Чолобитна царю: про що насправді говорить Пригожин у своїй статті

Очільник «вагнерівців» Євген Пригожин написав статтю, у якій закликає вести війну до переможного кінця. Однак, попри всі бравурні слова й гучну назву, вона скоріше про потребу негайно укладати перемир’я. Пригожин запевняє, що готовий битися до кінця, але закликає бути особливо уважним до внутрішніх ворогів. Загалом очільник «вагнерівців» своїм маніфестом спробував сподобатися широким масам населення та не втратити прихильність путіна.

Чолобитна царю

Повар путіна й очільник ПВК Євген Пригожин опублікував статтю під назвою «Лише чесний бій: ніякого договорняка». На перший погляд, взаємосуперечливий, сповнений пафосу, «блатних» понятій, конспірології та запобігання перед начальством опус є закликом вести війну до переможного кінця. Але насправді ця стаття є нічим іншим, як чолобитною своєму царю. Прохання вірнопідданого Пригожина до путіна, щоб, коли буде на те його височайша ласка, почати переговори з ненависним Заходом, доки ситуація не погіршилася.

Пригожин каже, що українська армія давно готова до контрнаступу. Але «анонсований (російськими пропагандистами — ред.) спочатку на 20 грудня, потім на 1 січня, після цього на кінець січня, потім на 24 лютого, далі на 3–5 квітня, а тепер на 15 квітня наступ щоразу відкладається». Пригожин каже, що знає чому: на його думку, пауза перед контрнаступом — це ніщо інше, як запрошення від Вашингтону розпочати мирні переговори.

«Для росії завжди залишається ризик того, що після початку контрнаступу ситуація на фронті може погіршитися. Збереження існуючих кордонів на 24 лютого 2023 року (очевидно, має на увазі 2022 рік — ред.) є тим обміном, який можуть запропонувати США російському керівництву вже сьогодні як переговорну позицію. І тому потрібна «драматична пауза». Якщо влада відмовиться, то ЗСУ піде в наступ. У цій ситуації можуть бути різні варіанти розвитку подій. Один із них — ЗСУ упруться в оборону рф, зазнають серйозних втрат, після чого почнеться колосальний контрнаступ військ рф до кордонів ДНР, або до Дніпра, або взагалі до Польщі. Але, враховуючи сьогоднішню динаміку та проблематику, такий контрнаступ, скажімо м’яко, не дуже ймовірний. Другий варіант, українська армія розпочне контрнаступ і десь зуміє прорвати оборону», — пише Пригожин.

Тут він, звісно, лестить «другій армії світу», адже розглядаючи варіант із наступом росіян до Польщі, як одну крайність, чомусь не припускає інший варіант — ЗСУ виганяють росіян за межі кордонів 1991 року. Але Пригожин, однак, пише, що може трапитися усіляке.

«В цьому випадку в армії, яка роками себе вважала однією з найкращих армій світу, можуть початися спочатку занепадницькі настрої, а потім ситуація деградує, як це вже було після поразкових війн початку ХХ століття — Фінської, Японської — та трагічних подій 1917 року… Народ уже шукає винних у тому, що ми не найсильніша армія у світі, а в цій ситуації шукатимуть крайніх», — передбачає повар путіна.

Пригожин, як і належить вірнопідданому, запевняє, що народ не може виступати проти путіна, але каже, що люди почнуть шукати «поганих бояр». Він називає їх представниками «глибинної держави». Під цим поняттям Пригожин розуміє чиновників, бюрократів та бізнесменів, які «не докладаючи зусиль до військової операції… намагаються не втратити свої капітали, жити звичним життям». Саме вони й будуть крайніми, але від того буде біда усім, адже почнеться хаос. А тому, мовляв, потрібно укладати мир і проголосити про закінчення «СВО».

Про що ще розповів повар путіна

Пригожин каже, що настає зручний момент, щоб укласти перемир’я і зосередитися на освоюванні «віджатих» територій, адже «цілі СВО досягнуті». При тому важливо, що таке перемир’я, по-суті, буде легітимізацією територіальних загарбань. Він готовий заради цього визнати існування українців, як окремої нації.

