Євреї повертаються в Ізраїль, а українці тікають за кордон: контраст не на нашу користь?
Чому порівняння війни в Україні та Ізраїлі не є вірним: українці не відмовляються від власної держави, але хочуть верховенства права
Повернення тисяч ізраїльських резервістів на Батьківщину видається контрастним до подій в Україні, з якої під час війни виїхало кілька сотень тисяч військовозобов’язаних. Проте враження є хибним, зрештою, наша країна вистояла завдяки народному супротиву. Хоч є колосальна відмінність між російсько-українською війною та війною Ізраїлю проти ХАМАСу, українці й далі налаштовані захищати свою країну.
Українці тікають, а євреї повертаються
Кадри з ізраїльтянами, які літаками авіакомпанії Ель-Аль повертаються додому, щоб стати на захист своєї країни, викликають калейдоскоп почуттів. Ми відчуваємо якусь «іспанську гордість» за те, що такі люди є і що ти належиш до того ж виду, але також сум та, трохи, заздрощі.
Ми порівнюємо ці кадри, де сповнені рішучості люди співають національний гімн «Га-Тіква», з нашою реальністю. Згадуємо, що в нас війна, а військовозобов’язані чоловіки тікають за кордон, не соромляться для цього ховатися в багажі та, навіть, перевдягатися жінками. Частина використовує корумповану державну систему, отримавши за грубі гроші довідки від ТЦК про дозвіл на перетин кордону, «приписавшись» до волонтерів — шляхів безліч. Тільки в Німеччині зареєстровано понад 160 тисяч українських військовозобов’язаних чоловіків. На початок війни їх було 39 тисяч.
«Німеччина допомагає грошима, легше оплачувати квартиру. Це шанс побачити світ. До українців німці дуже добре ставляться. Але є і українці, які нахабніють, з такими я вже й сам сварився», — каже Олександр, заробітчанин, який із квітня 2022 року живе із сім’єю в Баден-Бадені.
В Олександра в Україні є гарний новий будинок та старенькі батьки. Але він не хоче повертатися, оскільки боїться потрапити під призов. У нього на рингтоні стоїть «Червона калина» у виконанні Андрія Хливнюка, а сам він під гітару виконує патріотичні пісні на вулицях Баден-Бадена та допомагає волонтерам.
Як так сталося? Невже українці не сформувалися як нація? А може взагалі ми заслуговуємо не на державу, а на «сильну руку»? А чи може мають рацію ті, хто вважає, що війна — це для невдах, які «не вміють жити», а вони «нічого цій державі не винні»? Тим більше, що вона така корумпована, «нічого йому не дала» й що багато хто при владі наживається на війні.
«У нас усе є, годують добре. Усе добре, тільки всі втомилися», — зізнається Іван, заробітчанин, який повернувся з Польщі та з березня 2022-го служить у ЗСУ.
Олександр та Іван родичі. Іноді вони зідзвонюються, але розмови перестали бути приємними.
Зовсім різні війни
Насправді уявлення про такий велетенський контраст між євреями та українцями хибне, і його коріння в комплексі меншовартості, залишеному в спадок із колоніального минулого. Найкращим доказом, що нація не лише сформувалася, але і зміцніла, є карта бойових дій. Наша держава вистояла, адже в перші дні війни сотні тисяч українців бігли у військкомати, а ще більше взялися волонтерити. Це тому, що вирішили, що Україна потрібна особисто їм.
Не можна порівнювати російсько-українську війну й конфлікт із терористами ХАМАС. Перманентна війна Ізраїлю триває з 1949 року. Країна оточена з усіх боків арабськими державами, які воліли б її не бачити на мапах. Є ще перський Іран, у своїх офіційних документах він прямо заявляє, що не хоче, аби єврейська держава існувала. Але бажаючих відкрито воювати з «ймовірно ядерним» Ізраїлем нема.
