Нова реальність: перемога ультраправих в Нідерландах і загроза популізму для Європи
Захід бачить небезпеку від поширення проросійських рухів і намагається напрацювати методи, які дадуть можливість усунути загрозу
Перемога ультраправої проросійської Партії Свободи в Нідерландах (PVV) є ще одним проявом зростаючого популізму. Створення коаліції для новообраної політичної еліти стане викликом, враховуючи розбіжності з конкурентами, однак, ймовірно, що цей процес відбудеться. Через необхідність співпрацювати з іншими партіями PVV пом’якшує свою риторику, але Києву всеодно буде складно вести ділові відносини новообраною владою. Західні уряди вбачають загрозу в зростанні правого популізму, який часто вступає в співпрацю з кремлем, і намагаються протистояти йому, розробляючи відповідні стратегії. Водночас ключовим аспектом цього протистояння залишається час.
«Партія Свободи» хоче рабства для України
У Нідерландах, країні, яка оплакувала жертв МН-17, святкує перемогу на дострокових парламентських виборах ультраправа проросійська «Партія Свободи» (PVV), вона набрала 35 % голосів. Це саме її лідер, Герт Вілдерс, демонстративно проігнорував візит Володимира Зеленського, коли йому влаштовували овації в парламенті під час відвідин країни в травні. PVV експлуатує теми антиісламізму, антилібералізму, виступає за покращення відносин із путіним, що, звісно, передбачає відмову від підтримки України. Вілдерс закликає до гучних популістських рішень, як то закриття мечетей по всій країні й, навіть, вихід із ЄС.
Перемога PVV в Нідерландах, яка є одним із найвідданіших союзників в Україні, як і перемога партії Роберта Фіцо в Словаччині, викликає в багатьох уже не занепокоєння, а щось більш схоже на паніку. Антиукраїнські, чи, радше, право-популістські рухи, які вважають за потрібне пожертвувати Україною задля власних інтересів, набирають силу на всьому Заході: у Франції, Німеччині, Швейцарії, Румунії та ін.
Наскільки великою є небезпека
Особливістю популізму є те, що політики, які його обрали, змушені весь час дивувати електорат чимраз різкішими та епатажнішими заявами та кроками. Тому часто коли вони отримують владу, відбувається деякий «відкат» до тих меж, де гучні заяви не протирічать національним інтересам.
Той же словацький Фіцо уточнив, що коли говорив про припинення озброєння «нацистського режиму» в Україні, то мав на увазі лише безоплатну передачу озброєнь армії, а оборонні фірми, мовляв, можуть, як і раніше готувати багатомільйонні замовлення для ЗСУ на САУ Zuzanna. Новообраний епатажний аргентинський президент Хав’єр Мілей, хоч і будував свою кампанію на протиставленні Китаю, люб’язно відповів на привітання Сі Цзіньпіна й надіслав «побажання благополуччя китайському народу», адже Пекін — головний торговий партнер країни.
Очільник нідерландської «Партії Свободи» Герт Вілдерс під час цієї кампанії теж був більш прагматичним, заявляючи, що розуміє, що йому доведеться піти на серйозні політичні жертви, щоб увійти в уряд. Його партія отримала 37 місць у 150-місному парламенті. Для того, щоб керувати країною, потрібно створити коаліцію, а значить, шукати точки дотику.
«Я також звертаюся до інших партій. Кампанія закінчилася, виборець висловився. Нам доведеться працювати разом. Шукаємо подібності. Кожній партії, у тому числі й нашій, доведеться переступити через свою себе. Це не наша провина», — заявив Вілдерс.
Зробити це буде доволі важко, адже в парламенті приблизно порівну набрали також ліво-ліберальний «Зелено-трудовий альянс» (GL/PvdA), покищо керівна ліберально-демократична «Народна партія за свободу та демократію» (VVD) та ліва «Новий суспільний договір» (NSC). Місцеві аналітики з видання Parool вважають, що, переможці мають шанси сформувати уряд, адже, на відміну від Польщі, ліберально-демократичні рухи не йшли спільним фронтом та й у країні заведено прислухатися до волі виборців, які дали феноменальний рівень підтримки партії Вілдерса. Проте, «польський варіант» теж можливий.
Цунамі популізму накриває Захід
Популізм перетворився на один із політичних трендів і на це є причини. Упродовж довгих десятиліть спокою європейські нації віддавали перевагу поміркованим ліберально-демократичним урядам. Найбільшими проблемами порядку денного були такі в Україні через війну призабуті речі, як боротьба зі змінами клімату, гендерна рівність, та захист прав ЛГБТ+. Проте путінська гібридна агресія проти Заходу відкрила нову реальність: війна в Сирії спричинила до мігрантської кризи, російсько-українська війна та санкції стала викликом для глобальної економіки, яка боляче вдарила по Європі.
В очах виборців це автоматично зробило ліберальні уряди винуватими, піднявши рейтинги крайніх лівих та правих. У часи соцмереж та «інформаційних бульбашок», за активного втручання російських та китайських пропагандистів, це отримало форму популізму — коли епатажні політики пропонують долати складні проблеми ефектними, але неефективними рішеннями.
