Небезпечна ілюзія безпеки: чому цивільні відмовляються від евакуації та як їх переконати
Поговорили з психологом та правозахисницею
Волонтери з передової часто розповідають історії не тільки героїчних військових. На жаль, це й історії людей, які не хочуть залишати рідні місця – навіть під загрозою життю. Пам’ятаєте історію 6-річної дівчинки з Авдіївки, яка померла від серцевого нападу? Не поспішайте звинувачувати бабусю з дідусем в тому, що вони не евакуювались.
Вони – не єдині “цивільні”, які відмовились виїжджати. Інформатор розібрався з психологом та психотерапевткою, чому люди приймають такі рішення.
Правозахисниця Юлія Сегеда розповіла, що в законодавстві немає обов’язку до евакуації. Як і критеріїв, за якими особа має діяти. А до відповідальності можна притягнути, якщо людина вчиняє щось протизаконне. Визначення рівня безпеки є оціночним, і незрозуміло, що для дитини буде більш стресовим – переїзд і проживання десь в шелтері чи втрата зв’язків з іншими членами родини.
«Відповідальність можлива тільки за те, що можливо ідентифікувати. Не просто на чийсь погляд, а те, що можна чітко ідентифікувати як порушення».
Є поняття «недбале ставлення до дитини», але воно визначається іншими категоріями. Це якщо дитина не нагодована, не має одягу або не лікується, коли хворіє. Все це є невиконанням батьківських обов’язків. Натомість вивозити дитину в безпечне місце – не є їхнім обов’язком, а лише правом, яким вони не скористались.
Чому вони не роблять цього
Юлія Сегеда з 2014 року їздила на лінію розмежування і спілкувалась з людьми, які залишились там. Вона вважає легковажною думку «А раптом не прилетить?» в той час, коли існує загроза життю. Втім, правозахисниця почула обгрунтування від мешканців обстрілюваних міст. Поки у людей є хоча б якась змога заробляти, вони тримаються. Коли вони приїжджають на нові території, їм потрібно знайти роботу. Постає питання: як швидко вони знайдуть її і чи знайдуть взагалі?
«Мені було дуже боляче, як дитина відрізняє звук «Калібра». Мені було боляче дивитись, як дитина фактично мешкає в підвалі. А будинок в «дирочку», і стеля «в дирочку». Мені було боляче на це дивитись, і я розмовляла з дорослими, з батьками. І питаю: «Чому ви не евакуювались?» І мені наводять такий приклад: «А ось сусіди поїхали, а жити ніде, а жити не на що».
За словами Юлії Сегеди, виплати для ВПО дуже маленькі, а оренда житла дуже дорога. Переселенцям доведеться жити в школі, гуртожитку або шелтері. Умови такого проживання будуть некомфортні для неї, і невідомо, як дитину сприйматимуть в колективі. Тому люди, які втратили житло, виїжджають. Ті, як іще мають домівку, тримаються за неї.
На думку психолога Максима Реуцького, відмова від евакуації – це ситуація, коли подальша невизначеність перемагає інстинкт самозбереження. Тобто людина ладна залишатись під обстрілами, ризикувати життям, але перебувати в знайомому місці. Крім того, є звичайні соціальні страхи, людина ставить питання «Чи зможу я влаштуватись і адаптуватись?».
«На жаль, людина адаптується до будь-яких обставин. І навіть ця ситуація виживання, в якій опиняється людина, інколи стає парадоксальним адреналіновим чинником, без якого потім важко жити. Є така категорія людей за психологічною орієнтацією, вони звуться “виживальники”. Їх навіть може стимулювати ситуація невизначеності, небезпеки і так далі. Хоча знову ж таки треба думати не тільки про себе, а й про своїх близьких, оточення і так далі».
Окремої уваги заслуговують люди, які після деокупації рідних територій негайно повертаються додому. Психолог повідомив, що в такому випадку ілюзія безпеки поєднана з місцем, яке є рідним. Найчастіше люди повертаються через матеріальні негаразди на новому місці перебування і неможливість облаштуватись.
«Бо як правило – хочемо ми цього або не хочемо – людина, яка виїхала і зараз облаштувалась на новому місці, може вже ніколи і не повернутись додому тому, що є певна емоційна травма, елемент побутових страхів і знову ж нова адаптація. Нова адаптація на базі стресу буває краще та більш ефективною, ніж попередня. Бо в екстремальних ситуаціях людина робить надзвичайні зусилля і адаптується навіть краще, ніж до цього».
Відповідальність – не тільки на батьках
Правозахисниця наголошує на тому, що багато людей все ж виїхали, в тому числі і батьки з дітьми. Але можливість евакуюватись була не у всіх. Вона розповіла про скаргу, яку вона готувала до Європейського суду з прав людини: у заявника не було власної автівки, і коли почалися обстріли і вторгнення, виїхати було неможливо. Евакуаційного транспорту було небагато. І тут Юлія нагадує про тих, хто напередодні війни запевнював у безпеці:
«Якщо б зараз когось з батьків намагались притягти до відповідальності, то я б прийшла до суду і надала відеозапис посадовців, які взимку минулого року говорили про те, що не треба панікувати, залишайтесь вдома. Скажіть, будь ласка, хто наражає дітей на небезпеку – батьки, які залишились вдома, у своєму будинку, чи високопосадовці, які з екранів ТВ і ЗМІ говорили про те, що не треба панікувати, залишайтесь вдома?».
Як з ними розмовляти
Точно не погрожувати і не знецінювати, адже багато людей тримається за своє майно і житло. Краще підкреслювати важливість цієї людини особисто для вас і давати розуміння – вам не все одно. Жодні погрози і агресія не допоможуть – це тільки погіршить реакцію, і людина принципово нікуди не поїде.
Зустрічаються історії, коли вмовити людину намагається волонтер або інша чужа, хоч і небайдужа людина. Максим Реуцький каже, що це не матиме такого ефективного впливу, особливо на людей похилого віку: зазвичай вони вбачають в таких помічниках ознаки шахрайства. Тому ті, хто приходить допомагати, інколи асоціюються з мародерами. Діяти можна тільки через близьких, і те – не через психологічний тиск, а щире бажання бути спокійними за їхню безпеку.
«Зараз до раціонального важко апелювати, бо інколи ситуація буває іраціональна. Це виживання на межі дуже часто формує стиль життя, який потім закріплюється, і його дуже важко переламати. Бо коли ти звик виживати, інколи нормальне життя тобі здається якимось прісним, нецікавим і навіть беззмістовним».
Евакуація з зони бойових дій
З початку повномасштабного вторгнення Міністерство реінтеграції оголошувало евакуацію для місцевого населення на територіях, де тривали бойові дії. Переселенцям пропонують виплати - 2 тисячі на дорослого і 3 тисячі грн на дітей та осіб з інвалідністю. Їх можна оформити на порталі "Дія". Розміститись можна в модульних будинках, шелтерах і гуртожитках. Також уряд пропонує компенсацію тим, хто погодиться прихистити у себе переселенців. Знайти тимчасове житло можна на порталі "Прихисток".
Раніше ми писали про те, що Верховний комісар ООН у справах біженців відвідав місце трагедії у Дніпрі: там у багатоповерховий будинок влучила ракета. Також читайте про те, що Київ виключили з переліку зон можливих бойових дій.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.