Перемир'я: путін зацікавлений припинити війну на своїх умовах, але Київ та Захід не можуть на це погодитися
Кремль хоче зберігати можливість для агресії проти України, але це неприйнятно ні для нас, ні для наших союзників
Одразу кілька впливових видань заявляють про те, що на Київ чинять тиск, аби Україна уклала перемир’я з росією. Причиною, нібито, є невдалий контрнаступ та «втома від війни», яка зростає з кожним днем. Водночас на Заході усвідомлюють, що для того, аби мир був стійким, необхідно, щоб у тому була зацікавлена москва, інакше перемир’я означає відтермінування неминучого й потенційно може призвести до нападу на країну НАТО. Насправді кількість проблем у путіна множиться і, можливо, у нього не так багато часу, як він вдає, проте кремль не погодиться на умови, за яких втратить можливість атакувати Україну через кілька років.
Цього разу все інакше
Оглядач Bild Юліан Рьопке з посиланням на джерело в урядових колах заявив, що США та Німеччина хочуть змусити Україну розпочати переговори з росією. Білий дім та Берлін одразу заперечили цю інформацію, але тема мирних перемовин із росією знову на порядку денному. Український осінній наступ не досягнув своїх цілей, кремль, нібито, пристосувався до війни, Європа визнала, що не здатна вчасно надати Києву обіцяне озброєння, на Заході перемагають антиукраїнські сили, а підтримка США під загрозою через вибори й позицію ультратрампістів у Конгресі — усе це змушує задуматися, як події розвиватимуться далі.
Іво Даалдер, колишній посол США в НАТО, у колонці для Politico доходить до висновку, що наразі ситуація видається патовою і такий стан справ може тривати довго. Проте відвертатися від Києва не можна, адже якщо підтримка Заходу буде слабнути, це означатиме кардинальний перелом на користь кремля. На його думку, перемовини про перемир’я з путіним можливі лише в тому разі, якщо рф втратить надію «пересидіти» Захід.
Даалдер вважає, що потрібно уникнути затягування війни. Вашингтон і ключові європейські союзники повинні розглянути можливість надання Україні чи тій її частині, яку контролюватиме уряд, «негайних та обов’язкових двосторонніх гарантій безпеки», як це було з Фінляндією та Швецією після запрошення приєднатися до НАТО у 2022 році. Водночас він радить уникати чітких зобов’язань і обмежитися загальними фразами, що дасть можливість регулювати ступінь свого залучення.
«Війна в Україні більше стосується політичного майбутнього країни, ніж території. А надаючи Україні відчутні гарантії безпеки, росії дали б зрозуміти, що вона ніколи не матиме права голосу у визначенні майбутнього України», — пише колишній посол.
Виголошена Даалдером точка зору, фактично, є компромісом між пропозиціями покинути Україну напризволяще та надати нам усе що ми просимо для перемоги. Тези колишнього дипломата випливають із переважаючої на Заході точки зору про те, що Україну, звісно, шкода, але росію не можна розвалювати, не можна провокувати на використання ядерної зброї та «треба щось дати» путіну, щоб він погодився припинити бої.
Якщо ідея «мир в обмін на території» з кулуарної стане офіційною темою для обговорення, то це означатиме, що принципи міжнародного права й елементарної справедливості зламано й залишилося лише домовитися про ціну. Питання, наскільки це є прийнятним для Заходу, а також чи не буде це черговий папірець, на кшталт Будапештського меморандуму. Водночас слід визнати, за певного збігу обставин може статися так, що ми елементарно не матимемо вибору. Втім, є надія, що ніхто нам руки не викручуватиме, адже на Заході також розуміють, що припинення боїв на умовах кремля не гарантуватиме мир, а навпаки, стане передумовою для подальшої агресії, яка рано чи пізно дійде до країн НАТО.
Безкінечна війна
Голова української Служби зовнішньої розвідки Олександр Литвиненко заявив, що кремль віддав наказ готуватися до агресії проти країн Балтії, Молдови та Казахстану. Навряд чи посадовець його рівня може собі дозволити виголошувати подібні заяви без певної доказової бази, адже союзники неодмінно запросять доступ до цієї інформації.
Слова Литвиненко підтримують висновки західних експертів. Попри те, що наразі військова потужність рф підірвана невдалою війною, потрібно лише 6–8 років на те, аби вона відновила свою армію до рівня 2022 року. Тоді, озброєний новими знаннями про ведення бойових дій та рекрутувавши підростаючу голодну молодь із «новоприєднаних» територій та «глибинок», кремль матиме можливість відновити свою гібридну війну проти Заходу. Про це попереджають читачів Zeit професор університету Бундесверу в Мюнхені Карло Масала та колишній співробітник міністерства оборони Німеччини та експерт із питань Східної Європи Ніко Ланґе. Про це говорить своїм військовим президент Чехії, колишній генерал НАТО, Петер Павел.
Президент Латвії Едгарс Рінкевичс заявив, що не сумнівається в тому, що кремль не зупиниться, доки не отримає по зубах. У небезпеці всі сусіди.
«Я абсолютно переконаний, що судячи з того, що говорить російська пропаганда й деякі російські офіційні особи, це мрія рф, відновити російську імперію, не тільки коли мовиться про країни Балтії, Молдову чи Казахстан. Це також і Фінляндія. Вони не говорять про Радянський Союз, оскільки мріють про російську імперію 19-го століття», — сказав латвійський президент.
Кордони Російської імперії на 1914 рік включали також частину Польщі. Про «подарунок Сталіна» Варшаві у вигляді західних територій говорить відомий «історик» путін. Анджей Дуда поділяє позицію Латвійського колеги, він переконаний, що «на карту поставлено долю безпеки Польщі, тому якщо росія не буде переможена, вона нападе знову».
