Олена Говорова: про війну та спорт, Бубку, скандали і НОК
Бронзова призерка Олімпіади в Сіднеї дала відверте інтерв'ю Інформатору
Олена Говорова - легендарна українська легкоатлетка, яка виступала у змаганнях із потрійного стрибку, бронзова призерка Олімпіади-2000 у Сіднеї та бронзова призерка чемпіонату світу (Афіни 1997).
Після завершення спортивної кар’єри Говорова працювала телеведучою на каналі Мегаспорт, а також була членом Виконкому НОК України. З 2020 по 2022 роки обіймала посаду першого віце-президента Федерації легкої атлетики України.
Сьогодні Олена Говорова - заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень та радник голови Офісу Президента України з питань спорту.
В ексклюзивному інтерв’ю Інформатору Говорова розповіла про реалії українського спорту під час війни, долю маленьких спортсменів, стан української спортивної інфраструктури, а також про те, чому залишила посади в Національному Олімпійському комітеті та Федерації легкої атлетики України.
Український спорт під час війни: пацієнт живий
- Олено Іванівно, чи вижив український спорт під час повномасштабної війни?
- Треба розуміти, що в країні йде війна і всі б’ються, щоб якомога швидше настала наша перемога. Стосовно спорту, я б не сказала, що він вижив або виживає, тому що йому приділяється багато уваги під час війни. Я вдячна нашому президенту, Володимиру Зеленському, за це. Пригадую нараду, яка відбулася у травні минулого року, де чітко пролунало, що ми відновлюємо спортивний календар та змагання, щоб наші спортсмени могли тренуватися та виїжджати на чемпіонати світу та Європи. Мова не йде про виживання, мова йде про максимальну віддачу кожного з нас на своїх місцях.
- Якщо говорити про інфраструктурний фонд, який постраждав в ході російської агресії, то наскільки суттєві втрати?
- Дуже суттєві. На окупованих територіях ви й самі все бачите, а загалом русня не зупиняється. Тільки ми щось відновили, щось побудували, були амбітні плани з приводу будівництва нових спортивних об’єктів… У Кремінній розпочалося будівництво легкоатлетичного манежу на спортивній базі. У Маріуполі була нова льодова арена, але зараз це все зруйновано. До війни були дуже амбітні плани з приводу проведення Олімпійських Ігор в Україні, або, принаймні, Юнацьких Ігор. Ми рухались в цьому напрямку, була підтримка на всіх рівнях. На святкуванні 30-річчя НОК ми оголосили свої наміри Міжнародному Олімпійському комітету.
І хоча нам не вистачає спортивної інфраструктури, зрозуміло, що зараз нове будівництво не на часі стовідсотково, тому вся увага спрямована на утримання тих об’єктів, які в нас є в Києві. Нещодавно ми були на постраждалій споруді ДЮСШ Атлет. Зараз спрямовуємо зусилля для того, аби швидко відновити цей об’єкт, щоб діти мали змогу продовжувати тренування.
Щодо не комунальних об’єктів, наприклад, спортивний комплекс Авангард, який зазнав пошкоджень: в серпні минулого року, завдяки силам фанатів баскетболу та батьків юних спортсменів, було організовано толоку, ми, як представники міської влади підключилися та допомогли з технікою.
Я дуже вдячна Тимуру Ткаченко, який тоді очолював Департамент благоустрою, він допоміг вивезти сміття, вибрати все скло. Потім був товариський матч, підключилися всі небайдужі люди. На сьогодні там замінили скло та ті вікна, які вже були пошкоджені і тепер діти можуть грати в тому залі.
А завдяки Станіславу Медведенко (знаменитий український баскетболіст, двічі чемпіон NBA у складі Лос-Анджелес Лейкерс - ред.) були зібрані гроші на товариських матчах в інших країнах Європи. Долучилися до відновлення і ЮНІСЕФ.
Поступово ми відновлюємо те, що було зруйновано, але казати про нові об’єкти наразі передчасно. А ще треба враховувати, що є об’єкти, де величезні черги з дітей, щоб проводити тренування. Тому наразі ми вирішуємо завдання, як оптимізувати цей процес, щоб діти могли тренуватися.
