З Київщини до Італії: Світлана Шабанова з Макарова про те, як самотужки рятувала дітей і як жила в евакуації

Погляд фахівців на стан справ в українських дитячих закладах в евакуації: діти зазвичай легше адаптуються, але заважає брак досвідченного персоналу та відмінності у законодавстві України та ЄC

Війна порушує права дітей.
Діти, які опинилися у Флоренції, задоволені умовами, але мріють повернутися додому та очікують на завершення війни.

Наприкінці лютого 2022 року, коли російські танки колонами сунули на Київ, Макарівський район одним із перших побачив і відчув, що таке війна. Місцевий центр соціальної підтримки дітей та сімей на той час був прихистком для 28-ми дітей та однієї мами (прим. ред: центр соціальної підтримки – тимчасовий прихисток для дітей, яких вилучили з сім’ї, мам з дітьми у складних життєвих обставинах). 

Після перших вибухів всі переселилися у підвал і сподівалися перечекати там кілька днів, але події розгорталися дуже стрімко. У перші дні березня директорка центру, Світлана Шабанова, зрозуміла: треба негайно рятувати дітей

4 березня вона з вихованцями вирушила до Львова. Виїжджала одна.

“У всіх співробітників є родини, їм треба було рятуватися самим та рятувати своїх близьких, тож дітей я вивозила сама,” – пригадує Світлана.  

Тоді думок про закордон не було, три дні вони з дітьми пробули у Львові, де отримала пропозицію їхати далі. Із доступних варіантів була лише Італія. 

“Я наполягала, щоби це був саме державний заклад. Ми мали переконатися, що нас точно беруть. Виїжджали за сприяння однієї із громадських організацій, дві її співробітниці допомогли нам дістатися кордону і перейти його. Зі Львова ми вирушили 8 березня”.

Світлана Шабанова
Директорка Макарівського центру соціальної підтримки дітей та сімей Світлана Шабанова врятувала дітей, для яких у перші дні війни її центр став прихистком.

Проблема одна – у нас вдома війна, а ми всі дуже хочемо додому

Далі на Світлану, 20-х хлопчиків і дівчат різного віку та їхнього кота, чекала довга дорога: піший перехід кордону з речами, потім 2 доби життя у польському супермаркеті, який облаштували під притулок для українських біженців. Потім – автобус до Італії. Пізно ввечері 11 березня діти дісталися Флоренції, де живуть і зараз. 

“Притулок, де ми живемо  – один з найстаріших, у самому центрі міста, ми займаємо перший поверх. Умови добрі – по 4 дитини в кімнаті, є туалетні кімнати, душові, їдальня. Харчуванням та одягом забезпечують. У всіх дітей вже є медичні документи і сімейні лікарі. Молодші діти влаштовані до садочка, старші – до школи. Є гуртки і секції, діти розвиваються, –  розповідає Світлана. – У побутовому плані все добре. Але проблема одна – у нас вдома війна, а ми всі дуже хочемо додому,” – додає директорка центру. 

Звичайно, є культурні розбіжності, мовний бар’єр, але після року життя в Італії дітям стало легше – вже можуть спілкуватися і розуміють італійську. Перша половина дня – навчання в італійській школі, по обіді – дистанційне навчання за українською програмою. Плюс – гуртки, заходи, екскурсії. Діти весь час зайняті, навантаження велике, але кидати навчання рідною мовою ніхто не збирається. 

Вихованням школярів займаються українські фахівці Макарівського центру соціальної підтримки дітей та сімей. Вахтовим методом: вони по черзі приїжджають у Флоренцію, проводять заняття з дітьми, а потім повертаються в Україну. Працівники італійського закладу, де зараз проживають українські діти – це здебільшого технічний персонал. 

Вихованці Макарівського центру
Вихованці центру, які опинилися в Італії, мріють повернутися до дому. Проте все ще триває війна...

Світлана рада, що може бути поруч із дітьми і допомагає їм пережити складний період, доки в країні війна:

“Добре, що ми всі живемо разом. Діти мені довіряють, все розповідають. Я знаю їхніх батьків, у кого вони є, родичів. Ми спілкуємося, проблеми вирішуємо на місці. Навряд чи психолог, який не бачив війну, нашого життя, міг би допомогти.”

