Пісня «Ало, це хто» — це історія про тих, хто з’являється запізно, і про внутрішню свободу не чекати дозволу на своє життя.
Щотижня волонтер із командою готували на 15 тисяч людей
Аркадія Ексузяна знають усі діти, які жили на станціях метро ХТЗ, Армійська, Палац спорту та Київська. Щодня він роздавав гарячі обіди, але головне – Аркадій привозив десерти, а іноді навіть крафтове морозиво.
У звичайному житті волонтер займався підприємницькою діяльністю. Коли почалася війна, евакуював свою сім'ю, а сам вирішив допомагати людям, але найбільше — дітям. У двох квартирах організував кухні, найняв кухарів та кондитерів, та почали вести величезну щоденну роботу.
«Ми вирішили готувати саме гарячі обіди, бо люди жили у метро. Там немає такої нагоди, а їсти перше обов'язково потрібно. Харків'яни були у стресі. Це дуже моторошна картина, коли мами від страху за життя дітей не випускали їх навіть на сходинки метро, і навпаки – діти плакали і бігли скоріше в підземку, трусившись від того, які були бомбардування. Щотижня ми годували з командою близько 15 тисяч людей, включно з адресною допомогою з продуктовими наборами. Окремо возили обіди рятувальникам та на фронт ЗСУ. Також діставали ліки та генератори. І продовжуємо робити все це до сьогодні», — розповідає волонтер.

Допомагати чи не допомагати людям – питання навіть не стояло. Аркадій дуже любить дітей, а вони його. Обіди та десерти кухарі намагалися робити різноманітними, готуючи навіть вишукані страви у воєнний час. Коли чоловік приходив у метро, всі на нього вже чекали. Малята зустрічали волонтера, як доброго чарівника, збиваючи з ніг і не даючи проходу.
"Одна сім'я навіть запропонувала мені стати хрещеним батьком шестимісячного хлопчика. Ось чекаємо нашої перемоги, щоб зробити це таїнство. У метро ми також відзначали дитячі дні народження. Я заздалегідь дізнавався скільки буде запрошених і діставав для них крафтове морозиво. Ви б бачили сяючі очі цих дітей. Я б усе віддав, аби зробити їх хоч на хвилинку щасливішими, і хоч якось скрасити ті жахи, які їм довелося пережити... А ще я ніколи не забуду, коли привезли грушки, а одному хлопцеві не вистачило. До нього підійшла дівчинка Аліна і віддала свою. Я її назвав "дівчинка з добрим серцем", — каже Аркадій.


Найбільша нагорода для волонтера – це посмішки дітей. Вже за кілька днів усіх людей, які живуть у метро, переселятимуть до гуртожитків. Але на забезпеченні Аркадія та його команди залишаються десятки сімей. В основному ті, які раніше працювали не офіційно і тепер не отримують жодної соціальної допомоги. Деякі з них втратили житло. Під час виїздів на роздачу Аркадія тричі контузило. Зараз він проходить лікування, але допомогу людям не може залишити ні на день. Каже, раз у нього є така можливість, отже, так має бути в його житті.