Знову ж таки, Палац Спорту другий рік поспіль заливає лід для того, аби там могли проводити змагання і вихованці наших дитячо-спортивних шкіл. Діти мають займатися спортом сьогодні, підтримувати фізичну активність. Спорт - це невід’ємна частина турботи про здоров’я. І це повинні розуміти усі, починаючи від людей поважного віку, і закінчуючи батьками, які опікуються своїми дітьми та хочуть, щоб вони росли психологічно стійкими та здоровими.
- На початку повномасштабного вторгнення росії багато дітей та дитячих спортивних шкіл виїхали за кордон. Якась частина повернулася, але й чимало тих, хто залишився там. І малоймовірно, що ці діти вже повернуться назад. Наскільки це в перспективі суттєві втрати українського спорту?
- Я вам скажу, що суттєві втрати українського спорту це не лише діти, які поїхали за кордон, а й той факт, що ми зараз не можемо повноцінно готувати спортсменів, вони не мають можливості тренуватися. Навіть ті діти, які залишилися, а я можу говорити про це, дивлячись як тренується моя дитина під час повітряних тривог, зіштовхуються із гнучкими графіками тренувань.
Це теж сильно б’є по українському спорту. Не можна сказати, що ми зараз готуємо покоління українських спортсменів, яке через кілька років вийде на змагання та показуватиме фантастичні результати. Принаймні, системно про це мова вже не ведеться. Потрібно розуміти, в яких умовах вони зараз тренуються.
Стосовно дітей, які виїхали за кордон, це безумовно втрати. Наприклад, художня гімнастика. Ви розумієте, яка у нас сильна школа, і наших дівчаток із задоволенням забирають в інші країни, щоб вони виступали. У спортивній гімнастиці теж є такі ситуації. Нам треба повертати наших діточок, щоб у них була можливість тренуватися на Батьківщині і представляти нашу країну на міжнародних змаганнях.
Антиросійські санкції, МОК та Сергій Бубка
- Коли росіяни вторглися до України, чимало міжнародних спортивних організацій простягнуло руку допомоги Україні. Сьогодні ми бачимо тривожні тенденції, коли МОК шукає можливості для повернення росіян та білорусів до змагань в різному амплуа. Як ви дивитеся на цю історію?
- Я дуже ціную те, що на початку вторгнення було ухвалено рішення Виконкомом МОК про рекомендації для світових федерацій щодо спортсменів з рф та рб. Також було створено фонд солідарності допомоги Україні, це вперше в історії МОК. На той час це було потужне рішення.
Нещодавно відбувся Форум атлетів Міжнародного Олімпійського комітету, де були присутні представники всіх видів спорту. І там була дискусія щодо статусу нейтральності для індивідуальних спортсменів. Думки розділилися, тому що багато представників африканського континенту говорили: "У нас теж триває війна. У нас теж є конфлікти. У нас також вбивають людей. Але нам ніхто не допомагає і не було створено таких особливих умов, як створені для України". Думки розділились саме у спортсменів.
Є різні країни, які замислюються над тим, щоб підтримати статус нейтральності. Особисто я не розумію, що таке статус нейтрального спортсмена. Як би не крутили і не говорили, ці спортсмени все одно готуються за рахунок держави. Вони все рівно виходять на змагання, розуміючи, звідки вони. З них лише одиниці висловили свою думку. Всі інші продовжують тренуватися, але за рахунок чого? Вони ж не відірвані від суспільства та від країни? Яким чином вони відбираються на міжнародні змагання? Все одно ж це відбувається через внутрішні змагання і це зрозуміло.
