Розкол в ОТЗЖ стає явним: чого чекати від боротьби груп Льовочкіна і Медведчука

 20 серпня Кремль збільшив кількість громадян України, проти яких введені санкції, до 922. В оприлюдненому додатковому списку підсанкційних українців раптово виявився Сергій Льовочкін.

І якщо лютневі санкції України проти проросійського кума Путіна Віктора Медведчука цілком зрозумілі, то такий же жест із боку Росії лише підкреслює, що Льовочкін не справжній проросійський політик. Саме цей прикрий плювок із боку «Великого брата» і вказує на якийсь прихований у проросійському політичному фланзі України конфлікт, який поступово проявляється.

З чого все почалося

У Раді IX скликання «Опозиційна платформа - за життя» стала другою за чисельністю фракцією після партії «Слуга народу». Тож не дивно, що ні спадаючий рейтинг партії в опитуваннях різних соціологічних груп на медіані каденції змушує нервувати інші політичні сили. По суті за ОТЗЖ в Україні взялися на початку 2021 року. Спочатку РНБО (рада національної безпеки і оборони) заблокував українські канали з кремлівською пропагандою «112», «ZIK», «NewsOne» і ввів санкції проти Тараса Козака. А 19 лютого за українськими санкціями виявився й один із лідерів «Опозиційної платформи - За життя» Віктор Медведчук. Першими на захист підсанкційних політиків встали однопартійці. Озвучували вони свої обурення в основному через проросійські ЗМІ, які назвали такі дії з боку української влади «спланованим актом політичних репресій». Одним з активних коментаторів і критиків того рішення РНБО став співкерівник фракції ОТЗЖ Сергій Льовочкін, за версією якого весь вищезгаданий процес був позасудовою розправою. В ефірі російських телеканалів він обіцяв захищати інтереси своїх соратників усіма законними методами.

«Це нонсенс. Вводити санкції проти своїх громадян - це підміняти політичними органами судові органи влади. Подібні рішення щодо громадян можуть приймати тільки суди. В Україні це зараз приймається на політичному рівні. Я говорю про це з величезним жалем, тому що порушуються закони й Конституція України. «Опозиційна платформа - за життя» не зверне з того політичного курсу, який вона проводить», - нарікав Сергій Льовочкін в ефірі телеканалу Росія 24

У травні, коли секретар РНБО Олексій Данилов оголосив про плани президента України Володимира Зеленського боротися з олігархами, частина вже колишніх народних депутатів пророкувала санкції й іншим членам ОТЗЖ, у тому числі Сергію Льовочкіну. Через пів року Льовочкін дійсно потрапив під санкції, ось тільки під російські. В «Опозиційній платформі - за життя» удали, що цього не помітили ...

Чому мовчить ОТЗЖ

З 20 серпня ні пресслужба партії, ні сам Сергій Льовочкін ніяк не прокоментували дії з боку Кремля. На прохання «Інформатора» прояснити ситуацію, що склалася в приймальні ОТЗЖ попросили направити офіційний інформаційний запит на електронну пошту партії. Розшукати відповідального зі зв'язків із громадськістю представника ОТЗЖ не вдалося: ні імені, ні мобільного, тільки міський номер телефону на сайті, за яким ніхто не відповідає.

«З вами обов'язково зв'яжуться представники пресслужби. Найближчим часом», - запевняли «Інформатор» в приймальні ОТЗЖ протягом 3 днів. Чи відповідатимуть представники партії на інформаційний запит ЗМІ в передбачений законом 5-денний термін, побачимо зовсім скоро.

Дізнатися думку самого Сергія Льовочкіна з приводу введених Росією проти нього санкцій теж вельми складно. За даними електронної реєстрації, на роботі у Верховній Раді Сергій Володимирович не з'являвся вже 3 місяці. Та й у цілому за всю каденцію Льовочкін найчастіше відсутній в депутатському кріслі. З 216 можливих реєстрацій на сесіях в 114 випадках його не було. За номерами телефонів, вказаними на сайті, очікувано ніхто не відповідає.

У публічній же площині Льовочкін продовжує підтримувати імідж проросійського політика й боротися з чинною владою, але поки що в соціальних мережах, а не з трибуни Верховної Ради. Він навіть пропонує теми для нової сесії парламенту через офіційну сторінку партії в Facebook.

Чому представникам партії вигідніше вдавати, що нічого не відбувається, ніж прояснити ситуацію, питання відкрите. Політолог Кирило Сазонов припустив, що після введення лютневих санкцій РНБО розстановка сил в ОТЗЖ змінилася не на користь Медведчука. І Кремль, знаючи про те, що відбувається всередині партії, спробував хоч якось підтримати своїх людей, показово ввівши санкції проти окремих «Слуг народу», а також депутатів ОТЗЖ із так званої, «групи Бойка-Льовочкіна» (Юлія Льовочкіна й Михайло Макаренко) і самого Льовочкіна.

