Зазвичай ми згадуємо минуле у позитивному ключі, бо вже пережили ці моменти, а майбутнє щастя здається недосяжним
Досить часто люди занурюються у спогади про своє життя й світ, який їх оточував у ті чи інші його моменти. Зазвичай люди минуле ідеалізують, забуваючи про весь негатив. Це така особливість мозку людини, коли він відфільтровує неприємні спогади, аби знайти емоційний комфорт й втекти від стресу. Але дійсно раніше було краще, а наразі все йде шкереберть?
Як пише видання IFLScience, більшість бабусь і дідусів згадують свою юність з усмішкою і кажуть, що тоді все було кращим: музика, їжа, машини тощо. Вони згадують ті часи як безтурботні, бо навіть можна було не хвилюватись чи замкнув ти двері. Це відноситься не до конкретної нації чи країни. Так відбувається майже з усіма людьми на планеті.
Наприклад, якщо запитати українських бабусь та дідусів, то багато хто з них з ностальгією згадає про радянське минуле й розповість про смачне морозиво за кілька копійок та дуже міцну дружбу. При цьому про сьогодення говоритимуть здебільшого у негативному ключі, хоча з'явилось багато технологій, які покращують життя. Щоб дізнатися більше про цю часто хибну ностальгію, соціолог Зе Хонг з Університету Макао провів дослідження, у рамках якого вивчив природу когнітивних та культурних основ нашого ідеалізованого погляду на минуле.

Дослідження показало, що ідея "золотої епохи" присутня в культурних наративах по всьому світу – від давніх часів і до сьогодення. Навіть у давньогрецькій поемі "Праці і дні" відомий автор Гесіод оплакує занепад людства та його перетворення "з досконалого світу на світ, позначений працею і злиднями". Ацтеки теж описували своє минуле, але як загублене королівство достатку, яке було зруйноване прибуттям злого духа. В середньовічній Європі часто зверталися до минулого у ключі алхімії, заявляючи, що філософський камінь колись був досяжний для людства, але його втратили, що призвело до появи шарлатанів і занепаду магії. Тому і трав'яні ліки рекламували, як продукт, створений за стародавніми рецептами, тим самим підвищуючи довіру до них.
Вчений наголосив, що така прив'язаність є певним психологічним упередженням і стосується воно схильності зосереджуватися на тих аспектах життя, які сприймаються негативно. І це, за словами соціолога, може мати глибокі еволюційні корені, оскільки наші предки мали бути дуже вразливими до загроз у навколишньому світі, щоб вижити. У поєднанні з цим є ефект спотвореної пам'яті, коли негативні події минулого стирають або перетворюються на позитивні спогади. Адже це створює ілюзію кращого минулого, посилюючи відчуття занепаду з часом.
Але не лише окремі спогади підлягають "веселковій ретроспективі". Культурні наративи теж часто спотворюються, прославляючи минуле і принижуючи сьогодення. Серед них чутки про чаклунство в Європі у XV–XVII ст., які були перебільшені, що призвело до ідеї морального занепаду та появи загрози, яку потрібно було викорінити. І це далеко не поодина ситуація. Вчені впевнені, що така тенденція може бути зумовлена потребою в "колективній ностальгії", коли населення прагне героїчної спільної історії, що сприяє груповій згуртованості та ідеологічному консерватизму. Часто ці наративи спотворюються або перебільшуються політичними лідерами, які прагнуть представити себе захисниками цієї колективної історії. Однак, як показує аналіз Хонга, такі наративи зазвичай базуються на психологічній мішурі.
"Позиціонуючи себе як відновлювачі втраченої золотої епохи або захисники прадавніх традицій, правителі, жерці та інші авторитети можуть зміцнити свою легітимність і виправдати існуючу владу, а іноді й стверджувати, що здатні повернути свою колишню велич", – відмітив Хонг.