Який статус нейтральності може бути, коли щодня ми чуємо сирени? Нейтральність від чого? На війні не буває нейтральності: тільки біле та чорне. Або ти висловлюєш свою думку, або ні. Якщо вже так опікуватися олімпійськими принципами та говорити, що вони не винні, що живуть у цій країні, то це ж легко відокремити. Якщо людина дійсно прагне дотримуватися Олімпійських принципів, які прописані в Олімпійській Хартії, вона може отримати статус біженця та виступати на Олімпійських Іграх. Тоді зрозумілі думки саме цього спортсмена, який виїхав та виступає у складі команди біженців. З 2016 року в Олімпійських Іграх бере участь команда біженців. І це дієвий механізм.
Ще один момент, на який я хотіла би звернути увагу. Якщо ми знову ж візьмемо Олімпійську Хартію, то побачимо, що з боку росії вже втретє порушуються ці принципи. Плюс, є ще такий пункт про те, що МОК має "протистояти будь-якому політичному або комерційному зловживанню спортом та атлетами".
І те, що ми бачили у березні минулого року на шабаші у москві, є яскравим тому свідченням. Коли люди із Олімпійськими медалями виходять на сцену та підтримують війну, для мене це жах та руйнування абсолютно усіх Олімпійських принципів без винятку. Мені важко пояснити моїй дитині, чим моя олімпійська медаль відрізняється від їхньої. Ми повинні звертати увагу не тільки на сьогодення, а й на те, які наслідки це матиме для Олімпійського руху в майбутньому. Там де русня - там руйнування і хаос.
Виключення з Міжнародного олімпійського Комітету росії - це теж дієвий крок. Це червона картка для русні, як і те, що МОК не запросив їх на Олімпійські Ігри. Всього три країни світу не отримали запрошення. Також МОК не рекомендує країнам брати участь у так званих "Играх Содружества".
Але ми не повинні зупинятися, треба продовжувати боротьбу, доводити свою точку зору з приводу того, що спортсмени з росії та білорусі не мають права брати участь у змаганнях. Так, в Олімпійській Хартії є пункт про те, що змагання є аполітичними, але там немає нічого про війну.
- За ці півтора роки багато критики було спрямовано на адресу Сергія Бубки. Мовляв, росіян не засудив, війну війною не назвав та й загалом поводився досить пасивно як для своєї посади. Навряд саме це стало причиною його рішення не йти на чергові вибори президента НОК України, але все ж свій вплив на його репутацію цей тиск мав. На вашу думку, чи достатньо зробив Сергій Бубка для захисту українського спорту з 24 лютого 2022 року?
- Авторитет Сергія Бубки в світі спорту дуже великий. Я вам скажу, що я пам’ятаю, що всі тоді були обурені його словами, коли він сказав: "Це не війна, це - біда". Але мало хто згадує, з якого регіону Сергій Назарович. Для нього війна триває ще з 2014 року, а не з 24 лютого 2022-го. І весь цей час він не бував в своєму рідному краю, не бачив рідну матір. Він неодноразово виступав на різних міжнародних форумах, на всіх майданчиках, де можна було говорити про підтримку України, він робив це.
Якщо ми піднімемо сайт НОК України з перших днів війни, ми побачимо, скільки роботи було виконано. В перші дні війни це перераховані гроші на ЗСУ, фінансова підтримка регіонам, сотні дзвінків в різні куточки світу щодо допомоги Україні. В той же час треба було зв’язуватися та піднімати питання на високому рівні в Олімпійському русі. Нагадаю, що 28 лютого вже було ухвалено рішення МОК щодо рекомендацій по відстороненню російських та білоруських спортсменів. Це питання потрібно було вирішувати негайно. Сьогодні, зараз і тут.
Вирішувати питання як і де наші спортсмени зможуть продовжувати тренування, як евакуювати спортсменів і родини, як допомогти регіональним осередкам, куди приїхали люди з інших регіонів. Робота Фонду солідарності, відправка команди на Юнацький фестиваль, допомога повернення до дому Паралімпійській команді. Це все потребувало швидких рішень і дій. І я вам розповіла лише один відсоток від того, що зроблено. Знаю, як член Виконкому. Швидко був організований гуманітарний штаб, налагоджено логістику щодо отримання гуманітарної допомоги. Сотні листів про допомогу, це все не чекало.
