Жарять-шкварять кожного дня - українські господині за кордоном дивують іноземців кулінарними традиціями

Українська блогерка Наталя Мюллер написала про власне цікаве спостереження. Виявляється, що наші жінки готують досить трудомісткі святкові страви кожного дня навіть перебуваючи за кордоном. Дехто з іноземців уже обурюється, що після усіляких голубців та холодців кухню доводиться чи не відмивати професійним спеціалістам. Як живуть та готують українці в різних країнах дізнався "Інформатор".

Нема грошей на ресторани

"Побачила такий незвичайний та шокуючий кут, під яким українські жінки сприймаються в іноземних середовищах, коли як біженки з дітьми жили в прийомних сім’ях. Спектр країн широченний - від Гаваїв до Північної Європи, а спостереження одне і те саме: повсякденне святкове харчування. Я навіть в локальних газетах бачила це спостереження", - ділиться Наталя Мюллер.

Українські жінки, що проживали в іноземних сім’ях, також робили таке саме спостереження і казали, що нерозуміння українського ставлення до харчування і багато часу проведеного на кухні викликало конфлікти: "Кажуть що ми засмажили всю кухню і що цілий день на кухні. Але в мене немає грошей на ресторани, як мені годувати дітей?"

Іноземці ж казали, що українські жінки для чогось виснажують себе на кухні.

"Вони жарять і шкварять кожен день, як наче в них свято. Українці не їдять нічого простого - як бутерброд чи пластівці з молоком. Вони їдять тільки свіже, гаряче і святкове. Крім того, що після них кухня вся в диму і жиру - в цих жінок лишається дуже мало часу на все інше. Для чого вони це з собою роблять? Хіба дитина не може з’їсти бутер чи пластівці? А цей час хіба не доцільно витратити на щось дійсно корисне, може вчити мову чи допомагати дітям з шкільними завданнями, чи може освоїти якусь професію? Так багато можна було б робити, якби не це інтенсивне святкове харчування, до якого привчають українську людину змалечку", - пояснюють іноземці.

Голодним не залишать

Українські господині погоджуються з такими зауваженнями. Але констатують, що змушені розділяти перекуси та їжу. Бо в іноземців є традиція харчуватися перекусами (наприклад, хлібом чи фруктами), а українці звикли до гарячих страв, які і вважають повноцінною їжею.   

Олена Зайченко з Черкащини переїхала до США декілька років тому разом з чоловіком та двома дітьми.  Живе у невеличкому штаті Вермонт у приватному будиночку. Жінка зізнається, що готувати любить та вміє.

"У США неможливо залишитися голодним, навіть коли в тебе зовсім немає грошей. Бо тут діють фуд-банки – це такі установи, куди крупні торгівельні мережі здають частину продуктів в якості благодійності та куди може прийти кожен бажаючий і взяти собі продуктів", - пояснює жінка.

Американське ставлення до кухні Олену здивувало. Тут звикли харчуватися просто – або в кафе, або домашній перекус. А жінки та матері, які не вміють готувати взагалі – тут не рідкість.

"По приїзду ми запросили у гості сусідів. Я приготувалась. По закінченню посиденьок сусідка – мати трьох дітей – запросила до себе. Проте попередила, що готувати не вміє взагалі. Тому до нашого приходу господарі замовлять піцу, салати і суші. На сусідських посиденьках кожен приносить з собою те, що буде пити, а ще якісь снеки, горішки і сухофрукти. Оце і все застілля", - розповідає жінка.

В США розвинута культура харчування не вдома, а в кафе, піцеріях та різноманітних забігайлівках. Вся річ у тому, що так дешевше, аніж купувати продукти. А жінки не вважають за свій обов’язок готувати їжу.

