хоч домашнє завдання зробиш і з користю проведеш час”.

Надія не вважає, що у Ростислава було якесь передчуття, адже він не має достатнього життєвого досвіду. Останнє повідомлення від сина вона отримала десь о 15:40 і відповіла йому. Коли хлопчик зателефонував, очікувала почути благання залишити його вдома. натомість почула істеричний крик, в якому навіть слова важко було розібрати. Він казав щось про уламки скла, розбиті вікна, вибух і спалах. І про те, що нічого не видно. Жінка зізнається: до цього ніколи не бачила сина в такому стані.

Надія намагалась заспокоїти Ростислава. І скерувала, як тоді вона думала, в безпечне місце.

“Я вважала, що його мають рятувати. І сказала, щоб він пішов до ліфту, сів біля шахти і не висовувався на сходи. Тоді я навіть не знала, як він прийшов туди. Коли я попала в квартиру, там все було зруйновано”.

Як виявилось згодом, це був епіцентр подій, адже половини під’їзду вже не було. Коли Ростислав побачив фото квартири через 10 днів після удару, він сказав, що все було значно страшніше. Над ним звисала плита – вочевидь, рятувальники демонтували її. На дротах висіли цегли. Надія не знала масштаб катастрофи. Вона вважала, що рятувальники будуть підійматись сходами і заберуть її сина. І досі переживає, що хотіла дистанційно допомогти йому, але як виявилось, наражала на небезпеку.

Сидів на кухні, дивився Tik-Tok

В момент вибуху Ростислав сидів на кухні – вдягнений у теплу куртку, штани і взутий, з зібраним рюкзаком. Він вже одягнувся, щоб йти на заняття. Але зайшов у тік-ток. Надія писала йому, щоб він швидше виходив.

“Як він потім сказав: “Тік-ток мені врятував життя”. Тобто якби він вийшов на хвилину або 5 хвилин раніше – страшно сказати, але дитини б вже не було”.

Це не були якісь передчуття – радше лінощі. А ось Ірині декілька разів протягом війни снився ракетний удар. Вона навіть вікна в спальні заклеїла скотчем щільніше, ніж всюди – не “зірочкою”, а накладала стрічку на стрічку. І саме в спальні скло не розлетілося, а лише розбилось. Рами виламані.

“Я не знаю, що таке ракетний удар. Ніколи не бачила і не чула. Але дуже сильно, панічно цього боялась”.

Ростислава врятував його колишній тренер 

В куртці і з рюкзаком хлопця знайшов Юрій Васецький. Чоловік разом двома товаришами кинувся на допомогу постраждалим після вибуху. Внизу, на першому поверсі, була амбулаторія, а над входом піддашок. Юрій забрався на нього і хотів виламати грати з вікон поверхом вище, щоб перегорнути і залізти по них, немов по драбині. Так він допоміг врятуватись Ірині Спесивцевій та її сину Захару (історію цієї родини ми писали тут) – вони жили на другому поверсі. 

Юрій Васецький знайомий з Надією. Він тренував Ростислава кілька років. Сама ж Надія була лікаркою в одній з команд чоловіка. Вони спілкувались і мали спільних знайомих, ходили в гості один до одного, тож Юрій знав квартиру Надії. Одразу після вибуху він зателефонував Надії. Жінка скерувала його до ліфта – на той момент з Ростиславом вже зв’язку не було. Юрій і дістав Ростислава з будинку. 

Після нічних жахіть почалися носові кровотечі 

Оскільки Надія медикиня, вона оглянула сина і не виявила жодної подряпини. Боліла трохи нога, але до лікарів вирішили не звертатись, щоб не завдавати зайвого клопоту колегам  – в той день у них було багато роботи. Надія навіть здивувалась, як у сина не було контузії. 

Через пару годин хлопцю стало зле. В нього слабли ноги і нудило, але Надія списує на стрес. Каже, що Ростислав у перші години був збуджений, і його неможливо було переслухати – всім телефонував, писав і повідомляв, що вижив.  

