24 лютого рік потому: п’ять важливих відмінностей, які відбулися із суспільством у сприйнятті війни

Більше не потрібен Арестович в якості заспокійливого. Навіть давня українська звичка – під час будь-якої надзвичайної події бігти в магазин і робити запаси – за рік, що минув з 24 лютого 2022, мабуть, остаточно канула в Лету. Кажуть, історія цілого світу твориться зараз, тут, серед нас. Але як це впливає на українську свідомість? Ми вирішили проаналізувати те на конкретних прикладах.

Відмінність перша: черги біля військкоматів зникли

В перший день повномасштабного вторгнення багато людей вирішили взяти в руки зброю і стати до лав ЗСУ. Черги до військкоматів стали одним із символів незламності українського духу. Щоправда, їх можна пояснити й тим, що Володимир Зеленський оголосив призов військових резервістів, тож у натовпах не було нічого особливого. Проте великий набір був і до територіальної оборони, адже росія вела наступ одразу на кількох фронтах, і українці були вмотивовані захищати свої міста і села.

Зараз черг вже немає. Навпаки, зростає кількість користувачів у тг-каналах на кшталт “Повістки Київ/Львів/Одеса…”. Підтягнулися і блогери, які розповсюджують відео з беззаконням на вулицях Одеси і обурення діями офіцерів.

Відмінність друга: заспокійливий Арестович вже не є потрібним

Чи чули ви про Арестовича до 24 лютого 2022 року? Промови позаштатного радника Офісу Президента вирізнялися на фоні тривожних новин з фронту і виступів Зеленського. Вони заспокоювали, підбадьорювали і давали надію, що ось-ось – і війна закінчиться. А фраза “2-3 тижні” стала всеукраїнським мемом, який нерозривно пов’язаний з Арестовичем. Але його епоха скінчилась. Як тільки стало зрозуміло, що швидко російська навала не піде, і українська армія несе втрати, флегматичність Арестовича дехто почав сприймати вороже і бачити в цьому певний цинізм. З часом аудиторія незгодних з радником зростала. Він не став змінювати риторику. А до критики (власне, як і до популярності) ставився іронічно.

Кульмінацією стала заява Арестовича про нібито збиття ракети Х-22 українською системою ППО, яка впала на багатоповерхівку в Дніпрі. Нагадаємо, тоді внаслідок трагедії загинуло 46 осіб, 80 – поранено. Ще кілька осіб вважаються зниклими безвісти. Речник Командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат спростував слова Арестовича і повідомив, що Україна не має системи, яка б могла збити ракети цього типу. Але пізно – слова Арестовича підхопила російська пропаганда, і саме роботою ППО “відбілювала” репутацію рф в очах своєї аудиторії.

Тим часом українці остаточно зневірились у своєму “заспокійливому”, розкритикували радника. А депутати збирали підписи для його звільнення. Через три дні після трагедії Арестович визнав свою помилку, опублікував заяву про звільнення за власним бажанням.

“Хочу дати взірець цивілізованої поведінки: принципова помилка, значить, я у відставку”.

А ще через деякий час Арестович потрапив у базу “Миротворця” – організація, яка збирає дані про осіб, які вважаються авторам зрадниками України.

"Відмінність третя: волонтерський рух упорядкувався"

Люди шукали будь-якого способу допомогти армії та тим, хто цього потребує. Пересічні громадяни несли одяг, їжу, ковдри, постільну білизну в штаби тероборони, лікарні та пункти прийому переселенців. Громадські організації в приміщеннях облаштовували ночівлі для тих, хто прибував з зони бойових дій. Ресторатори готували обіди для захисників та переселенців і годували безкоштовно. Офісні працівники йшли плести сітки і “розфасовувати” гуманітарку. Там, де була потреба, – працювали понаднормово.

Згодом стало зрозуміло, що волонтерка – це добре, але й бізнес треба запускати, щоб платити податки і зарплатню. Та й благодійний рух набув організованості. Ресторатори і волонтери розповідали, як взяли під патронат певні батальйони та бригади, щоб увага і допомога розподілялись рівномірно. Виокремились “Повернись живим”, фонд Сергія Притули та UNITED24, яким бізнес переважно і “донатив”, тож відпала необхідність створювати власні фонди. Не хочемо знецінювати й решту фондів, які продовжують допомагати армії, хоч і не в таких масштабах. А допомога стала адресною, за потреби певного підрозділу.

Відмінність четверта: менше часу проводимо в укриттях

В перші дні війни тривожні рюкзаки стояли в коридорах майже не у кожної родини. Під звук повітряної тривоги всі збирали дітей, заганяли котиків у переноски і рушили до найближчого укриття – підвалу або сховища. Мінімум – в коридор. Не обходилось без тих, хто ставився до цього зі скепсисом, але тоді було їх значно менше, ніж тепер.

Тепер ставлення до заходів безпеки змінилось. Якщо це не масована ракетна атака або не чути звуків вибухів, то навряд чи в сховищах і підвалах Дніпра, Одеси, Києва, Полтави та інших міст з відносною безпекою можна побачити людей. А тривожні рюкзаки вже давно розібрані. Інша справа – прифронтові містечка та села. Але й рівень (не)безпеки там, на жаль, інший.

Відмінність п’ята: паніка не призводить до черг у магазинах та на АЗС

Цей рік загартував нервову систему українців. З самого ранку 24 лютого утворилися затори на заправках та біля банкоматів. Люди традиційно боялися, що продуктів, палива і готівки на всіх не вистачить, тож вишикувалися у черги до супермаркетів, банкоматів та АЗС. Виникли певні обмеження, наприклад, добовий ліміт на зняття готівки.

В магазинах порожніли полиці, адже люди закуповували консерви, крупи, батончики – все, що має довгий термін зберігання.

Але під час масованих ракетних обстрілів взимку – через відсутність світла – багато підприємств переходили на паливні генератори. Попри це ажіотаж на АЗС та в магазинах вже не спостерігався. Тож люди повірили, що ворогу не вдасться зламати існуючі в Україні системи постачання, банківську сферу тощо. 

І є ще одна відмінність, про яку треба згадувати

За рік війни в Україні зникли цілі міста. А на їх місці утворились руїни. Відбудову деяких містечок неможливо розпочати прямо зараз, адже вони перебувають або в тимчасовій окупації, або там ведуться бойові дії. Йдеться про Бахмут, Соледар, Мар’їнку, Авдіївку, Волноваху, Вугледар і Маріуполь. Більшість зниклих міст розташовані на Донбасі, який окупанти прийшли “захищати”. Втім, українці також пам’ятають про руйнування в Сумах, Харкові, Ізюмі та Куп’янську. 

Україна точно не здасться. Але скільки ще зруйнованих міст залишать нам окупанти перед тим, як зрозуміють це і відступлять?

Річниця війни

Повномасштабне вторгнення росії розпочалося 24 лютого 2022 року. Після численних вибухів на стратегічних військових об'єктах та критичній інфраструктурі і перетину державного кордону російськими військами Зеленський скликав засідання РНБО та оголосив про воєнний стан в країні. Тим часом перед російським народом виступив путін і назвав розпочату війну "спеціальною воєнною операцією". З того дня бойові дії не припиняються. Російські війська намагалися захопити велику частину Україну, включно зі столицею. Втім, українські військові зупинили окупантів і звільнили міста. Але ще багато населених пунктів залишається під контролем ворога. 

З нагоди річниці війни Володимир Зеленський анонсував прес-конференцію, яка відбудеться 24 лютого 2023 року. А у Міноборони назвали 10 головних перемог ЗСУ за рік боротьби. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.