ГУР показало те, що в голові не вкладалося: режисер фільму Буча про роль Залужного і Буданова у зйомках

Творці фільму “Буча” презентували новий трейлер спрямований на українського глядача та визначилися з датою прем’єри. Вона відбудеться 7 листопада. Режисер картини Станіслав Тіунов розповів в ексклюзивному інтерв’ю “Інформатору Україна” про те, чим їм допоміг ГУР та як на картину відреагував Буданов. Також що було найскладніше у роботі над картиною та пояснив, чому картина на часі. А ще Тіунов пригадав про своє шоу-бізове минуле, як продюсував провокативний гурт Kazaky та чому порадив The Hardkiss співати англійською, а не українською.

Співробітники ГУР зробили фільм “Буча” правдивим

- Станіслав, бажаючи з “Бучі” зробити голосний проєкт чому тільки на одну роль запросили добре впізнаваного актора В’ячеслава Довженка?

- Я не згоден з тим, що у нас лише один впізнаваний актор. Окрім Довженко в нас ще є Настя Нестеренко, Олександр Печериця, Артем Єгоров. На мій погляд, це наші топові, класні, професійні актори. З приводу Цезарія Лукашевича, котрий зіграв головну роль, то він, на мій погляд, у Польщі та Європі актор рівня В’ячеслава Довженко. А головне, то не обов’язково мати топового актора. Всі хочуть Тома Круза або Бреда Пітта. Але ж є прекрасний приклад - серіал “Човен” у якому головну роль грає актор, котрий на той момент був no name, але прекрасно з усім справляється. Це я до того, що коли ти працюєш над сценарієм та робиш акторський кастинг розумієш, твоя це людина чи ні. Чи зробить він так. як задумано та як було у реальному житті. І оця магія між актором та режисером спрацювала й з Довженко, й з Цезарієм.

Саме тому фільм вийшов такий, яким він є. Розумієте, якщо ми не будемо давати можливість класним харизматичним людям брати участь у нашому українському кіно, то завжди буде два-три актори. Тому, хто, якщо не ми й не зараз? Актори котрих я назвав для мене не no name - вони грають у театрах та серіалах. Якщо їм не давати шанс показати себе, то Україна, Європа та світ ніколи їх не побачать.

- Наскільки важко знімати майже по гарячих слідах, коли рани від цієї історії у людей ще не загоїлися? Чи було власне вам складно працювати над цією картиною ті страшні відтворювати ці події?

- Звісно це важко як на етапі сценарію, так й на етапі кастингу. Навіть знімати це було легше, ніж монтувати. Бо коли ти цілий день монтуєш одну сцену ми з режисером монтажу Андрієм Гулянічем робили перерву, пили каву й пили ми її в тиші. Ми не розмовляли, тому що просто відходили від цієї сцени. Дивилися один одному в очі, робили ще ковток й говорили: “Ну, що? Пішли далі?” Нам хотілося, щоб людина котра вийде після перегляду цієї картини з кінотеатру пів години потім не з ким не розмовляла, була в собі й думала, де вона живе, в якому світі, що робиться зараз? Які українці, як вони об’єдналися? Як ми йдемо до перемоги? Це тизер, як ми будемо відчувати себе коли врешті переможемо.

- Чи на часі взагалі цей фільм? На мій погляд, зараз треба знімати мотивуюче кіно, а не драму, яка може просто посилити тиск в організмі. У мене немає впевненості, що люди підуть дивитися цю картину масово, бо слово Буча в українців асоціюється з великою трагедією. 

- У картині є тизер нашої перемоги та об’єднання, тому я не погоджуся з вами, що наша картина не мотивує. Чи на часі, то я вважаю, що ніколи немає ідеального часу щось зробити ніколи й ні в чому - не в творчості, не в бізнесі. Найгірше що ми можемо зробити, як творчі люди, це нічого не робити. Завжди потрібно намагатися зробити, донести та показати.