«У Медведчука була пряма підтримка Москви, три впливових телеканали і серйозні гроші. Це аргумент. Але після того, як президент Зеленський, спираючись на РНБО завдав жорсткий удар по російській пропаганді в Україні - картина змінилася. Зеленський за фактом обрізав фінансові потоки російської пропаганди і прикрив мовлення трьох телеканалів Медведчука. А в Бойка й Льовочкіна залишився телеканал Інтер і ціла група каналів поменше. Баланс сил був порушений. У нових умовах токсичний Медведчук став тягарем для Бойка й Льовочкіна. І вони стали грати у свою гру, за що були покарані Кремлем у міру скромних можливостей цього самого Кремля», - підсумував Кирило Сазонов.

Ще за однією версією, ввівши санкції, Росія покарала Сергія Льовочкіна за низку попередніх його рішень, що стосуються взаємодії з Банковою. Крім того, Кремль вважає Льовочкіна частково винним у євроінтеграції України ще з часів Віктора Януковича.

У цілому ж такі підкилимні сутички бульдогів дуже добре характеризують стиль кремлівської політики ще з радянських часів. І такого роду «холодні» конфлікти для українських проросійських партій - справа звична. Згадати хоча б «Опозиційний блок» зразка 2016-2017 рр ...

З Партії Регіонів в ОТЗЖ

Початковий розкол у середовищі росієцентричних політиків почався ще з Партії Регіонів. Після втечі Віктора Януковича, як згадує Кирило Сазонов, принциповим конфліктом були квоти в списках на позачергових виборах до парламенту. У підсумку на хвилі Революції гідності у 2014 році в Раду, посівши 4 місце, пройшли 27 ексрегіоналів під оновленою вивіскою – «Опозиційний блок».

«Була квота Бориса Колесникова, була квота Сергія Льовочкіна, куди входив і Віктор Медведчук. Але за підтримки Москви вони захотіли свою третина списку, але не зустріли розуміння. Умовне крило Колесникова-Ахметова після російської агресії зробило свій вибір на користь незалежної України. І вони втратили серйозний обсяг активів через окупацію Донбасу і Криму. Медведчук зі свого боку наполягав на компроміси і співробітництво з Кремлем, але підтримки не знайшов. Тому ПР розкололася на Опоблок і ОТЗЖ», - розповідає Кирило Сазонов.

Тоді теж йшлося лише про приховані розборки усередині партії, на публіці всі демонстрували синхронну прихильність ідеалам братської Росії. Деякі розбіжності і ворожість можна було простежити лише по ефірах каналів, що належать різним бізнес-структурам колишніх регіоналів. У якийсь момент Ахметовські медіа почали ігнорувати Бойка, Льовочкіна й Медведчука як політичні фігури. Реальна картина того, що відбувається проявилася на позачергових парламентських виборах 2019-го, куди «Опоблок» і ОТЗЖ вирушили окремо. І саме тоді група Бойко-Льовочкіна, що коливається зробила обережний вибір на користь Медведчука й не прогадала. У результаті Бойко, Льовочкін, Медведчук і ще 41 особа пройшли в Раду під брендом ОТЗЖ, набравши 13,05% голосів, у той час, як «Опозиційний блок», ледь подолавши 3% -ий бар'єр, до парламенту не потрапив.

Що найцікавіше, політики «Опозиційного блоку», на думку їх електорату, просто не були достатньо проросійськи налаштовані. У цьому плані новостворений бренд «Опозиційною платформи - За життя» став чудовою альтернативою для колишніх прихильників Партії регіонів.

Незважаючи на закриття телеканалів «112», «ZIK», «NewsOne», які формували прокремлівський інформаційний порядок денний в Україні, партія ОТЗЖ продовжує зберігати високий рівень довіри серед населення. Згідно зі свіжим опитуванням соціологічної групи Рейтинг, який проводився з 2 по 4 вересня, політичну партію «Опозиційна платформа - За життя» готові підтримати 12,4% опитаних. Для порівняння, за «Слугу народу» свої голоси віддадуть 25,8% респондентів, а за «Європейську солідарність» - 14,1%. Відповідно, голосно лаятися з однопартійцями під таким популярним брендом як ОТЗЖ досить безглуздо.

Цілком можливо, що Віктор Медведчук, що знаходиться під домашнім арештом намагається руками своїх кремлівських друзів зачистити конкурентів на єдиному проросійському фланзі в Україні, а також сконцентрувати у своїх руках контроль над партією ОТЗЖ і залишитися головним лобістом і амбасадором Кремля хоча б в очах свого потенційного виборця. З іншого боку, політична вага Медведчука як окремої фігури в українському політикумі та медіа-просторі не така уже й велика. Якщо Юрія Бойка включають в опитування із суспільно-політичних настроїв як можливого кандидата в президенти і він замикає трійку лідерів після Зеленського й Порошенко, то Медведчук згадується лише в контексті судових розглядів і партії ОТЗЖ у цілому.

Хай там як, але очевидно, що вибудовувати новий проросійський бренд за 2 роки до виборів - ризиковано. А розстановка сил і переділ сфер впливу в ОТЗЖ будуть чітко видно вже зовсім скоро ... Перед черговими або позачерговими президентськими й парламентськими.