У тому ж Тегерані вважають за краще діяти за допомогою проксі-сил — палестинського ХАМАСу та ліванської «Хезболли». Це не те саме, що воювати з росією — це скидається на те, щоб воювати з «ДНР-ЛНР». З тією відмінністю, що Тель-Авіва до цього готовий, а на його боці сильний союзник — Сполучені Штати з усією своєю потугою. І Вашингтон не боїться ескалації, коли йдеться про вплив у найбільш стратегічно-важливому регіоні планети. Уявіть, наскільки легше було б у 2014-му, якби ми могли взяти зі складів Пентагону те, що нам потрібно, а до берегів Криму підійшов би хоч один авіаносець.
У цій війні проти ХАМАСУ, якщо вона тільки не перетвориться у світову, Ізраїль є фаворитом, потугою, яка не залишає шансів ворогам. Втрати будуть, але мобілізовані знають, що ЦАХАЛ у війні втратить у десятки разів менше людей, ніж його вороги. А ми знаємо, що мобілізаційний ресурс у рф не закінчиться, що не надихає.
Якщо із чимось і порівнювати ситуацію з мобілізацією в Ізраїлі, то з російською. За даними британської розвідки, у 2022 році, коли путін терміново шукав «м’ясо» для «другої армії світу», з росії дременуло понад 1,5 мільйона людей.
Готовність та мотивація
В Ізраїлі звичні до того, що війна ніколи не припиняється, служба є загальнообов’язковою для повнолітніх обох статей. Її не намагаються уникати, адже вона — ключ у майбутнє. Без служби в армії закон ускладнює кар’єру в державній владі. Тож усі ті, хто бере до рук зброю, роблять це не вперше, на відміну від багатьох українців, які пишалися тим, що в країні тридцять років не було війни й розглядали призов як незручний пережиток радянщини.
Водночас неправильно вважати, що українці неготові далі захищати свою країну чи не відчувають у тому потребу. Мовляв, ті хто хотів, давно на фронті, а решта — «ухилянти».
«Рано чи пізно настане такий час, що всі підуть. Просто не хотілося б, щоб ти пішов, а усілякі там мажори й далі собі двіжували», — каже Сергій, сорокарічний член ДФТГ.
Він уже отримував повістку, але має обмеження за станом здоров’я. Сергій вважає, що за останніми змінами в законодавстві його визнають придатним і він не збирається якось цього уникати. Просто, йому було б спокійніше, якби він знав, що закон один для всіх. У тому ж Ізраїлі рідний син прем'єра країни Беньяміна Нетаньяху мобілізувався, як і всі резервісти.
У нас держава теж змушена буде до цього дійти, власне, Міноборони заявляє, що перші кроки вже роблять. Заступниця міністра Наталія Калмикова заявила, що є законопроєкти, які повинні виправити ситуацію, зокрема планується внести зміни, які б унеможливили створення умови для уникнення мобілізації, наприклад проживання не за місцем прописки.
Історичні паралелі
Після пропалестинських акцій протесту, євреї в Берліні побачили «зірки Давида», нашкрябані на стінах своїх будинків. Це яскраво нагадало практику гітлерівської Німеччини і як ніщо мотивувало підтримувати державу свого народу, здобуту ціною крові та поту. Ізраїль для євреїв є гарантією того, що Холокост ніколи не повториться, тилом, який треба зберегти.
Попри наростання певного невдоволення напливом мігрантів, українцям за кордоном навряд чи загрожує переслідування за національною ознакою, реальнішою є асиміляція. Повторення Голодомору та репресій неминучі, якщо у війні гору візьме росія, але лише на території України. Тому для українців держава не тил, а дім, своя візія щасливого майбутнього, можливість почувати себе повноцінним, а не бути частиною щасливого майбутнього когось іншого. А що таке людина без мрії?
Баденський заробітчанин Олександр, про якого йшлося вище, зізнається, що часто думає про повернення додому, бо він скучив за рідними та друзями, каже, що йому сниться Батьківщина. А Іван нещодавно приїжджав на кілька днів у відпустку, потішився родиною і власними руками зробив ремонт у будинку, після чого повернувся до побратимів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