Можна лише констатувати, що багато чого було зроблено і зараз продовжує робитися. Час все розставить на свої місця.
- Після Бубки НОК очолив Вадим Гутцайт. Минув рік. Як би ви оцінили роботу Національного Олімпійського комітету України зараз?
- Ви знаєте, я вийшла зі складу членів НОК України. Але висловлю свою думку: робота по відстороненню росіян та білорусів від міжнародного спорту має здійснюватися більш системно.Потрібно якомога більше спілкуватися, відстоювати позицію нашої держави на міжнародному рівні. Коли ти спілкуєшся вживу, це набагато дієвіше. Треба кожен день, кожну годину, кожен раз нагадувати, що у нас війна в країні, яка наша мета, чого ми прагнемо.
Робити це на всіх майданчиках, де тільки можна. Говорити аргументованно про позицію нашої країни щодо відсторонення рф та рб. Це зараз завдання номер один на шляху до Олімпіади-2024. Мені здається, що можна робити більше в міжнародному інформаційному просторі, підключати міжнародні медіа, міжнародну спільноту, яка нас підтримує, залучати юристів, знаходити всі можливі шляхи….
Я дуже вдячна Георгію Зантараї, який очолює комісію атлетів НОК. Він ініціює форуми, зустрічі, весь час на контакті з комісіями атлетів інших країн світу, представниками міжнародних федерацій. Це дуже важлива робота, тому що коли ми говоримо, зустрічаємося, пояснюємо та викладаємо свою точку зору це дуже важливо.
Наприклад, навіть прогнозуючи наслідки, які можуть бути надалі, росія постійно порушує антидопінговий кодекс. І до яких наслідків це призводить? Там, де вони з’являються, з ними приходять руйнування і хаос. Не дарма WADA казала про те, що їхній закон про фізичну культуру та спорт не відповідає міжнародним критеріям. Тобто нам постійно треба використовувати усі шляхи, щоб росіян відсторонили. Мені здається, що зараз недостатньо комунікації як ззовні, так і зсередини. Але це моя особиста точка зору.
Ситуація у Федерації легкої атлетики
- Якщо вже ми заговорили про ваш вихід з НОК, я не можу не попросити вас розповісти обставини вашого відходу з Федерації легкої атлетики України, де ви обіймали посаду першого віце-президента. Я знаю версію Євгена Проніна, який був в.о. президента, але ніде не зустрів вашої історії.
- Почнемо з того, з чим я йшла на посаду першого віце-президента. Все, що я обіцяла людям, я виконала. За короткий термін було відновлено легкоатлетичний манеж в Одесі. Саме там я починала тренуватися та змагатися. Вперше за 30 років відбувся капітальний ремонт цієї споруди. І це була родзинка: красива, нова доріжка, нове обладнання, все сяяло. Ми відкривали його 30 грудня, незадовго до повномасштабної війни.
Я обіцяла, що програма "Дитяча легка атлетика" в країні буде реалізовуватися на державному рівні. Ми дуже багато зробили: всюди, де я говорила про дитячу легку атлетику, ми постійно сперечалися. Бо мені регулярно казали, що це занадто класичний вид спорту і зараз ніхто не буде бігати. Але коли ми показували людям, як це може бути красиво та цікаво, вони змінювали свою критичну точку зору.
Ми заявили про дитячу легку атлетику на форумі "Здорова Україна", спілкувалися із Міністерством освіти, щоб її включили в модуль для фізичного виховання. Багато роботи було зроблено. З самого початку ми обговорили гострі питання і домовилися, що до Олімпійських Ігор не буде ніяких реформ, тому що команда повинна спокійно виступити на Іграх, а далі вже рухатися до оновлення або реформування тренерського штабу.
Ось тут і найшла коса на камінь. Кандидат, якого підтримував тодішній президент федерації Сафіулін, категорично не влаштовував спортсменів та тренерів і я була на їхньому боці. Я попередила Сафіуліна з самого початку, якщо його оберуть, я піду з федерації.