Якщо ви вважаєте, що на цей фільм не підуть, то я бачу інше. Ми робили закриті покази робочих матеріалів й на них не було вільних місць. Фільм дивилися бучанці, котрі все це пережили й все бачили. Вони кажуть, що цей фільм має бути показаний. Ми показували його військовим, адміністрації Залужного, Кирилу Олексійовичу Буданову - він вважає, що цей фільм дуже потрібний й його мають дивитися українці.

Нас консультувало багато представників ГУР, щоб історія виглядала реальною та правдивою - як проходять допити, як виглядає одяг та все інше. Так багато людей, котрі наближають нашу перемогу вважають що цю картину треба подивитись, що у мене немає сумніву, що це кіно не важливе. Але ми нікого не примушуємо іти на цей фільм. Ми живемо у прекрасній, вільній, демократичній країні де кожен може робити що хоче.  

- Вас консультували співробітники ГУР. Що цікавого чи неочікуваного ви для себе від них дізналися та як це позначилося на фільмі?

- Було дуже багато деталей під час продакшен-дизайну - де має бути наждачка, наручники. Також було цікаво, як росіяни поводять себе під час допиту та як розмовляють один з одним. Інколи в моїй голові це просто не вкладалось. Я читав листи де вони один з одним розмовляють, але серед них лише одне нормальне слово, а все інше то мат на маті. Я відслухав шість годин їхніх перемовин, щоб обрати для однієї коротенької сцени на 15 секунд фону. Завдяки співробітникам ГУР ми зробили це кіно більш реалістичним й завдяки цьому більш якісним та справжнім.      

Люди приходили на фільм з питанням: чи допомагати Україні?

- У вас було багато закритих показів у США. Як американці реагували, бо дивитися на чужі трагедії не всім цікаво та приємно? Також я знаю, що “20 днів у Маріуполі” та інші документалки про цю війну багато хто за кордоном не став дивитися, тому що це важко.

- Це були покази лише робочих матеріалів. Прокат почнеться 7 листопада в Україні. Різниця нашої картини з тими про котрі ви говорите в тому, що наш фільм художній. Американці готові дивитися таке кіно. В моєму розумінні вся Америка це великий ентертеймент. Якщо ти хочеш їм щось донести, то це має бути зроблено у розважальному форматі. А от на документальні фільми їх реально важко затягнути не те що до кінотеатру, а навіть на стрімінг або у YouTube.

Я був на показах у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Вашингтоні. Люди приходили на фільм з питанням: чи допомагати Україні? А виходили з стовідсотковою впевненістю, що це потрібно робити. Наш продюсер Олександр Щур продовжує це робити й зараз. Фактично днями у нього був показ у Чикаго. Це важливо. Навіть якщо 10 або 30 відсотків глядачів у залі змінять свою думку й будуть допомагати та будуть донатити або пояснять це своїм конгресменам чи мерам, то ми робимо щось важливе. Наприклад, я в Вашингтоні розмовляв з конгресменом який сказав, що просто зараз, після перегляду він їде писати у посольство та своїм підлеглим, бо настільки вразила його картина.

Звісно, не всі так реагують. Але не було жодної людини на показах де я був присутній, яка б вийшла не додивившись фільм до кінця. Й ще ми зараз зрозуміли, щоб збільшити кількість переглядів у США треба зробити повноцінний дубляж фільму англійською мовою. І ми це зараз робимо на нью-йоркській професійній студії з класними акторами дубляжа. Це відкриє нам ще більше можливостей. Бо для американців важкувато читати субтитри. У них немає такої культури. У Європі це роблять, а американці ні.   

- Фільм не потрапив, як планувалося, до конкурсних програм топових фестивалів таких як Канни. Чого вам не вистачило?

- З приводу Канн моя особиста думка така. Коли там представляють фільм російського режисера, який розповідає, що вже давно живе не в Росії і його кіно європейське й для американського глядача, а насправді про російського міні тирана, то всі питання у мене відпадають. Я маю на увазі картину Кирила Серебренникова “Лимонов. Балада об Едічке”. Тому я думаю, що Франція, а точніше її культурна еліта, показала кого та як вона підтримує.  

Не хочу, щоб наші діти забули стосунки між жінкою та чоловіком

- До війни ви знімали декілька комедій. Чому не наважились знімати у звичному для вас жанрі? Напевно, гарна комедія зараз була б доречнішою.

