Захід підвищує ставки: Китай обирає між геополітичними цілями та економічним благополуччям

Сполучені Штати попереджають Китай про можливе застосування санкцій, якщо Пекін продовжуватиме підтримку Росії. Партнерство з режимом Володимира Путіна важливе для КНР, оскільки є основою для встановлення домінування в Індо-Тихоокеанському регіоні. Тому спроби держсекретаря Ентоні Блінкена заохотити Китай до підтримки санкційного тиску, ймовірно, обернуться пошуком нових обхідних шляхів. Але цього разу Захід налаштований рішуче, адже йдеться про його майбутнє.

Вашингтон збирається говорити жорстко

Джуліанна «Джилі» Сміт, посол США в НАТО, вважає, що Китай не може претендувати на статус нейтральної країни. На думку дипломатки, допомога Пекіна Москві зіграла вирішальну роль у її агресії проти Заходу.

«У багатьох випадках ми бачимо потік компонентів подвійного призначення, які, по суті, дають можливість Росії вести неспровоковану агресивну війну в Україні», — сказала Джуліанна Сміт Politico.

«Джилі» вважають головною претенденткою на місце заступника Держсекретаря США — у березні його звільнила незабутня Вікторія Нуланд. Сміт спеціалізується на розбудові співпраці у сфері безпеки й прямим своїм обов’язком матиме опіку над питанням російсько-української війни. Тож заява пролунала на достатньо високому рівні й підкреслює, що загроза санкцій проти Китаю суттєво зросла. Це підвищення ставок, адже досі офіційна позиція Білого дому полягала в тому, що Пекін повинен визначитися, яку сторону зайняти.

«Якщо Китай хоче, з одного боку, хороших відносин із Європою та іншими країнами, то, з іншого боку, він не може підживлювати те, що є найбільшою загрозою європейській безпеці із часів закінчення Холодної війни», — цитує держсекретаря Ентоні Блінкена Washington Post.

CBC News повідомляє, що за результатами візиту очільника Держдепу до Пекіну сторони домовилися поглиблювати співпрацю в тих напрямках, де вони мають подібні інтереси. Водночас сторони скаржаться, що розкол щодо питань міжнародної безпеки лише поглиблюється.

Навіщо потрібна зв'язка Китай-Росія

Китайський уряд готовий говорити з США про глобальне потепління, про проблему біженців, про поширення фенолфталеїну, але усіляко оминає тему військової співпраці з росією, що є найважливішим для Заходу. Пекін переконує, мовляв, це все безпідставні нападки капіталістів-колонізаторів, ніякої «осі зла 2.0» нема і йдеться лише про бізнес. Але стратегічні цілі КНР вимагають нарощування і поглиблення зв’язків із союзниками.

Маршрут Сі Цзіньпіна в його майбутньому турне по Європі яскраво демонструє з якими країнами Китай хоче мати справу. Крім Франції, яка є винятком із правила, очільник Піднебесної вшанує своїм візитом «троянського коня Путіна» Віктора Орбана в Угорщині та проросійського Александра Вучича, президента Сербії. Пекін демонструє, що гарні стосунки з ним можуть мати авторитарні режими, орієнтовані на РФ. Незалежна Україна — це не в інтересах Піднебесної.

Комуністична партія Китаю своїм стратегічним завданням визначає відновлення контролю над островом Тайвань — невизнаної Китайської Республіки. В ідеологічній концепції Пекіна, встановлення червоно-зірчастого прапора над столицею демократичного острова Тайбеєм ознаменує завершення «століття ганьби», періоду, коли колоніальні західні держави розпоряджалися долею Піднебесної.

Експансію планують здійснити до 2049 року, коли в КНР відзначатимуть 100 років від встановлення комуністичної влади. Але військові США переконані, що Піднебесна буде готова вести війну в Індо-Тихоокеанському регіоні до 2027 року. Зрештою, якщо сімдесятирічний Сі Цзіньпін мріє залишитися в історії «другим Мао», навіть за сучасного розвитку медицини часу в нього не так уже й багато.

Доки Китай не відмовився від планів силою повернути Тайвань, підтримка Росії залишається абсолютно необхідною. Вона надає практично невичерпне джерело сировини та ринок збуту. А ще Путінська Росія гарантує +1 голос на Радбезі ООН, що унеможливлює санкції міжнародного співтовариства.

А ще є військова співпраця. На відміну від сухопутніх сил, флот росії у відносно непоганому стані й у найближче десятиліття залишатиметься вагомою потугою. Хоч офіційно ніяких оборонних союзів між РФ та КНР не укладено, військово-морські сили країн регулярно проводять спільні навчання в Індо-Тихоокеанському регіоні, поблизу берегів союзників США. До прикладу, 2 квітня корабель-розвідник РФ зайшов у води між Тайванем та Японією, «випадково» в той самий час поряд перебували китайські кораблі та розвідувальні літаки.

