Україні треба позбавитися образу жертви - політичний психолог Олег Хом'як
Чому війна та Євромайдан так і не дозволили сформуватися в нашій країні громадянському суспільству, хто загнав Зеленського у ситуацію, з якою він погано справляється – і який може бути з неї вихід
Українці обрали собі не тих національних героїв, вважає політичний психолог Олег Хом'як. Шевченко був кріпаком та його вірші пронизані комплексом жертви. Це чинить на наших сучасників більший вплив, ніж розчарування у владі через корупцію, протистояння за мовним принципом і навіть тиск на бізнес. Тому, щоб перемогти росію, треба спочатку перемогти у собі жертву. В інтерв'ю “Інформатору” Хом'як розповів, як віктимна поведінка цілої країни накладає відбиток на керівників, громадянське суспільство, що формується, консолідацію під час війни та всі процеси, що викликають зараз тривогу у простих українців.
Українське суспільство можна порівняти з людиною у стані жорсткої травми та депресії
– Олегу, як змінилося громадянське суспільство в Україні за два роки?
– А хіба ми маємо громадянське суспільство? У нас є добровольці, волонтери, активісти та журналісти. Це дуже обмежена кількість людей. Деякі активні групи, які виявляються у кризових ситуаціях. Мені здається, дуже важливо не впадати в ілюзію і не робити висновків про всю країну, ґрунтуючись на окремих прикладах.
– А як же Євромайдан? Небачена єдність людей після вторгнення ворога 24 лютого 2022? Кількість тих, хто йшов у військкомати та був готовий воювати за Батьківщину, просто зашкалювала!
– Я б поділяв ці дві події. Коли мої друзі за кордоном дивилися відеорепортажі з Євромайдану, їм здавалося, що весь Київ охопила революція. Але насправді всі події розгорталися на п'ятачку в центрі столиці. А навколо йшло звичайне життя. Усі кафе та магазини працювали, люди йшли у своїх справах. Не все суспільство було залучено у революцію. Я сказав би, що це був дуже невеликий відсоток людей. Коли ж Євромайдан переміг – це маси просто прийняли. Так би мовити, за умовчанням. Тепер щодо подій на початку великої війни. Так, велика кількість людей стала на захист Батьківщини. Ми також спостерігали стрімке зростання волонтерського руху. Чому це сталось? По-перше, люди мали високу мотивацію врятувати свій будинок. По-друге, відіграла роль позиція президента Володимира Зеленського. Як і під час Євромайдану, у нас був короткий світлий проміжок часу, коли у всіх з'явилася надія на те, що Україна не лише переможе ворога, а й зміниться на краще. Але невдовзі все повернулося на круги свої.
Розпочалися корупційні скандали. Згадайте яйця по 17 гривень для армії, які закупили урядовці Міноборони. Грабіж місцевих бюджетів, злодійство гуманітарки, розкол усередині суспільства через мовну проблему… Все це, звичайно, завдало страшного удару по людях, які були мотивовані захищати державу. Багато хто з них втратив віру в країну та владу.
Тим часом мільйони менш мотивованих українців залишили охоплену вогнем країну. Причому тих, хто виїхав було набагато більше, ніж тих, хто пішов воювати чи волонтерити. Звісно, у 2022 році після успішних військових операцій на Харківському та Херсонському напрямках у народу знову з'явився ентузіазм. Влада спробувала продовжити цей стан суспільства, обіцяючи вдалий контрнаступ. Але надії виявилися марними.
– А що ви скажете про стійку думку про те, що війна сприяє розвитку суспільства та держави...
– Це ілюзія. Розвиваються лише ті, хто хоче розвиватись. У кого вистачає духу і розуму зробити висновки з того, що відбувається. А війна сама по собі – це руйнування, каліки, смерть, кров та бруд. Запитайте про це військових, котрі побували “на нулі”. Вони навряд чи захочуть розповідати, що пережили. Не варто героїзувати війну.
– Якщо оцінити рівень психологічного розвитку українців за шкалою дитина, підліток, дорослий – хто ми такі?
– Діти! У людей міфологічна свідомість, вони живуть казками, а наш ефір забитий міфами та фейками. Ось вам приклад. По всій країні висять плакати: Герої не вмирають. Ну як це не вмирають? Це ж неправда. Вмирають! От якби на цих плакатах були фотографії сімей загиблих: вдів та дітей, тоді можна було б говорити про щось. Люди дивилися б і розуміли, що повинні допомагати тим, хто залишився без годувальника. Брати на себе відповідальність, як і належить дорослій людині.
– Як би ви описали психологічний стан нашого суспільства зараз?
– Я можу порівняти його з людиною у стані жорсткої травми та глибокої депресії. Вкрай затиснутою і напруженою людиною, яка кидається у пошуках виходу. Але розуміє, що перспективи майбутнього він не має. І тут йдеться не лише про війну. Люди не розуміють, куди рухається країна і як далі жити.
"Я не ганчірка!"
– А що ви скажете про президента Зеленського? Як війна змінила його характер?
