Рятуючись з Салтовки, харків’яни залишились в Дніпрі через стоматолога
“По Салтовці у Харкові летіли касетні снаряди, гради та авіабомби. Перші дні війни ми ховалися у підвалі власного будинку та скидувалися із сусідами на стіл - в кого картопля, в кого залишився хліб” - розповідає Сергій Федченко, ВПО з Харкова. Родина випадково опинилась у Дніпрі та розпочала принципово нове життя.
В перші декілька днів війни, пригадує Сергій Федченко, Харків опинився у своєрідній блокаді. Продукти та вода зникли із супермаркетів та маленьких магазинчиків - придбати не було ані найменшого шансу. Майже два тижні родина Сергія - а це дружина Аліна, семирічна донечка Христина та дідусь - перебивалися, чим могли. Разом із сусідами скидувалися на нехитрий стіл - хтось мав картоплю, хтось консерви, хтось хліб.
“8 березня ми виїхали з Харкова. Над головою уже літали ворожі літаки і подальше перебування в місті - було рулеткою, чи скинуть бомбу чи ні. Вночі ми бачили заграву з боку Білгорода, там у місті Дергачі сильні бої були, з боку Волчанська також була заграва і з боку Чугуєва. А вранці постійні бомбардування та прильоти”, розповідає Сергій Федченко.
Першим прихистком для родини Федченко стало невеличке село Чернявщина на межі Харківської та Дніпропетровської областей. Там вони перевели дух, трохи відпочили та нарешті нормально поїли.
“Звичайний магазин в селі, в ньому, як правило, не багато продуктів. Для нас це був цілий супермаркет. Ми побачили шматок сиру і це було щось нереальне”, згадує Аліна Федченко.
До Дніпра Аліна та Сергій вирушили через власну дитину. Маленькій дівчинці конче був потрібен стоматолог. Після обстеження лікар повідомив діагноз:, лікуватися доведеться близько місяця. Так родина і залишилася у Дніпрі. У великому місті вони не мали жодного знайомого, тож розпочинати нове життя довелося самостійно та з чистого листа.
10 років у Харкові подружжя займалося event - заходами, цей бізнес зі зрозумілих причин став не на часі. Займатися розважальною діяльністю, каже Аліна Федченко, не має ані бажання, ані прагнення. Адже коли розумієш, що саме переживають люди на окупованих територіях, в містах та селах поряд із лінією фронта, маєш подібний досвід - організовувати свята не вистачає совісті.
“Ми думали, чим займатися, адже потрібно на щось знімати квартиру, на щось жити. І ми вирішили розпочати із лимонадів. Ми розставили барні стійки з великими 8 літровими ємностями в трьох зонах відпочинку міста, це з нашого харківського реквізиту залишилося, і почали продавати авторські напої. Ми знаємо класні, фірмові рецепти лимонадів. Такого в Дніпрі не було, ” ділиться Сергій Федченко.
Ідея відкрити концептуальний заклад прийшла після закінчення сезону продажу лимонаду. Спільними зусиллями друзів та колег родини з Харкова, новими знайомими у Дніпрі, свої двері відчинив гастропаб. Аліна та Сергій пригадують, як фарбували разом стіни, бармен Настя займалася малярською роботою, а художники писали мурали. Тут всі прагнули створити місце, де можливо було відчути спокій, затишок та тепло. Відпочити душею та залишити суєту великого міста за дверима.
“Ми хотіли зробити прикольну локацію. Щоби це був дім для людей і для нас. Гастро - це не просто кав’ярня або ресторан, це цікаві страви, в першу чергу. В нас страви начебто стандартні, але мають свою родзинку. Тобто, в нас таке поєднання - незвичайної смачної їжі, крутих авторських коктейлей з красивою подачею та стильної атмосфери”, ділиться Сергій Федченко.
На роботу до гастропабу родина Федчинків бере в більшості переселенців. Сергій пояснює, так намагаються допомогти людям, які часто розгублені, не можуть знайти себе та не знають з чого починати в чужому місті. В команді уже працюють співробітники з Бахмуту, Луганська та Донецька.
“Ми хочемо показати, що потрібно вірити в себе. Багато хто не може це зробити, але я вважаю, що Дніпро - це місто можливостей. Тому не можна здаватися та припиняти докладати зусиль”, розповідає Сергій Федченко.
Дніпро, розповідають Аліна та Сергій - цікаве місто. Воно зустріло їхню родину достатньо доброзичливо. Саме тут на світ народився не тільки новий бізнес, а й друга донька в родині Федчинків.
Ганна Вернігорова