У КНР ядерних боєголовок в 13 разів менше, ніж у США. Але за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), разом з китайським озброєнням ядерний потенціал РФ навіть переважатиме ядерні потуги НАТО. Це значно посилює ризики взаємного знищення в разі Третьої світової й має стати фактором стримування для Заходу, який так боїться «ескалації». Блокування Китаєм та Росією резолюції Радбезу ООН про недопущення використання ядерного озброєння в космосі свідчить, що ядерний шантаж близький для обох режимів.

Некомфортний час

Ніхто не скаже, скільки разів скрипів зубами лідер Китаю Сі Цзіньпін, вислуховуючи від Блінкена вимоги припинити підтримку РФ. Для Пекіну це вимушена і, ймовірно, принизлива зустріч. Факт, що вона відбулася свідчить лише, що Китай вкрай зацікавлений у діалозі, адже намагається покращити стан своєї економіки. Наразі ж усі позитивні домовленості, у тому числі й щодо прямої лінії комунікацій між військовими, варто трактувати як спробу Пекіна взяти паузу в протистоянні з Заходом. І пані Сміт — голос, який каже, що Білому дому на це не варто погоджуватися.

«КНР не може претендувати на повний нейтралітет у цій справі, вони насправді обирають сторону. Я думаю, що коли КНР намагається показати себе нейтральною, коли справа доходить до цієї війни, ми на це не купуємося», — сказала «Джилі».

Підозри небезпідставні. Як повідомляє Reuters, великі китайські банки припинили здійснювати перекази до рф. Але водночас експортери почали співпрацювати з маленькими фінустановами, які спеціально для цього масово відкриваються на кордоні. Зважаючи, що економічне життя в Піднебесній цілковито контролюється компартією, здається, Пекін не збирається так просто відмовлятися від обраної стратегії гібридного протистояння Заходу. Тому такі, як пані Сміт, вважають, що для Вашингтона гріх не скористатися моментом економічної слабкості КНР і ця думка може стати домінуючою.

Наперекір усім суперечностям, і президент Джо Байден, і фаворит республіканців Дональд Трамп навдивовижу суголосні, коли йдеться про санкції проти Китаю. У звіті вашингтонського аналітичного центру Brookings вважають, що незалежно від того, хто переможе на виборах, «економічна політика Америки щодо Китаю, швидше за все, стане жорсткішою, а не послабленою».

У Заходу немає вибору

Стратегічною ціллю номер один для США є руйнація союзу Пекіну та Москви. Трамп принаймні донедавна вважав, що для цього можна пожертвувавши Україною. Така стратегія демонструє свою наївність кожного разу, коли авторитарні режими здійснюють скоординовані кроки: Путін та Сі Цзіньпін не вірять у потенціал демократії й вважають Захід природньою жертвою.

Адміністрація Байдена вважала за краще стримувати Кремль, змусити його до миру на умовах, коли жодна зі сторін «не перемогла». Після чого, як очікувалося, відбудеться лібералізація режиму. Але досвід двох років війни продемонстрував, що йде зворотній процес: РФ перетворюється на велетенську Північну Корею з майже 6 тисячами боєголовок, замість 30 і війна загрожує поширитися на Балтійські держави та інші країни ЄС. До того ж така стратегія тільки підсилює залежність Кремля від Китаю.

Обидві стратегії видаються нежиттєздатними по одній і тій же причині — з авторитарними державами неможливо домовитися, вони розуміють лише силу. Тож тепер західні країни шукають інші шляхи.

«Пекін проводить низку глобальних ініціатив, спрямованих на дезінтеграцію Заходу та встановлення антидемократичного порядку. Він підтримує експансіоністські диктатури в Росії, Ірані, Північній Кореї та Венесуелі… Як би виглядала перемога? Комуністичні правителі Китаю відмовилися б від спроб перемогти в гарячому чи холодному конфлікті зі Сполученими Штатами та їхніми друзями», — пишуть експерти Foreign Affairs Метт Поттінгер і Майк Галлахер.

Вони вважають, що усвідомлення безперспективності спроб розхитати Захід змусить Пекін шукати шляхи мирного співіснування. Хоч США та Німеччина виступили проти політики «стратегічної невизначеності» Емануеля Макрона, фактично зараз Захід застосовує її супроти всього авторитарного блоку. Закликами до посилення санкції проти Китаю, виділення американської допомогу Україні, заяви Польщі про можливість розміщення на своїй території американської ядерної зброї варто розглядати як окремі аспекти цієї стратегії.

Водночас Китаю пропонують альтернативу — спільно натиснути на РФ, зокрема на Глобальному саміті миру, який, судячи з реакції Москви та Пекіна, обіцяє стати грандіозною подією. Присутність представників КНР Захід вважає надважливою умовою, але Сі Цзіньпін досі не визначився з відповіддю.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.