Це ж здається таким простим та очевидним: забути про Україну та торгувати з росією, щоб усе було, як раніше. Особливо, якщо за це платять, адже доведено контакти між кремлем та представниками правих популістів: Рафалят Меклер, очільника страйку польських перевізників та член ультраправої «Конфедерації», отримував замовлення на виконання послуг від кремля, а Марін Ле Пен, головну конкурентку Емануеля Макрона, викрили в отриманні вигідного кредиту на передвиборчу кампанію. Кредитором був банк, пов’язаний з угорським прем’єром Орбаном. І це лише окремі епізоди, не даремно журнал The Economist вважає популізм в особі кандидата на посаду президента США Дональда Трампа найбільшою загрозою для світу.
Антидот від путінізму
Сплеск антиукраїнського правого популізму, здається, свідчить про те, що народи Європи не вивчили уроки Другої світової та готові годувати агресивну путінську росію, у надії, що вона з’їсть їх в останню чергу. Але на Заході усвідомлюють небезпеку, та ж польська «Право і Справедливість», попри експлуатацію антиукраїнських настроїв напередодні виборів, рішуче підтримала Київ у скрутний час.
Нещодавно світ побачив звіт німецьких експертів із Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) у якому проаналізовано можливість повторення російської агресії проти однієї з країн Європи після припинення війни в Україні. За підрахунками, кремлю знадобиться 6–10 років, аби відновити свою армію і бути готовим для нового вторгнення. Якби Україну просто зараз змусили до укладання ганебного миру, Європі елементарно не вистачило б часу, аби підготуватися належним чином для війни вже на власній території, адже путін не збирається зупинятися і його нікому зупинити. І щоб цього не допустити, ЄС має зробити все, щоб для росії стало очевидним, що конфлікт із НАТО безнадійним. Європа має швидко збільшити свій військовий потенціал.
Це пояснює, чому міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус вимагає вдвічі збільшити фінансування допомоги Україні, а також дає надію на те, що почуття самозбереження спонукає навіть ультраправих, як Герт Вілдерс, тричі замислитися щодо того, чи варто дійсно кидати Україну напризволяще.
Але є ще й гібридні загрози, адже через ріст популізму зростають ризики для демократії. Якщо ситуацію не змінити, ЄС може перетворитися в низку роздроблених феодальних наділів, на чолі кожного з яких стоятиме свій царьок, який контролюватиме ЗМІ, суди та ситуацію в країні загалом.
«Румунія продовжуватиме допомагати Україні незалежно від політичних витрат. Ці політичні витрати менш важливі, ніж прецедент, який створить перемога росії… Ви можете собі уявити, скільки схожих на путіна серед деяких європейських політиків-популістів?» — казав прем’єр-міністр Румунії Марчел Чолаку в інтерв’ю Bloomberg.
Насправді перший удар по хвилі популізму вже завдали. Це зробили поляки, не переобравши на парламентських виборах «Право та Справедливість», яка під час передвиборчої кампанії відверто копіювала методи угорського президента Орбана, аж до контролю над провідними ЗМІ, співпраці із церквою та ідей про вихід із ЄС. Власне, «ПіС» набрала найбільше голосів, але втратила владу, оскільки сукупно сили ліберально-демократичної опозиції отримали більшість. І цей сигнал дуже позитивно сприйняли «єврооптимісти», вбачаючи в перемозі Дональда Туска шанс на нове життя для ЄС.
Перемога ліволіберальної коаліції в Польщі дала можливість Брюсселю отримати важливого союзника в спробі реформувати ЄС, на додачу до Німеччини та Франції. На саміті Ради Європи в грудні, крім офіційного запрошення на членство Україні, мають також розглянути проєкт змін до союзного договору ЄС — за відповідне рішення проголосував Європарламент.
Йдеться про відмову від принципу одностайності при голосуванні в Раді ЄС, чим любить зловживати Орбан. Брюссель також хоче мати інші «запобіжники»: пропонують значно розширити компетенції центральних органів у зовнішній політиці та безпеці, захисту кордонів, охорони здоров’я, цивільної оборони, промисловості та освіти, зробити євро обов’язковою валютою. На додачу хочуть спростити процедуру обмеження членства тих держав, які порушують цінності ЄС, як-то верховенство права, демократія, свобода, права людини або рівність. Усе це фактично перетворить економічний союз на конфедерацію, збільшить його здатність реагувати на зовнішні виклики й водночас суттєво підірве можливості зловживанням право вето.
Голосування у Європарламенті демонструє готовність співпрацювати щодо цього питання у політиків різного спектру. Проєкт змін ухвалили представники п’яти із семи наявних політичних груп: правоцентристів із Європейської народної партії (EPP), соціал-демократів (S&D), лібералів (Renew), зелених і лівих. Проти були Альянс консерваторів та реформістів, а також ультраправа «Європа свободи та демократії». Зміни точно не ухвалять одразу й попереду довга політична боротьба, але старт розгляду реформ, проти яких активно виступають правопопулісти, дано. Ключове питання, що відбудеться першим: демократії подолають популізм, а чи популізм подолає демократії.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте в нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатись на канал у Viber можна тут.