"Зазвичай у вихідний ми їздимо в невеличке кафе. Порція сніданку там коштує  7 – 13 доларів. На ці кошти вам подадуть яєчню з беконом, деруни чи картоплю, сирники і безлімітну каву чи солодку воду. Порція буде велетенська. Так дійсно вигідніше, ніж готувати це все удома", - пояснює Олена. 

По-друге, тут звикли обходитися перекусами та фастфудом, а не готувати.

"Приміром, дітям до школи обов’язково треба давати з собою перекус. Зазвичай це печиво, чипси, фрукти та овочі. Нормою тут вважають дати до школи кольорову капусту чи кабачок. Американці їх їдять сирими. У шкільній їдальні дають салати, гамбургери та шматки піци. Один раз довелося спробувати шкільну їжу. У пакет з чипсами мені насипали фаршу, овочів та сиру, дали одноразову виделку – отакий обід", - каже жінка.

Неможливо не помітити й культ м’яса у США.

"Проте ніхто не буде маринувати шашлик. Тут у моді посмажити стайки на грилі на задньому дворі свого дому. В багатьох ресторанах відвідувачам пропонують безкоштовно з’їсти 2 кілограми м’яса – стейка чи ребер. Якщо гість не справляється, мусить заплатити за м'ясо і може забрати рештки додому", - пояснює вона. 

Олена частково готує вдома страви української кухні. Пояснює, що місцевий  фастфуд занадто калорійний та в ньому зазвичай багато цукру.

"Кава, вода, соки – все йде з цукром. Якщо булочка, круасан чи пончик – то занадто багато солодкого і жирного крему. Традиційний американський вранішній бутерброд – це хліб з арахісовим занадто солодким маслом та не менш солодким варенням – у нас у родині такого ніхто не їсть. І ще дивують, здавалось би, незвичні речі, котрі американці люблять робити у фритюрі чи у клярі. Наприклад – огірки у клярі, вершкове масло в клярі. Смак огидний", - розповіла жінка.

Сита Європа

За схожою схемою харчується і Європа. Продуктів тут є вдосталь, вони відносно недорогі за місцевими мірками, а господині намагаються витрачати час більш продуктивно, ніж стояти коло плити.

Киянка Марина Шевченко у перші місяці повномасштабного вторгнення переїхала з двома дітьми до Португалії. Жінка пояснює, що місцева кухня доволі специфічна – адже в традиціях у португальців мореплавання довгими місяцями. Тому м'ясо чи рибу, та й інші продукти, тут висушують, аби максимально довго зберегти продукт.

"Радує різноманіття фруктів та овочів у супермаркетах. Наприклад, їсти кавун чи диню, або свіжі ягоди в грудні тут норма. І це не коштуватиме шалених грошей, як в цей же період в Україні. Оскільки я тут сама з двома дітьми, і багато часу забирає навчання – я не маю змоги довго готувати. Так, борщі та супи готую. Але, зазвичай, у нас з дітьми легкий та швидкий сніданок з яєць або мюслів, а увечері найпростіше – засмажити шматок м’яса з овочами. Решту часу діти харчуються у школі", - каже Марина.

Вона зізнається – досить часто серед українських біженців бачить жінок, особливо старшого віку, котрі не зраджують українським традиціям в кулінарії попри доступність продуктів. 

Ірина Кравчук зараз живе у германському місті Магдебург. По приїзду її відразу вразила місцева традиція покликати гостей за пустий стіл.

"Запросили нас на весілля. Ми прийшли в українському стилі – з квітами, подарунками. А натомість на столі пиво та чипси. Спочатку ми розгубились. Проте тут це вважають нормою – гостей звуть, щоб не пригостити а виключно для спілкування", - розповіла жінка.

За її словами, молоді українки у Європи призвичаюються до місцевого побуту. Чого не можна сказати про людей старшого віку.

"Якщо варю борщ, то заздалегідь купую все готове, нарізане чи у баночках консервоване. Можу взяти вже готові яйця на салат чи готове тісто. Проте дуже люблю. Коли нас запрошує у гості знайома українка, котра до приходу гостей готує щось власноруч з українських страв", - каже жінка.

