Нобелівський лауреат зустрів сяючого зеленого єнота, який опівночі перетворився на співаючого дельфіна
Що таке так звана нобелівська хвороба, і чому вона розвивається у багатьох геніїв
Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Проте лауреат Нобелівської премії з фізики за роботу над фотоелектричним ефектом і видатний фізик Альберт Ейнштейн, який розробив загальну та спеціальну теорію відносності, якось сказав:
"Перебільшена повага до моєї праці викликає у мене неспокій. Я змушений думати про себе як про мимовільного шахрая".
Тобто, виходить, що попри його великі досягнення у фізиці, Ейнштейн, схоже, страждав від синдрому самозванця, пише IFLScience. Це відчуття, що ти некомпетентний, тоді як усі інші навколо тебе – розумніші за тебе, втім чомусь захоплюються твоїми власними заслугами.
Однак інші лауреати Нобелівської премії так не реагували. Їхня реакція скоріше була геть протилежною. Насправді навіть існує термін, який називається "хвороба Нобеля" або "нобеліт". Він описує часом безглузді та ненаукові погляди, які лауреати Нобелівської премії розвивають після власної перемоги.
Кумедні й не дуже приклади нобеліту
Існує напрочуд довгий список лауреатів Нобелівської премії, які після перемоги висловлювали псевдонаукові переконання, зазвичай віддаляючись від своєї сфери знань – до психічних досліджень й екстрасенсорного сприйняття.
В одному з розділів книги "Критичне мислення в психології" дослідники перерахували кілька таких випадків. У той час як деякі розвинули приземлені та похмурі псевдонаукові переконання, такі як широко розвінчані переконання Джеймса Вотсона щодо раси та інтелекту, багато хто отримав набагато більш кумедні версії нобелівської хвороби. Так, Ісаак Ньютон схилявся до алхімії та дивних релігійних вірувань.
П’єр Кюрі, наприклад, отримав Нобелівську премію з фізики за відкриття радію та полонію, а потім брав участь у сеансах і вважав, що дослідження паранормальних явищ може допомогти нам відповісти на запитання про магнетизм. Джозеф Томсон, який отримав таку ж премію за відкриття електрона, розвинув подібний інтерес до психічних явищ і був членом Товариства психічних досліджень протягом 34 років.
Тим часом Чарльз Ріше, який отримав премію з фізіології та медицини в 1913 році, придумав слово "ектоплазма", яка буцімто відділялася від медіумів під час сеансів. Насправді ж медіумка Хелен Дункан ковтала рядок марлі, а потім відригувала її. Іноді вона прикріплювала до неї журнальні вирізки, щоб виглядати моторошніше. Такий трюк навряд чи пройшов би повз лауреата Нобелівської премії з медицини.
Річард Смоллі, який отримав премію з хімії за відкриття третьої форми вуглецю в 1996 році, продовжував виступати проти еволюції, тоді як інші виступали на користь євгеніки, лоботомії та шкідливих практик та ідей навколо аутизму.
Потім був доктор Кері Мулліс, який отримав частину Нобелівської премії з хімії 1993 року. Після своєї перемоги він висловив скептицизм щодо зміни клімату та ролі ВІЛ у СНІДі, а також вірив у повністю розвінчану ідею астрології. Крім того, він стверджував, що бачив сяючого єнота, який розмовляв з ним.
"Я зустрів сяючого зеленого єнота, який їхав на неоново-помаранчевому мотоциклі (...) в лісі північної Каліфорнії, близько опівночі однієї ночі 1985 року. Опівночі єнот перетворився на співаючого дельфіна", – якось сказав він.
Психологія помилки
Отже, чому так багато лауреатів Нобелівської премії дотримуються таких псевдонаукових переконань. За словами одного з переможців, Пола Нерса, частково це могло бути пов’язано із зовнішнім тиском з боку ЗМІ тощо, котрі спонукали переможців вийти за межі своєї сфери знань. Він порадив колегам не піддаватися спокусі занадто відійти від своїх спеціальних знань або від науки в цілому.
"В очах багатьох людей я раптово став провідним світовим експертом майже в усьому. Це був радше шок", – зізнався вчений.
Крім того, дослідники цього питання вважають, що сприяти такій хворобі у вчених могли інтелектуальні помилки, сліпа упередженість та відчуття всезнання, всемогутності й невразливості. Ці риси особистості, як і нарцисизм чи комплекс гуру, можуть схиляти високоінтелектуальних людей до катастрофічних помилок критичного мислення.
Та попри те, що лауреати Нобелівської премії не застраховані від подібних думок, не відкладайте своє дослідження, удостоєне премії – це не справжня хвороба.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.
Зараз читають на Інформаторі
