"Мені є заради чого жити". Інтерв'ю з медсестрою з Лисичанська, яка втратила обидві ноги через російську міну
Оксана проходить реабілітацію і дуже чекає на повернення до українського Лисичанська
«На цьому життя не закінчується», — з усмішкою на обличчі стверджує медсестра Оксана Баландіна з Лисичанська, яка втратила ноги, підірвавшись на міні.
Оксані Баландіній 23 роки вона медсестра обласної дитячої клінічної лікарні в Лисичанську. Дівчина виховувала семирічного Іллю та п'ятирічну Діану разом із цивільним чоловіком Віктором та щасливо жили у рідному місті. Здавалося так буде завжди, але, як і багатьом українцям, 24 лютого вранці сім'ї довелося прокинутися від вибухів і дізнатися, що розпочалася війна.
Оксана залишалася у місті та продовжувала ходити на роботу, адже у лікарні залишалися пацієнти, яким потрібна була допомога. Але пропрацювала лише тиждень, тому що будівля була сильно пошкоджена внаслідок прильоту снарядів армії РФ і ЛНР.
27 березня життя дівчини кардинально змінилося. Оксана разом із Віктором та їхнім другом пішли по гуманітарну допомогу. Дорогою вирішили скоротити шлях та пішли за дачами вздовж річки. Цей шлях усі знали дуже добре, тому навіть не могли припустити, що щось може статися.
«Я йшла перша, а Вітя з другом позаду, але вони призупинилися. Я побачила, як у землі стирчав снаряд, і хотіла показати це чоловікам, але вони вже тільки побачили, як я підлетіла в повітря, – згадує Оксана, – навколо мене все гуло, мені здавалося, що я не можу дихати і через це почала рвати на собі одяг. Вітя почав мені надавати першу допомогу і викликав швидку».
Поки дівчину везли до лікарні, Оксана сама координувала дії медиків: "Молоді фельдшери були трохи розгублені від побаченого, тому я їм підказувала, що і як треба робити".
У лікарні Оксану одразу заходилися оперувати. У Лисичанську їй зробили 4 операції: ампутували обидві ноги по третину стегна та чотири пальці на лівій руці. Далі відправили на Дніпро, де Оксана пробула 24 дні до загоєння ран. Також тут і розпочала проходити реабілітацію.
«Мені не хотілося жити і бути для всіх тягарем. Але величезна підтримка моїх рідних, чоловіка та діток дали зрозуміти, що життя триває, незважаючи ні на що. Якщо Бог мене залишив живою – значить так судилося. Зараз я розумію, що мені є заради кого та чого жити. Просто вчитимуся жити по-новому», — стверджує Оксана зі світлою усмішкою на обличчі.
Після Дніпра дівчину перевели до Львівської лікарні. Тут пара й одружилася. Розписалися у РАГСі, а відсвяткували вже у палаті. Тут же й станцювали перший весільний танець, який облетів усі соцмережі та групи новин України. Волонтери зробили парі сюрприз – спекли торт. Оксана та Віктор розповідають, що одружитися планували давно, адже разом вони вже шість років та мають двох дітей. Зараз точно прийшов час оформити стосунки.
12 травня у Міжнародний День медсестри та медбрата, мужню Оксану Баландіну нагородив Президент України Володимир Зеленський. Оксана зовсім не сумує, а навпаки своїм прикладом показує, що незважаючи на якісь труднощі та випробування, життя триває. Зараз дівчина активно веде обліковий запис у ТікТоці, де викладає відео як проходить реабілітацію. Вже незабаром на Оксану чекає поїздка за кордон на протезування. Але головна мрія дівчини – повернутися з родиною до рідного українського Лисичанська.
