Лановецький суд відмовив колекторській компанії у стягненні 4600 грн: договір факторингу не охоплював кондикційне зобов'язання за неукладеним кредитом
Лановецький районний суд Тернопільської області 7 липня 2026 року відмовив ТОВ "ДЕБТ ФОРС" у стягненні 4 600 гривень з фізичної особи. Судові спори про безпідставне отримання коштів нерідко закінчуються не на користь того, хто купив борг. Суд встановив, що договір факторингу не охоплював кондикційне зобов'язання і право вимоги до позивача так і не перейшло. Судові витрати покладено на ТОВ "ДЕБТ ФОРС".

Справу розглянув суддя В.А. Наумчук у спрощеному провадженні. Відповідно до матеріалів справи, які оприлюднив Єдиний державний реєстр судових рішень, у січні 2026 року ТОВ "ДЕБТ ФОРС" в особі директора Костюченко М.І. звернулося до суду з позовом. Спочатку відповідачем значилася одна особа, однак банківські дані підтвердили: кредитні кошти надійшли на картку зовсім іншої людини.
У ході розгляду з'ясувалися такі обставини:
Права вимоги від ТОВ "Служба миттєвого кредитування" послідовно передавалися за такими договорами:
Позивач переорієнтував вимогу і просив стягнути кошти вже не як кредитну заборгованість, а як безпідставно набуті кошти відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України. Позиція полягала в тому, що 4 600 грн опинились у відповідача без жодної правової підстави, оскільки договір між ними фактично не укладався.
Суд погодився з тим, що кошти справді надійшли до відповідача без правової підстави. Проте ключовою стала інша обставина: право вимоги за кондикційним зобов'язанням не охоплювалося жодним із договорів у ланцюгу передачі. Договір факторингу між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" (ТМ Бистрозайм) та ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" передбачав відступлення вимог виключно за укладеними договорами про надання фінансових послуг - а не за позадоговірними зобов'язаннями.
Суд застосував принцип римського приватного права nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet - "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Оскільки ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" не набуло права кондикційної вимоги, воно не могло передати його далі. Весь подальший ланцюг між ТОВ "КАМПСІС ФІНАНС" і ТОВ "ДЕБТ ФОРС" виявився правово порожнім щодо цього зобов'язання.
Потерпілим у кондикційному зобов'язанні є саме ТОВ "Служба миттєвого кредитування" - компанія, яка реально перерахувала гроші. Права ТОВ "ДЕБТ ФОРС" відповідач жодним чином не порушував, тому підстав для судового захисту немає. Суд також зазначив, що ТОВ "ДЕБТ ФОРС" зберігає можливість вирішити питання в договірному порядку з ТОВ "КАМПСІС ФІНАНС" - попереднім продавцем права вимоги. Стаття 519 Цивільного кодексу України покладає відповідальність за недійсність переданої вимоги на первісного кредитора.
Ця справа вписується у ширший контекст ринку відступлення прав вимоги за мікрокредитами в Україні. Мікрофінансові організації регулярно продають проблемні портфелі факторинговим і колекторським компаніям, і ті потім звертаються до суду. Однак новий кредитор зобов'язаний довести не лише факт перерахування коштів, а й повноту ланцюга переходу права вимоги саме щодо того зобов'язання, яке він намагається стягнути.
Практика перепродажу кредитних портфелів через договори факторингу і відступлення є усталеною на українському ринку мікрокредитування. Коли ж позичальник узагалі не підписував договір - або його підписала невстановлена особа - виникає специфічна ситуація: кондикційне зобов'язання існує, проте не може автоматично "переходити" разом із кредитним портфелем. Такі справи ставлять питання про якість юридичної перевірки портфелів перед їх придбанням.