Ніхто ж не називає прізвище головного тренера (мова йде про Олександра Апайчева - ред.), через кандидатуру якого виникли суперечки. Але тоді на комісії атлетів спортсмени сказали: "Якщо ви просто піднімете це питання, ми так цього не залишимо. Ми категорично проти цього тренера". Я їм відповіла: "Я на вашому боці. Я з вами".
Так само кожен з Ради телефонував і казав мені, що це неможливо, не може ця людина повернутися до легкої атлетики. Але коли стало питання саме комісії, то чомусь знайшли крайнього, хто за це відповідає. Ця кандидатура не пройшла, маніпулювань ніяких не було. Бо як можна маніпулювати Добринською або Саладухою? Все було прозоро, все було зрозуміло.
І ось після цього почалися дивні речі. Президент Федерації легкої атлетики сказав: "Якщо з моєю думкою не рахуються, то я йду у відставку". І написав заяву...
По статуту Федерації виконуючим обов”язки має бути перший віце-президент. Але на позачерговому засіданні Ради, був показовий виступ Сафіуліна зі звинуваченнями в тому, що його не послухали, що я винна в тому, що обрали іншу кандидатуру і т.д, і т.п.
Залишаючи засідання, він озвучив, що має право передати функції іншому віце-президенту. Рада більшістю голосів підтримала. Варіант, що за статутом ФЛА має очолити перший віце-президент навіть не розглядався. Я не була до кінця засідання, тому що тільки перехворіла на ковід і погано себе почувала. Дізналась після, що повноваження передали Проніну. Люди зробили свій вибір, добре, рухаємось за визначеним планом. Я прийшла не для того, щоб бути при владі, а щоб дійсно приносити користь тому виду спорту, якому я віддала та віддаю все життя.
Потім почалася війна, і я залишалася членом Виконкому, але було вже не до того, хто правий, хто винний, хто головний тренер і так далі. Вирішувалися питання, кому і куди їхати тренуватися, як можна кудись дістатися і таке інше. Тоді скористалися допомогою Фонду Солідарності і деякі частини зборів були проведені саме за ці кошти. Пам’ятаю ситуацію, коли ми домовлялися, щоб наші спортсмени поїхали на збори до США на кілька тижнів, щоб адаптуватися. І я запитала: "А за чий рахунок ми це будемо робити?" Відповідь була: за рахунок Фонду солідарності...
Я зателефонувала Сергію Назаровичу і сказала: "Нам дуже потрібно, щоб люди поїхали. Але це великі кошти і ми не розуміємо, де їх взяти. Як ми можемо вийти з цієї ситуації?".
З березня місяця він підключив Олімпійський комітет США, підключив Федерацію легкої атлетики і тоді наші спортсмени отримали можливість виїхати безкоштовно на два тижні. Це для нас зробив Олімпійський комітет США. Якщо не помиляюся, ці збори коштували тоді 75 000 доларів. Крім того, виникло питання: як отримати візу? Ми весь час були на зв’язку із Олексієм Сердюченком, щоб всі документи були зроблені вчасно.
Я була дуже здивована, коли жодного слова не було сказано про те, хто приймав, за рахунок кого це відбувалося і так далі. Я не кажу про нас, я кажу про людей, які зустрічали там наших спортсменів та брали участь в цьому процесі. Вони потім з подивом говорили: “Ми ж вам допомагали, зустрічали вашу команду, все для них організували, а ФЛАУ навіть і слова про нас не сказала". Напівправда набагато гірше, ніж брехня.
Збори в Ужгороді організовували, збори в Мукачево - теж. І коли прийшла екіпіровка по гуманітарній допомозі від Asics, ми також її привезли на ті збори в Закарпаття. Усі зусилля були зконцентровані на тому, як допомогти спортсменам, а не розбиратися, хто правий, а хто винний. Зверталися до Сергія Назаровича за допомогою з Фонда солідарності і Ганна Рижикова, і Марина Бех-Романчук, і Андрій Проценко, і Килипко всі отримали допомогу в стислий термін.
