«Виявляється, у цій ситуації фашисти — це ми»: 7 полонених орків розповіли про те, як напали на Україну та як через болота загинула вся їхня бригада

Вони розуміли де вони знаходяться. Якщо не спочатку (бо більшість розповідає байки про спільні навчання з Білоруссю), то точно по ходу руху колони техніки. Бо бачили дорожні покажчики, написані українською мовою і стикалися з місцевими жителями, які просили їх забиратися геть.

Про все це 7 полонених орків з Росії розповіли під час прес-конференції в "Інтерфакс-Україна", - повідомляє Інформатор. Де знаходилися, звідки висувалися, скільки бригад було окрім їх 15-ї мотострілецької та як зайшли на територію України. 

«1 лютого наша бригада у повному складі здійснила марш на станцію навантаження «Урумич» Самарської області, де погрузилася повністю наша техніка та особовий склад до 2000 осіб. Ми вирушили до Брянської області, прибувши на станцію «Унеча». Заїхали в зелений гай, де розгорнули табір, і де дізналися, що поруч із нами стоять ще бригади. Крім нашої. Із озброєнням. Там ми були близько 3-х днів».

23 лютого приблизно о 10:00 командир 15-ї мотострілецької бригади підполковник Марушкін вишикував весь особовий склад та довів наказ верховного головнокомандувача – президента РФ Путіна – про наступ на Україну та захоплення столиці. Мета – захистити населення від фашизму та тиранії, які панують на території України. 

«Після цього нам почали підвозити боєприпаси, водії-навідники все укомплектували, а особовому складу наказали здати всі телефони, документи, військові квитки та посвідчення особи, щоб нібито не було витоку інформації. Все це зібрали в ящики та сховали від нас. Приблизно о 15:15 нам дали команду грузитися у машину, проїхати 5-6 кілометрів та виїхати на трасу. О 23:00 капітан вишикував роту біля машин, роздав червоні пов'язки, промедол, джгути та перев'язувальні пакети. Сказав відпочивати. О 4:00 нас підняли, сказали всім по машинах, якісь підрозділи та бригади на той час вже поїхали вперед.

Як розповідають окупанти, вперед пішла мотострілецька бригада, яка мала танки, артилерію «Гради» на базі Уралів, гармати, гаубиці та інше важке озброєння. Їм наказали "під своїм вогнем розчищати дорогу, знищуючи все". Пізніше до них під'їхали «Трали», які везли на собі важкі вогнеметні системи — «Буратіно», «Сонцепік» та ЗРК «Бук».

«Наблизившись до прикордонного посту, ми побачили, що піст весь розбитий. Лежали вбиті українські військові. Валялися українські прапори... Після того, як відпрацювала 21-а важка бригада. Проїжджаючи це ми зрозуміли, що заїхали на територію України. Проїхавши трасою, зупинилися на нічліг — за часом близько 21:00. Важкі машини пішли вперед. Ми залишилися самі. Вранці побачили, як іде шквальний вогонь артилерії, гаубиць, давали залпи «Іскандери»... Весь шквал вогню був спрямований вперед – на територію України».

Вони зайшли до Чернігівської області. Помітили, що дорожні знаки є українськими. У них зламався один з «Тралів», який перевозив важку вогнеметну систему, через що їм наказали залишитися та охороняти його доти, доки з ними не вийдуть на зв'язок. 

«Поки ми були там, до нас під'їжджали місцеві жителі та просили нас поїхати. Говорили, що все нормально, ніяких фашистів тут немає, гноблення народу немає... щоб ми поверталися додому. Простоявши близько доби, «Трал» полагодити ми так і не змогли. Згодом у радіоефірі почули, що наша бригада... вони застрягли в болотах, ув'язнули, їх обстріляли. Бригаду розбили. З нами був командир взводу - він вирішив відступати додому. Ми висунулися на схід і зав'язли в болоті. Спробували БТР витягнути, але він сильно застряг, нічого не вийшло. Вирішили його спалити та знищити важку зброю, яка буде нас тягнути, і взяти тільки сухпайок».

На схід йшли, бо думали, що зможуть дійти додому — кудись у Росію. Бродили близько 4-х днів лісами, там же ночували, ховалися від мирного населення, і врешті-решт вийшли до селища і здалися мирним. Їх повезли до відділу поліції, а потім — до шпиталю, щоб допомогти пораненим.

«Коли ми були в шпиталі, ми чули постійні обстріли важкої артилерії РФ, бомбардування, як скидали снаряди на лікарні, навчальні заклади, дитячі садки... Нескінченний шквал вогню. З усього тяжкого».

Окупанти кажуть, що наважилися на прес-конференцію добровільно. Щоб розповісти, що тут відбувається насправді. Кожен каявся і вибачився, але, якщо чесно, глибоко начхати. Одна з журналісток запитала: «Що ви відчували, коли стріляли у мирне населення?». Ніхто нічого не зміг відповісти, додавши своє жалюгідне: «Так не мало бути».

«Своєму керівництву та керівництву наших частин хотів би сказати одне: ви вчинили підло, ви вчинили по відношенню до нас зрадливо. Армія варта захисту своєї держави, а  не для нападу на  іншу. Також хотів сказати, щоб усі підрозділи всієї армії РФ, всі розсудливі складали зброю, відмовлялися від ведення всіх бойових дій у повному складі, щоб цього не продовжувалося. Щоб Путін припинив подальші бойові дії, припинив бомбардування та припинив посилати сюди військовослужбовців», — сказав полонений розвідник Галкін Сергій Олексійович.

І наостанок. Один з полонених зробив для себе висновок, який, сподіваємось, почує кожна свинособака, яка прямо зараз знищує Україну та розстрілює місцевих жителів: «Виявляється, у цій ситуації фашисти — ми. Тому що так комусь закортіло».

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы не пропустить важные новости. За новостями в режиме онлайн прямо в мессенджере следите в нашем Telegram-канале Информатор Live. Подписаться на канал в Viber можно здесь.