«Якщо раніше Україна була частиною колишньої росії, то тепер це абсолютно національно-орієнтована держава», — пише Пригожин.

Але кількома абзацами нижче він же і застерігає від укладання перемир’я. Ймовірно, частково, щоб залякати ворогів, а частково, щоб підкреслити, що поділяє погляди вождя, підтримає будь-які рішення і готовий битися до кінця.

Пригожин повторює улюблені тези путіна, про те, що американці, «розвалили СРСР», а далі їхня мета — розпад росії. Мовляв, вони хочуть затягнути війну в Україні, тому і пропонують перемир’я. Якщо ж його укласти, та ще й допустити примирення із Заходом, то буде біда: ліберали окріпнуть і потягнуть росію в колоніальне ярмо. Навіть програш росії буде кращим, ніж мир, бо, мовляв, на москву ніхто не піде, натомість росія перетвориться на цілковито тоталітарну державу і зажадає реваншу.

«Це те, чого бояться американці. Вони бояться, що надмірний тиск на росію та збільшення внутрішніх проблем може потягнути її на дно. І якщо росія дійде до дна, відштовхнеться від нього, скинувши тягар «глибинної держави», то вона спливе нагору, як величезний морський монстр, зносячи все на своєму шляху, у тому числі і плани США», — переконує Пригожин.

У звязку із цим, мовляв, потрібно бути особливо уважним до «глибинної держави», яка є ненадійною і зрадливою. Пригожин переживає, що невдача у «СВО» спонукає бізнес, чиновників та бюрократію до пошуку альтернативних шляхів розвитку держави, а не на перетворення її на цифровий концтабір і сировинну базу Китаю.

««Глибинна держава» — це спільнота навколодержавних еліт, які діють незалежно від політичного керівництва держави й мають тісні зв’язки та власний порядок денний», — пояснює повар путіна.

Цим своїм визначенням, він, по-суті, проголошує всіх, хто не з путіним, потенційним ворогом держави. У бункері, напевно, теж так вважають, особливо після інтимних розмов Йосипа Пригожина з Фархадом Ахмедовим. Очільник «Вагнера» натякає, що готовий очолити пошук цих «зрадників».

Завдання — сподобатися всім

Пригожин у статті часто опонує сам собі. То він каже, що Америка не дає Україні достатньо озброєння, а то каже, що в нас «безліміт» по бронетехніці. То він каже, що не можна укладати перемир’я, а то вже пише, що воно необхідне.

Пригожин одночасно має взаємозаперечні думки. У «1984» Оруелл називав це «дводумство». Він і за «червоних» — він і за «білих». Він за царя та продовження війни, і водночас за мирні перемовини, як їхня еліта. Пригожин, як і народні маси, проти «глибинної держави», через яку, ніби-то, не вдається виграти війну, разом із тим каже, що ще нічого «не починали». Здається, нічого дивного — типовий росіянин.

Але ця його роздвоєність насправді не заважає його популярності. Якраз навпаки. Пригожин хоче, щоб у його дописі путін побачив вірнопідданого, еліти — альтернативну політичну фігуру, яка тверезо мислить і має військову потугу, народні маси — «доброго боярина», а радикальні групи — людину, яка готова йти до кінця.

Схоже, Інститут вивчення війни мав рацію, коли писав, що Пригожин має намір розширювати свій політичний вплив. Зараз він намагається заручитися максимальною підтримкою якомога ширших верств населення та груп впливів. Більш того, ІСВ повідомляє, що Пригожин абсолютно лояльний до путіна й повернув собі його прихильність. Тому, ймовірно, його стаття є ще й певним відображенням атмосфери, що панує в бункері: пошук виходу із ситуації, відчай і озлобленість, пошук ворогів, страх перед майбутнім.

Раніше ми писали про те, що ПВК «Вагнер» намагалася купити зброю в Туреччини. Ми розповідали також про те, що Пригожин запропонував путіну оголосити про закінчення війни.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.