ВР прийняла закон, за яким роботодавець може не платити мобілізованим працівникам

1 липня Верховна Рада прийняла законопроєкт 7251 авторства Галини Третьякової. Він називається “Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин”. 

Читати такого типу закони для людини без юридичної підготовки надзвичайно важко. Тож Інформатор попросив керівника профспілки “Свобода праці” Ігоря Токовенка розповісти, в чому полягає ця оптимізація. Далі пряма мова Ігоря Токовенка.

Цей закон (далі Липневий закон) вносить цілу низку змін у трудове законодавство. Зокрема, уточнює деякі норми закону тієї ж сумнозвісної Галини Третьякової "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", прийнятого в березні цього року (далі Березневий закон). Зупинимось на найголовнішому.

Врегулювання норми про призупинення трудового договору

До початку повномасштабної війни, якщо підприємство не могло забезпечувати персонал роботою, воно зобов’язано було ставити працівника на простій та виплачувати йому дві третини окладу. Березневий закон давав змогу роботодавцю в такому випадку призупинити трудовий договір з працівником та не виплачувати зарплату за період простою, зберігаючи за ним робоче місце.  Але ця норма була прописана нечітко. Через це одни роботодавці зловживали нею, а інші боялися застосовувати, щоб не порушити закон.

Тепер державні та комунальні підприємства можуть призупиняти трудові договора з працівниками за погодженням з обласною військовою адміністрацією. Приватні підприємства можуть робити це на свій розсуд. Але якщо працівник вважає, що для такого рішення не було підстав, він може звернутися до Держпраці. Це відомство має перевірити, чи не порушено права працівника. Адже ця норма діє лише за умов, коли підприємство не може працювати через війну, а не просто для “оптимізації” штату та збільшення навантаження на тих робітників, що залишились.

Обмеження прав працівників при затримці зарплати при звільненні

У першому варіанті Липневого закону була норма про те, що якщо з працівником при звільненні не розраховуються, йому виплачується середній заробіток за кожен день затримки до моменту повного розрахунку. Але депутат Струневич вніс поправку про те, що таке нарахування може тривати максимум півроку.

Тож, у роботодавця з’являється стимул не платити зарплату звільненим працівникам, враховуючи високий рівень очікуваної інфляції, щоб через довгий час погасити борги знеціненими грошима.

Роботодавець може не платити мобілізованим працівникам

В ст. 119 Кодекса України про працю була внесена важлива зміна. Сьогодні ч.3 цієї статі гарантує працівнику, що за мобілізацією або за контрактом пішов до ЗСУ в особливий період (він в Україні триває з 2014 року), збереження за ним і робочого місця, і середньої зарплати на весь період служби. Липневий закон прибирає згадування про зарплату. Тож, за мобілізованим працівником зберігається лише робоче місце. Тобто якщо на момент демобілізації працівника підприємство ще буде працювати, він має право повернутися на своє робоче місце.

Ми розуміємо, що по факту і цього дуже часто не буде. Працівник буде приходити з війни, йому будуть надавати роботу і одразу давати повідомлення про скорочення цієї посади. Тому що або штат оптимізується і потреба в цій посаді дійсно зникне, або на це робоче місце буде прийнята інша людина.

Невиплата працівнику зарплати за старим місцем роботи весь період війни, на мою думку, неправильне рішення. Адже в лавах ЗСУ людина захищає в тому числі свого роботодавця. І цю важливу роботу необхідно оплачувати.

Коли ці норми стануть законом

Після того, як законопроєкт підпише голова Верховної Ради та Президент України. Я сподіваюсь, що Володимир Зеленський не зробить цього, користуючись своїм правом вето. Адже цей законопроєкт звужує права та соціальний захист українців і особливо військовослужбовців, що боронять Україну зі зброєю в руках, ризикуючи власним життям.

Ольга Палій