Правові питання в Італії виявилися проблемою

"Брак кваліфікованого персоналу, подвійне навантаження через навчання і суттєві розбіжності у законодавстві – є основними проблемами українських закладів в евакуації", – каже експерт міжнародної благодійної організації “Партнерство “Кожній дитині” Володимир Вовк

Володимир Вовк
Експерт міжнародної благодійної організації “Партнерство “Кожній дитині” Володимир Вовк перелічує проблеми, з якими стикаються українські вихователі за кордоном. 

У рамках проєкту ЮНІСЕФ “Моніторинг потреб та підтримка дітей в умовах війни” організація вивчає роботу закладів, які залишилися в Україні та переміщені за її межі. 

Географія українських інституційних закладів (заклади системи соціального захисту, охорони здоров’я, приватні) за кордоном, які вдалося промоніторити – на інфографіці. Найбільше українських дітей прийняли Польща, Німеччина та Австрія.

Українські дитячі заклади за кордоном

Нині Макарівський центр залучають до загального онлайн-навчання у рамках проєкту – це технологія ведення випадку, міжвідомча взаємодія, соціальний та правовий захист дітей, робота з дитячою агресією, психологічними травмами тощо. 

А також пропонують навчання саме для закладів в евакуації. Основна увага  –  правовим питанням, адже українське законодавство у сфері захисту дитини відрізняється від законодавства європейських країн. І це велика проблема, каже Світлана Шабанова. 

“Я просила, щоби нашу групу не розселяли по сім’ях або інших закладах, бо в Італії немає такої практики перебування великої групи дітей в одному місці, у них розвинуті сімейні форми виховання. Поки що нам пішли назустріч. І ми всі разом. Що буде далі – не знаю, бо це регулюють не директори закладів, а місцеві закони,” – пояснює директорка центру. 

Війна поглибила проблеми з захистом прав дітей

Впродовж 3-х місяців експерти “Партнерства “Кожній дитині” з’ясовували, як забезпечують права і потреби вихованців таких закладів тимчасового влаштування, першочергово право на сім’ю, як Макарівський центр соціальної підтримки дітей та сімей. І дійшли висновків, що війна ще більше поглибила протиріччя між декларованими правами дитини та можливостями їх реалізувати на практиці. Опрацьовані дані за результатами моніторингу вже надані службам у справах дітей, Національній соціальній сервісній службі України, Міністерству соціальної політики України. 

“За межами України ці діти опинились у ситуації, коли практично неможливо реалізувати одне з їхніх ключових прав – право на сім’ю. Тому внесення відповідних змін у законодавство, що регулює це питання, стало справжнім викликом для нас. Бо проблем багато. Приміром, лише 24% дітей, від загальної чисельності евакуйованих за кордон, не втратили зв’язків з батьками,” – каже Володимир Вовк.

А ще, за словами Вовка, терміни перебування дітей у таких закладах часто перевищують граничні. Більш як 70% дітей живуть там довше 9 місяців, хоча це максимум для переважної більшості закладів даного типу. Тобто – заклади для тимчасового влаштування дітей, фактично перетворюються в інституції тривалого чи постійного перебування.

В планах у Світлани Шабанової, яка нині мешкає із дітьми у Флоренції, повернутися назад до Макарова щойно закінчиться війна. І найперше – визначити подальшу долю дітей. Серед вихованців Макарівського районного Центру соціальної підтримки для дітей та сімей – є малеча, чиї рідні  потрапили у складні життєві обставини. Цих дітей  намагатимуться повернути у родини, якщо батьки будуть до цього готові. А дітям-сиротам  та дітям, позбавленим  батьківського піклування – шукатимуть сім’ї: опікунські, усиновлювачів, прийомні, ДБСТ. 

Підтримка закладів здійснюється в рамках проєкту ЮНІСЕФ «Моніторинг потреб та підтримка дітей в умовах війни», що впроваджується Партнерством «Кожній дитині» за підтримки UNICEF Ukraine на замовлення Міністерство соціальної політики та Національна соціальна сервісна служба України.

Головна Актуально Україна на часі Youtube
Інформатор у
телефоні 👉
Завантажити