Не менш шокували українців і традиційні скандинавські бутерброди. Вони набули популярності у 19 сторіччі, коли працівники рибних фабрик брали хліб та залишки вчорашньої їжі до нього, аби перекушувати під час змін на фабриках.

"У норвежців взагалі поїдання хліба – це вже прийом їжі. Бутерброди чи сендвічі вони їдять на сніданок та обід, лише увечері готуючи щось повноцінне. Суп тут взагалі велика рідкість, хоча нас в дитинстві вчили, що раз на день треба їсти гаряче та рідке. Традиційно вони беруть додому декілька видів хліба – до кожної начинки свій вид. А начинок існує сила-силенна – від сирої та холодної риби, до гарячої, креветок, м’яса, птиці і яєць з зеленню. До сиру йдуть крекери. Навіть десерти подають з хлібцями. Хліб з маслом чи повидлом та з фруктами – це тут норма", - каже українка Олександра Луппа.

Жінка зізнається, що змушена готувати рідке і гаряче для дітей раз на декілька днів, тому що українці не звикли до харчування бутербродами – вони у нашій кухні йдуть доповненням до основних страв.

Проте, якщо європейську кухню можна назвати спрощеною українською кухнею, то в деяких екзотичних країнах, українкам доводиться готувати повністю всі страви, адже місцева кухня занадто чужа. Приміром, нарікають українки на азійську та індійську кухні.

Блогер з Одеси Петро Гутовський ще до повномасштабного вторгнення подався до Китаю, де одружився з китаянкою. Нині подружжя подорожує Китаєм  у власному автобудинку, показує місцеве життя та пробує різні місцеві "смаколики".

Серед таких, наприклад, свиняча чи риб’яча шкіра, свинячі кишки, начинені цибулею-пореєм, копчений бамбук, яйця, витримані декілька років без доступу кисню, гусячі та качині лапи, кролячі голови, личинки, качина кров з желатином. Серед десертів -  морозиво з гострим перцем зі смаком квасолі чи з алкоголем.

Ген голоду

Дослідниця Голодомору Анна Приймаченко пояснює, у 1932-33-х роках, коли радянська влада намагалася знищити українське селянство, українці - як нація - отримали тяжку фізіологічну та психологічну травму. По суті, їх зламали одним з найстрашніших способів – через муки голоду. Ті, хто вижив, стали носіями гена виживання на підсвідомому рівні. А історії тих часів й досі передаються з покоління в покоління.  

Саме тому наші бабусі та дідусі цілували хліб, що впав на підлогу, любили робити запаси продуктів та відкладати на "чорний день", а онуків було прийнято завжди балувати смаколиками в неймовірних кількостях. Не додавали радощів у житті й радянські роки з постійними дефіцитами та чергами, хоча тоді голоду, як такого, вже ніхто не відчував.

 "Страх перед голодом ніде не зник навіть через покоління. Ще до війни ми бачили картину – як люди, особливо старшого віку через силу садили городи в промислових масштабах чи робили консервацію, яку згодом доводилося викидати. Трошки молодше покоління купувало гігантські морозильні камери, які неодмінно потрібно чимось завантажити. Та соромилося їсти у кафе чи у ресторані. Під час пандемії навіть молодь купувала в магазинах продукти про запас. Все тому, що ми нащадки людей, що пережили великий голод", - каже дослідниця. 

З війною ця ситуація знову погіршилась. Не секрет, що нині багато українців, вкрай обмежені у коштах чи у виборі продуктів. До всього, працює російське ІПСО, яке лякає наше суспільство, в тому числі й можливим голодом. Тож у людей прокинувся страх, який з поколіннями вже почав дещо притуплюватися. У моді знову дачі, великі городи, грядки, сади, продуктові запаси та заповнені морозильні камери.  

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.