- Я був їхнім продюсером, а не режисером. Просто на початку війни ми з Олександром Щуром, котрий є продюсером та сценаристом цієї картини відчули, що це наша місія. Може знімати комедію й доречніше, але цього у мене в голові зовсім не було. Майже за день до повномасштабного вторгнення ми з Олександром закінчили сценарій іншого фільму.

Але все змінилося. До того, як почати працювати над фільмом “Буча” я шість місяців займався волонтерством і в якийсь момент я зрозумів, що я маю робити з Олександром цей фільм.

- Чому українському глядачу зараз варто дивитися цей фільм, якщо він й так все це постійно бачить у новинах?

- Він об’єднує, надихає на перемогу, показує правду, тому він важливий.

- Ви мали відношення до розкрутки гурту Kazaky. Наскільки змінилася толерантність українців до подібних проявів у шоу-бізнесі? 

- Вона збільшилася, причому набагато сильніше, ніж хтось очікував в той момент, коли ми займалися цим проєктом. Тобто, в десятки разів. Ми всі бачили як на цьому Євробаченні сталося, як на мій погляд, too much (занадто багато) антитолерантності. Я не хочу, щоб наші діти та молодь забули первинні цінності - стосунки між жінкою та чоловіком. Вони важливі. Звісно, я не проти нових трендів. Але мені іноді здається, що вони заглушують первинні цінності. 

- Ви маєте на увазі появу на цьому конкурсі двох не бінарних артистів, котрі не визначилися зі своїм гендером?

- Так. Вони трішки збивають дітей, які не розуміють, має чи не має хлопчику подобатись дівчинка. Так склалося, що має. Для мене цього було занадто, а комусь нормально. Свобода, коли кожен може одягатися у що хоче, займатися сексом, з ким хоче, говорити що хоче це клас. Але важливо, щоб це не заглушило первинні цінності. Хочеться, щоб воно не заважало одне одному. 

- Такі проєкти як Kazaky краще запускати, коли толерантність максимальна чи, навпаки, коли вона відсутня й це допомагає зробити проєкт більш яскравим та помітним?

- Цікаве все заборонене. Людям заборонили щось робити й вони одразу почали це робити. Коли все це є повсюди, в музиці та кіно то, напевно, не вже не актуально. Відповідно, створювати такий проєкт як Kazaky краще у такий період, коли толерантність низька. 

- Також одним з ваших проєктів були The Hardkiss. Чому не втримали цей гурт у своєму лейблі, коли він дійсно почав приносити великі гроші?

- Не можливо побудувати бізнес із людьми з котрими ти не відчуваєш себе як з родиною. Наші погляди на життя, на побудову проєкту, на співпрацю розійшлись й кожен пішов своїм шляхом. В решті решт ми досягли успіху у різних напрямках. Класно, що в Україні з’являється багато нових гуртів та режисерів. Цей розпад визначив два нових вектори, тому це найкраще.

- Пишуть, що безпосередньо ви порадили Юлії Саніній співати англійською. Зараз цю пораду вважаєте помилкою?

- Помилки поділяються на два види. Перший, це коли ти спробував й ти шкодуєш, що воно не вийшло. А другий, коли ти не спробував й шкодуєш, що не зробив цього. Тому я не вважаю, що це було помилкою. Окрім того, це було колективним рішенням співати англійською мовою. Якби вони обрали в решті решт цей вектор, то вони б могли збирати не НСК “Олімпійський” в Києві, а стадіон Уемблі в Лондоні. Це не погано й не добре, а просто інший вектор, більш європейський або американський.  

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• У Росії засудили до 5,5 років колонії блогерку YokoBovich, яка засудила різанину у Бучі
• Путін на шабаші побєдобєсія поставив поруч з собою ката з Бучі
• У мене багато витрат, десь 100 тисяч на місяць: дует Альона та Тамерлан розпався, шлюб тріснув
• Місце пам’яті про репресії: Подоляк згадав про другу річницю різанини у Бучі
• На англомовному постері у нас Бородянка - який жах: продюсер стрічки Буча вступив у суперечку з хейтерами