Першу ніч після ракетного удару вони провели у друзів. Дорослі не спали. Ростислав увечері заснув, а посеред ночі закричав, прибіг до них і голосив. Потім побіг назад і спав далі. 

“Така поведінка в нього повторювалась протягом двох-трьох тижнів. Він це не усвідомлює. Я сплю поряд з ним. Він прокидається і кричить, щось незв’язне. Бігає по кроваті, а я його ловлю, заспокоюю, бужу, щоб він прокинувся. Однієї ночі він схопився, і кричить: “Де я? Де я? Я нічого не бачу!”.

Після нічних жахіть почалися носові кровотечі. Вони відбувалися щодня. І Надія вважає, що на цьому наслідки не скінчаться. Хлопець тільки нещодавна почав розповідати, що бачив. Він чув, як кричав Захар з нижнього поверху, і як сусідка вибивала двері. Як люди кликали на допомогу. Бачив, як горять автівки, і людей, придавлених плитами.

Жінка звернулась до спеціалістів. Психолог сказав, що з Ростиславом все добре, він активний і бадьорий. Але його мати помітила, що син закривається – натягає капюшон на голову, ховає руки в рукавах. Тоді вона знайшла іншого фахівця. В цьому їй допоміг благодійний фонд, який працює з ПТСР. І тепер Ростислав займається з психологом онлайн. Результати є. Хлопець почав активно жити, і поволі розкривається. Він займається спортом, але до цього віддавав перевагу індивідуальним заняттям. Тепер ходить на групові. У Ростислава багато енергії, він ходить на бокс і воркаут 6 разів на тиждень. В захваті від авіаконструкторського гуртка, який відвідує. Любить паяти і майструвати – власноруч навіть зробив блютуз-колонку з коробки і павербанк. А коли мамі дозволили відвідати квартиру, попросив, щоб вона забрала паяльник і підставку для нього, який хлопець купив за власні накопичені кошти – 800 грн. 

Надія також звернулась до психолога на третій день після трагедії. Їй було важко сприймати допомогу, хоча родина потребувала всього і починала жити “з нуля””. Тепер жінка займається з тим же психологом, який веде заняття і з Ростиславом. Але їхні сесії тривають окремо. 

Родині допомогли навіть бійці ЗСУ

Зараз жінка з сином живе у родині, в якій знали Надію особисто ще до ракетного удару і звертались до неї як до лікарки в будь-який час доби. Після трагедії ця сім’я стала однією з багатьох, хто запропонував жінці з дитиною власну оселю – а всього таких пропозицій було близько десятка. Зараз Надія живе у них і платить лише за комуналку. Через три тижні після 14 січня вона звернулась до благодійних фондів, адже спочатку навіть не знала, куди рухатись. Їй допомогли і речами, і побутовою технікою. Надія подала заявку на документи для того, щоб надалі отримати компенсацію за зруйноване житло. В неї є все на перший час, і Надія каже, що подякувати всім особисто буде дуже важко. 

Допомогли навіть бійці з полка Кастуся Калиновського. За тиждень до трагедії жінка опікувалась їхнім бойовим медиком, який потрапив до лікарні Дніпра. Про це її попросила знайома – наразі вона не живе в Білорусі через політичні причини. Бойовий медик – її друг. Надія навідувалась до нього, годувала допомогла з одягом. Коли біда прийшла до її родини, бійці не залишились осторонь і питали, що потрібно надії та її синові. 

“Я щиро плакала, бо за тиждень до цього ці питання ставила бойовому медику, який за нас стоїть. І він мені допоміг значно більше, ніж я йому, якщо брати у фінансовому еквіваленті, та й не тільки у фінансовому

- А як зараз у цього медика справи?

- Він відновлювався у Києві і планував повернутись у Бахмут до своїх”

“Ми навчилися не планувати”

Надія прожила в своїй квартирі 15 років. Вона їй дорога не тільки як оселя. Справа в тому, що житло придбала мама Надії, якої вже давно немає. Зараз квартира напівзруйнована, до неї немає входу, і дістатись можна тільки через підйомник. Надії дозволили лише один раз зайти і забрати свої речі. 

