«Російський слід» у львівських дискусіях: де його шукають — і де не помічають
Тема «російського сліду» за останні роки стала універсальним маркером небезпеки в українській публічній політиці. Її використовують, коли йдеться про бізнес, землю, інфраструктуру, впливи й ризики для національної безпеки.
У Львові ця риторика останнім часом особливо активно звучить у заявах міського голови Андрія Садового — зокрема в контексті Сокільників і розвитку аеропорту.
Втім, при уважному розгляді виникає парадокс: гучні заяви про «російський слід» спрямовані туди, де його документально не зафіксовано, тоді як значно конкретніші факти, пов’язані з реальними контактами з Росією, залишаються поза публічним аналізом.
Сокільники: конфлікт інтересів чи безпекова загроза?
Конфлікт навколо Сокільників подається в публічному просторі як потенційна загроза — з натяками на «зовнішній вплив» і непрозорі мотиви громади. Проте на цей момент немає оприлюднених доказів, які б підтверджували наявність російського капіталу, російських структур або афілійованих осіб у відповідних рішеннях громади.
Формально всі дії Сокільницької громади відбуваються в межах українського законодавства, затверджених містобудівних процедур та публічних рішень. Юридичні суперечки тут можливі — але підміна їх безпековою риторикою виглядає щонайменше некоректною.
Коли «слід» стає зручним ярликом
Риторика про «російський слід» у подібних випадках дедалі більше нагадує не інструмент безпекового аналізу, а спосіб політичного тиску. Вона не супроводжується документами, перевірками чи відкритими висновками силових органів. Натомість формується через публічні заяви й припущення.
І саме тут виникає ключове питання: чому увага зосереджена на громадах і локальних рішеннях, але майже не торкається людей та структур, які реально працювали або співпрацювали з Росією на значно вищому рівні?
Давні зв’язки, про які не прийнято говорити
У публічному просторі добре відомо, що Андрій Садовий упродовж багатьох років мав (можливо має) ділові й комунікаційні контакти з Михайлом Фрідманом — одним із найвідоміших російських олігархів, співзасновником «Альфа-Банку». Банк тривалий час працював в Україні, а сам Фрідман лише після початку повномасштабної війни остаточно опинився під санкційним тиском.
Ці контакти не заперечувалися і не приховувалися. Але саме вони з якихось причин ніколи не ставали предметом системної публічної дискусії в контексті можливих ризиків або помилок минулої політики. На відміну від ситуацій, де «російський слід» радше декларується, ніж доводиться.
Львівський аеропорт: стратегічний об’єкт і незручні біографії
Окрема, але не менш важлива тема — керівництво Міжнародного аеропорту «Львів», який є стратегічним об’єктом інфраструктури.
Згідно з відкритими даними, керівниця аеропорту Тетяна Романовська у 2013–2014 роках працювала в Російській Федерації — зокрема в аеропорту Сочі, беручи участь в організаційних процесах зимової Олімпіади 2014 року.
Контекст тут принципово важливий. Олімпіада в Сочі була не просто спортивною подією, а масштабним державним проєктом РФ. Аеропортова інфраструктура в Росії належить до об’єктів підвищеного контролю, доступ до яких, особливо для іноземців, передбачає погодження з силовими структурами.
Окрім цього, документи фіксують численні професійні й соціальні контакти Романовської з громадянами РФ, пов’язаними з російськими аеропортами, державними банками та структурами, які працювали на Олімпіаді «Сочі-2014». Також зафіксовано використання російських телефонних номерів і акаунтів у російських соцмережах.
Ці факти самі по собі не є вироком. Але для керівника стратегічного державного підприємства вони очевидно потребують пояснень і оцінки — з боку держави, а не журналістів чи активістів. Окрім того, згідно поширених даних ЗМІ Тетяна й досі протягом війни має у друзях у Фейсбук людей з громадянством РФ.
Запит на послідовність
Якщо питання «російського сліду» справді є принциповим для міської влади Львова, то логічно було б починати з повної відкритості щодо власних зв’язків, управлінських рішень і кадрової політики на стратегічних об’єктах. Бо національна безпека — це не інструмент політичної боротьби.
Це насамперед про факти, відповідальність і однакові стандарти для всіх.
Слідкуйте за нами у Telegram
Зараз читають на Інформаторі
