"А якщо завтра війна, а підбори так і не будуть ношені?": журналісти Інформатора - про останній мирний день 23 лютого рік тому

23 лютого 2022 року – останній день мирного життя в Україні, тому й не дивно, що багато з нас запам'ятали його до дрібниць. Кожен українець може розповісти власну історію про те, як зустрів війну та попрощався з відносно безтурботним життям. Спогадами про свої 23 та 24 лютого, про "до" та "після" поділилися співробітники Інформатора.

Андрій Хрустальов, головний редактор Інформатора

"Я був у редакції до 11 вечора, потім поїхав додому. Ми з колегою дивилися на "Флайтрадарі", як летять вантажні літаки з Туреччини до Борисполя один за одним і переписувалися в Телеграмі з цього приводу. Потім на радарі з'явилося кілька транспортних літаків ІЛ, які летіли у бік кордону з Україною. Потім ці транспортники відключили транспондери та зникли з радарів. Спати ліг о 2-й годині ночі, а о 4-й мене той самий колега вже дзвонив по телефону, будив з криками "там путін по "Україні 24" виступає, і у нього таке зле обличчя!". Я одразу підскочив, бо подумав, якщо путін виступає по "Україні 24", отже, росія за пару годин, що я спав, уже захопила українське телебачення. Але виявилося, він переплутав - путін виступав по "Росії 24". Я запустив YouTube і став дивитися на його зле обличчя. Як тільки путін закінчив свій поганий виступ, ракети вдарили по Борисполю. Я записав відео, яке приводжу тут", - розповідає Андрій про те, як дізнався про війну.

Христина Лях, заступниця головного редактора

"Ввечері 23 лютого я обговорювала з нашим СММ-ником, як добре заходить пост про надзвичайний стан у Facebook. Через 5 годин після цієї переписки я спитаю в нього "ти як", а він відповість "живий", бо він жив на околицях Харкова. Вранці 24 лютого мене розбудить моя подруга і скаже "почалось". Я відповім "я входжу", відкрию ноутбук і буду шукати притомну інформацію, що відбувається. Потім зберу котів, тривожний рюкзак, зустрінусь з подругою і поїду в офіс, де буду працювати до самого вечора і нескінченно слухати марафон і звернення Зеленського", - ділиться своїми спогадами Христина.

25 лютого Христина стала першою волонтеркою для пасажирів евакуаційного потягу УЗ. Люди другу добу їхали без їжі та води.

До слова, за кілька днів до повномасштабного вторгнення Христина з іншими працівниками редакції була на військовому вишколі для цивільних.

Ігор Кулик, заступник головного редактора

"Ввечері 23 лютого у Києві та й загалом кругом відчувалася дуже сильна напруга, адже у той день ввели надзвичайний стан, але про війну, хоч всі про неї й говорили, не хотілося вірити. Мав тривожний сон проти 24-го - у мене біля ліжка лежить перевернутий екраном до низу телефон, і всю ніч бачив, що він не припиняє світитися. Це свідчило, що без пауз всю ніч сиплються повідомлення у Телеграм-каналах, тому вже усвідомлював - це щось не до добра.

Тоді на вулицях стояла тепла погода, у мене було відчинене вікно. І десь о 5-й почув звук, який змінив все моє життя — проліт надзвукової ракети (потім дізнався, що вона летіла у напрямку Броварів), я миттєво підірвався з ліжка і все зрозумів. Те, у що не хотів вірити й що здавалося неможливим, тепер стало дуже зрозумілим. Випив кави й почав працювати.

О 7 ранку до мене приїхав друг, який зустрів початок війни у Жулянах, у нього мав бути рейс до Варшави. Він мені також серед ночі, ще до промови путіна писав, що зараз все почнеться, адже ще коли він проходив митний контроль, десь о четвертій, в аеропорту повідомили, що над Україною заборонені перельоти. З собою він привіз консервів на 800 грн і вручив мені, щоб я міг вижити хоча б перші дні (у мене в холодильнику до війни майже ніколи не було їжі). Ми вийшли на балкон і стали дивитися, як Київ стає безлюдним. Особливо запам'яталося, як якийсь чоловік у паніці закидав валізи у свою машину, але він так нервував, що раз за разом вони у нього перекидалися і випадали з авто. Вже ввечері, коли я вперше вийду на вулицю, я побачу перед собою місто практично без людей, а ті що були - йшли чи їхали у напрямку зі столиці", - згадує Ігор.

Марія Хвост, заступниця головного редактора

"23 лютого я провела звичайний ранок. Їдучи на роботу мені написав знайомий і спитав, що я думаю про війну. Я сказала, що все буде добре. Не буде війни. На роботі був звичайний день, тільки відчувалась якась напруга у повітрі. Багато журналістів лишились працювати вдома. Після роботи я поїхала в бар з подругами. Одна з них одягла взуття на височенних підборах. Воно було незручним і вона про це знала, але повторювала: "Я їх ще не одягала! А якщо завтра війна, а вони так і не були ношені?". Ми з цього сміялися, пили вино та обговорювали, власне, війну. Вечір вдома був звичайним: прогулянка з собакою, серіал, сон. Тільки потім підйом о 5 ранку від вибухів за вікном, тривожна валізка, собака і похід через поле до друзів", - розповідає Марія про свій останній мирний та початок війни.

Дмитро Гордійчук, СММ-менеджер

"23-го лютого мене викликав на роботу наш керівник, щоб я поїхав і зняв, як тікає російське посольство з Києва. Після того я поїхав знімати виїзди з Києва, на яких не було заторів на той момент. Повертаючись додому, я зайшов до магазину Адідас і купив собі нові білі кросівки. Потім подзвонив до мами й сказав: завтра війна, а я ось собі нові кросівки купив", - згадує Дмитро.

Нагадаємо, топ статей Інформатора, що привернули найбільшу увагу після 24 лютого

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.