«Підтримка України очевидна. Я припускаю, що польська влада, незалежно від того, з якого політичного табору вона походить, продовжуватиме цю політику, реалізовану абсолютно в польських і європейських інтересах», — заявив президент Польщі 20 листопада.
Відновлення імперського реваншизму можна зупинити лише тоді, коли росіянам буде очевидно, що війну в Україні вони не виграли. Чи сприйме кремль за перемогу ситуацію, коли його посіпаки захопили п’яту частину території нашої країни та пробив сухопутний коридор до Криму — очевидно так. Вони хотіли більшого, але в очах путіна, його оточення та населення росії, людські й фінансові втрати цілковито виправдовують нові загарбання і йдеться не стільки про вигоду, скільки про «вєлічіє».
У зв’язку із цим, примус України до миру на умовах кремля означатиме спробу відтягнути неминуче в інфантильній надії, що проблема сама зникне. Можна бути цинічними спробувати зміцнити Київ так, аби українці знову послужили щитом для Європи. Однак хто сказав, що цього разу об’єктом агресії не стануть та ж Молдова, яка буде набагато слабшою жертвою, або країни Балтії, — відомо, що путін розмірковував над тим, аби випробувати рішучість НАТО, створюючи, до прикладу, Сувальський коридор.
Чи потрібен путіну перепочинок?
Розмови про перемир’я зазвичай частішають, коли «бункер» у скрутному становищі. Тоді проявляють себе усілякі «консерви», анонімні джерела та експерти, яких, як виявляється, без проблем можна купити через офшори. Можливо, і зараз москва лише вдає, що час працює на неї, відчуваючи «слабину» в супротивників.
Так, рф навчилася обходити санкції, але й Захід продовжує «затягувати гайки». Три великі грецькі компанії-перевізники, які доставляли російську нафту на світовий ринок, вже відмовляються це робити через страх, повідомляє Reuters, і це лише перші ластівки. Данія придивляється до ідеї блокувати російські судна в Балтійському морі, а Єврокомісія пропонує заборонити продаж танкерів для росії. Після цих новин ціна на Urals одразу впала до 63 доларів за барель.
Чи можна буде у 2024 році, як раніше, покладатися на Китай та країни пострадянського простору, аби отримувати підсанкційні товари — питання, особливо зважаючи на потепління відносин між Пекіном та Вашингтоном. Нема сумніву, що КНР та Індія, і далі купуватимуть енергоносії рф із великим дисконтом, але вони розплачуються юанями та рупіями, за які не дуже-то щось купиш. Більш того, пише South China Morning Post, Китай відмовляється інвестувати в «Силу Сибіру-2» і вимагає від рф нових знижок на газ. А без цього газогону «Газпром» не зможе замінити втрачений європейський ринок.
Ситуація діє на нерви навіть лояльним до влади російським олігархам. Олег Дерипаска заявив, що у 2024-му бюджет рф може недорахуватися 10–12 трильйона рублів через «придушене економічне зростання і самодурство держкапіталізму». Це при тому, що доходи країни заплановано на рівні 35 трильйона рублів, витрати — 36,6 трильйона рублів, а дефіцит — 1,59 трильйона рублів. Олігарх пише, що росія потрапила в «капкан» і передбачає, що в наступному році «ситуація з доходами виглядатиме як удар попи об лід», якщо не буде «серйозних економічних змін, на які, мабуть, поки немає волі».
«Мобілізаційний потенціал»
Людські ресурси країни-агресора більші, ніж у нас, проте не безмежні. «М’ясні штурми» не були проблемою в СРСР, але в сучасній росії продовжують фіксувати зниження народжуваності. Недарма раз-по-раз з’являються ініціативи на зразок заборони абортів та ідеї не популяризувати вищу освіту для жінок, бо «упускається дітородна функція». Це не про «скрєпи», це про те, чи можуть у кремлі дозволити собі такі людські втрати, зважаючи на те, що кількасот тисяч кваліфікованих робітників втекли за межі країни. Голова Центробанку рф Ельвіра Набіулліна, виступаючи в Держдумі, заявила, що дефіцит кадрів є головною проблемою російської економіки — такими стали результати опитування 13 тисяч російських компаній.
Не варто забувати також про етнічний склад: любов путіна до хлопчиків «слов’янської зовнішності» давно відома, а за нинішнього стану речей через двадцять п’ять років мусульман, в основному кавказців і татар, у рф буде 50 % від населення. Захоплення України «за три дні» мало б якраз зберегти «європейське обличчя» росії коштом «приєднаного» народу, а відбувається навпаки.
На весну кремль планує «вибори путіна», вони відбудуться на тлі чуток про нову мобілізацію. Результат «волевиявлення» намалюють, який завгодно, але думка черні має значення для легітимізації режиму. Навіть у такій контрольованій та зазомбованій країні, як рф, набирають силу «бунти дружин», які хочуть повернути своїх мобілізованих чоловіків додому, вони відверто критикують владу. Ситуація з бунтом Пригожина чи подіями в аеропорту Махачкали показує, настільки слабкою може бути владна вертикаль перед масовими заворушеннями.
Невідомо, наскільки складною для кремля є ситуація, але у путіна є причини прагнути перемир’я. Хай там як, він до останнього тягнутиме, перш ніж погодиться на рішення, яке означатиме неможливість поновити бойові дії проти України в найближчому майбутньому. Тож на нас усіх чекає важкий рік. Хіба що, путін таки помер 26 жовтня, у «бункері» сидить його двійник, а оточення міркує, як швидше вийти з війни.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте в нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатись на канал у Viber можна тут.