Але я в якийсь момент зрозуміла, що дуже важко поєднувати все і одразу. Є люди в Федерації, які розуміють, як найкраще. В червні місяці потрібно було сфокусувати свою увагу на іншому напрямку моєї роботи. Я входила до координаційної ради щодо відновлення, а це вагомий напрямок. І я ухвалила рішення скласти повноваження першого віце-президента та вийти з Ради.
Я оголосила, що не можу більше приділяти достатньо уваги саме роботі в легкій атлетиці, написала заяву та пішла у відставку. Все, що від мене залежить, я робитиму для свого виду спорту. Однак неприємний осад залишився після цієї ситуації. Я звикла працювати, коли в першу чергу ми ставимо за мету розвиток. І за свою роботу мені не соромно.
- З Ольгою Саладухою ви зберегли якісь взаємини?
- Якось так складається останнім часом, що немає моментів, де ми могли б перетинатися.
- Але особисті взаємини у вас нормальні?
- З початку війни ми перетиналися онлайн на засіданнях виконкому ФЛАУ та НОК. І не завжди наші точки зору співпадали.
Секрет краси та телевізійна кар’єра
- Колись давно, в середині нульових, я дивився телеканал Мегаспорт і бачив вас там, але не в ролі спортсменки, а в ролі телеведучої. Два роки тому ви вели церемонію 30-річчя НОК України. Ви не сумуєте за цим амплуа зараз?
- Я дуже дякую усім, хто допоміг мені реалізуватися у цьому напрямку. Це був дуже цікавий досвід, приємна та захоплююча робота. І мені дуже приємно було, коли мене запросили провести 30-річчя НОК України у Палаці Україна. Це свого роду красива крапка у цій діяльності. Спорт- це моє життя, це в серці, не можна вийти на сцену та відсторонено говорити про тих людей, хто поруч із тобою, які це глиби і скільки вони вклали в спортивний рух в Україні, ти переживаєш все наново. Я цей досвід як телеведучої програм та церемоній згадую з теплом, але якщо запросять на ефір, то я із задоволенням прийду у якості гості. А ось повертатися в це амплуа… Скажімо так: зараз - дорогу молодим!
- Фінальне: в чому секрет краси Олени Говорової? Назвіть 5 речей, які дівчатам обов’язково потрібно робити, аби подобатися собі.
- Робота над собою, але із захопленням та в задоволення. Якщо ти хочеш виглядати добре, то треба вкладати в себе. Я маю на увазі спорт, корисну їжу та здоровий сон. Все це на поверхні, але головне - це дисципліна. Коли почалася повномасштабна війна, я перестала тренуватися. Майже рік не займалася взагалі. Виходила з дитиною на прогулянки, більше уваги приділяла тренуванням Богдана.
Але настав такий момент, коли я вирішила, що так більше не можна. Моя дисципліна, потрійний стрибок, навчила відчувати себе кінчиками пальців. Тому що, коли ти відштовхуєшся, ти навіть відчуваєш це до останнього моменту. Дисонанс від того, що я не тренувалася, змусив мене повернутися до спортивного залу, на доріжку, почати бігати і зрештою, слідкувати за собою.
Був момент, коли ми взагалі ні про що не думали, ні про манікюр, ні про зачіску… Ти прокинувся, усвідомив, що можеш зробити і робиш. І коли моя дитина сказала: "Мам, давай я помию тобі голову?" і почав скуповувати лаки в магазині, щоб пофарбувати мені нігті, я зрозуміла, що я не можу собі дозволити бути не в формі. І це мій моторчик, який мене надихає.
Робота над собою має бути в задоволення. Подивіться на всіх людей, якими ви захоплюєтесь. Ви побачите, перше, що кидається в очі - це їхній погляд. І це перше, що передає внутрішній стан людини. Це не можна зафарбувати, це йде зсередини. Я от навіть сьогодні дивилася TV і почула тезу, що гормони щастя виробляються, коли людина досягає результату. Це не важко, якщо є мета, але це потрібно робити кожен день.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