– Знаєте, кожна людина має свої глибоко приховані страхи. Саме вони формують стратегію життя кожного із нас. На мій погляд, головний страх нашого президента – показатися слабким. Тому як тільки хтось починає його критикувати, він стає дуже жорстким і робить все можливе, щоб довести протилежне. Так було під час виборчих перегонів, коли Петро Порошенко звинуватив його у вживанні наркотиків. А також наприкінці минулого року, під час останньої великої прес-конференції, коли у відповідь на гостре запитання журналіста президент заявив: “Я не ганчірка!”
Я не бачу змін у характері президента. У лютому 2022 року він поводився як завжди. Так само як і зараз, коли заявляє про те, що Україна не піде на поступки агресору.
– Західна преса зараз багато пише про те, що Володимир Зеленський морально виснажений.
– Я погоджусь із цим. На пресконференції було видно, що президент перебуває у стані вигоряння. Усі емоції оголені, людина буквально “без шкіри”. Це прояв найсильнішого стресу.
Річ у тому, що вся історія Зеленського побудована на стратегії особистого успіху: чудовий талановитий актор, успішний політик – за якого проголосувало 73% населення, людина, яка зуміла переконати Захід допомагати Україні після повномасштабного вторгнення. Але зараз він перебуває у ситуації, з якою люди його типу погано справляються. Захід не підтвердив допомоги. Усередині країни його почали критикувати. Президент гостро реагує...
На мій погляд, те, що відбувається, безпосередньо пов'язане з тим, що у нас не закрито питання нашої ідентичності та національної ідеї. Якщо дивитися з точки зору психології - будь-яка людина спочатку повинна відповісти собі на питання про те, в якому світі вона живе, хто вона така і яке її місце в цьому світі. І лише потім, виходячи з висновків, які він зробив про мир і себе, вирішити, як йому діяти у цьому житті. Простіше кажучи, вибрати стратегію просування та розвитку. Ця схема може бути застосовна і до суспільства загалом.
Україна не Росія
– Хіба ми не маємо національної ідеї? За такого сплеску патріотизму?!
– Давайте, я спочатку наведу приклад Америки, щоб було зрозуміло, про що я говорю. У декларації про Незалежність США сказано: “Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені їх Творцем певними невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя”. Це і є американська ідентичність, завдяки якій у США було збудовано суспільство вільних людей.
А що маємо? Хто ми та чого прагнемо? Який образ ми малюємо, коли говоримо, що ми українці? Хто наші національні герої? Кріпосний поет Шевченка? Чому всі забули, що образ нещасного українця-селянина, якого радянська влада звільнила від гніту панів, вигадала радянська влада? А на початку Другої світової, коли треба було підняти бойовий дух народу, вона ж приєднала до образу кріпака образ козака-воїна.
Загалом, я думаю, що сенс нашої сьогоднішньої національної ідеї дуже добре передає назву книги експрезидента Леоніда Кучми “Україна не Росія”. Цим все сказано. Ми не можемо відповісти собі на запитання, хто ми такі, і всі наші смисли крутяться навколо протистояння із РФ. Наша ідентичність "зав'язана" на боротьбу з іншою країною. А якщо завтра війна закінчиться, що ми робитимемо? Чим жити?
– В останні місяці в суспільстві почало наростати невдоволення владою. Шабунін заявив, що “Офіс президента закручує гайки та намагатиметься утилізувати незадоволених на фронті”. Як ви думаєте, як розвиватимуться події?
– Ілюстрацією того, що відбувається, є реакція на заяву міністра Трансформації Михайла Федорова. Нещодавно він запропонував людям збирати безпілотники. Як ви вважаєте, як би вони відреагували на його слова у 2022 році? Правильно, захоплено. А зараз? Ви бачили, який піднявся хейт… Для того, щоб вийти із ситуації, що склалася, при владі існує три варіанти. Запропонувати нові ідеї, щоб знову консолідувати суспільство. Оголосити вибори, щоб “стравити” невдоволення. І, нарешті, “закрутити гайки”. Я думаю, влада піде за останнім сценарієм. Нових ідей у неї немає. А як проводити вибори у стані війни, незрозуміло.
– І як реагуватиме суспільство? Адже невдоволення, як і ненависть, має отримати вихід… З іншого боку, страх мобілізації, втома від війни, проблеми виживання…
– Я думаю, що ситуація дійде до кипіння. І суспільство навряд чи піде в пасив. В нас же є досвід революції Гідності, що перемогла. Інше питання, що якщо в результаті цього до влади так і не прийдуть люди, які здатні вирішувати глибинні завдання на рівні самосвідомості, а Україна так і не позбавитися образу жертви - нічого не зміниться на краще. Ми вистоїмо у війні тому, що надто багато сильних гравців на міжнародній арені у цьому зацікавлені. Але не відбудемося як успішна держава. Крім того, існує ризик розвалу держави. Згадайте Німеччину часів Першої світової війни. Німці може і виграли б війну, але через внутрішні протести робітничого класу все пішло не так.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливі новини. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