“Коли я попала у квартиру, там все було зруйновано. Броньовані двері винесло. Це спільні з сусідом були. А від наших дерев’яних вхідних дверей залишилися лише петлі, вони просто розлетілись на уламки. Вікна вибиті. Міжкімнатні двері вибиті і розлетілися в скло. Все це було притрушено бетонним пилом, навколо смердить димом. Якщо таку жахливу картину я побачила через 10 днів, то що було під час прильоту?”

Під’їзд, в якому мешкала Надія, демонтують, тому вона ніколи не повернеться до своєї квартири. Що буде далі  – невідомо. Каже, що планувати почне, коли отримає компенсацію за житло. Але змінювати район не хоче, адже це буде додатковий стрес для дитини. Тут в нього і друзі, і школа, і все життя. 

Втрата житла – це важко, страшно починати все заново. Але ще важче – втрата друзів. Під час удару загинули і дехто з маленьких пацієнтів Надії, і їхні батьки. Досі неможливо усвідомлювати, що їх немає. 

“Найстрашніше те, що ти навіть не знаєш, що їм сказати. І як їм допомогти. Це просто банальні слова: “Обіймаю”, “Тримайтесь”. Хочеться щось сказати, але ти розумієш, що це настільки банально, і від того нічого не зміниться абсолютно”. 

Сусіди жили великою родиною, і досі спілкуються в месенджерах. Але рідні загиблих майже не активні. Надія розповіла, що слідкує за ними в соцмережах, іноді бачить у фондах. Їй хочеться всіх обняти і зігріти, але від безсилля стає важко. Вона знає, що таке підтримка – на собі відчула. 

“Україна неймовірна, а Дніпро – це концентрація неймовірних людей”.

Влучання ракети в багатоповерхівку в Дніпрі

14 січня в одну з багатоповерхівок Дніпра влучила російська ракета Х-22.  Жертвами трагедії стали 46 людей. Серед загиблих - діти: 13-річна Лейла, трирічна Михайлина, 15-річна Марія, 17-річний Максим, півторарічний Макар. Найменшому - Микиті - не було і року. 

Раніше ми вже писали матеріали з нагоди місяця з моменту трагедії:

• "А хто, крім нас, буде це робити?": як співробітники ДСНС розбирали завали багатоповерхівки, зруйнованої російською ракетою в Дніпрі
• Все почалось з нуля. Що буде далі - невідомо: як Ірина Спесивцева, яка дивом вижила з сином під час удару по будинку в Дніпрі, намагається повернутись до звичайного життя
• Отримали раптове запрошення: за 15 хвилин до удару багатодітна родина Кримових залишила квартиру в Дніпрі, яку бачила востаннє
• Як поводитись з людьми після ракетного удару: поради психологині Ганни Тартинських, яка допомагала мешканцям зруйнованого будинку в Дніпрі
• Люди були розгублені, з ними треба було просто спілкуватись: правозахисниця з Дніпра Юлія Сегеда пригадує, як допомагала постраждалим з багатоповерхівки, зруйнованої агресором 14 січня
• Як зараз виглядає квартал, куди місяць тому поцілила російська ракета Х-22. Життя повертається у постраждалий квартал, проте у десятків родин з будинку на Набережній Перемоги воно вже ніколи не буде таким, як раніше.
• Як поводитись з людиною після ракетного удару: поради психологині Ганни Тартинських, яка допомагала мешканцям зруйнованого будинку в Дніпрі
• “22 години шукали людей під завалами”. Як працюють собаки-волонтери пошуково-рятувального загону “Антарєс”.
• "Я впізнала його за ланцюжком з Архангелом Михайлом". Дружина загиблого тренера з боксу розповіла про трагедію у Дніпрі 14 січня.

Також наші колеги з Дніпра писали, скільки коштів можуть отримати постраждалі та які документи треба зібрати.

Розкажіть нам власну історію чи історію ваших друзів, сусідів, рідних, що пов’язана із зруйнованим домом на Набережній Перемоги. Це важливо, бо ми не маємо права це забути...

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.