“Балістична ракета проти України є черговим доказом, що миру Росія точно не хоче. Путін просто щоразу плює в обличчя тим у світі, хто справді хоче відновлення миру. Його треба зупинити. Потрібно, щоб він відчував, чого коштують його хворі амбіції”
"Ми використовуємо всі засоби для захисту нашої країни, тому ми не будемо вдаватися в деталі. Але ми просто даємо зрозуміти, що ми здатні та можемо відповісти"
Світила сприятимуть успішному просуванню наших планів
Ми не завжди цінуємо тих людей, які поруч з нами, і нажаль, їх дуже легко втратити в одну лише мить. Бо жінка — це муза, вона надихає, розуміє, підтримує. Але якщо вона вже йде — то в більшості випадків назад не повертається. Ця одна помилка може розривати твоє серце багато років поспіль, а, можливо, і до кінця життя.
Він - один із тих, хто організовував евакуацію українців на початку повномасштабного вторгнення
Петро Стецюк вийшов на роботу 24 лютого 2022 року і працював безперервно до кінця травня. Він начальник залізничного вокзалу станції Київ-Пасажирський. Від нього залежав успіх евакуації. Найважчими були перші тижні після російського вторгнення. Петро розповів, як в умовах надзвичайної ситуації проводили евакуацію людей з Києва та допомагали постраждалим.
В ніч на 24 лютого 2022 року київський вокзал жив у звичному ритмі. А вже зранку перетворився на центр порятунку українців. Тоді вокзал став місцем спасіння і точкую відліку для тих, хто через російське вторгнення намагався врятуватися. За словами Стецюка, перший наплив пасажирів був порівняно невеликим, близько 30 тисяч людей на добу. На початку березня йшлося вже про 65 тисяч пасажирів на добу.
Залізничники мали два основних завдання. Перше, це максимально швидко посадити людей до поїздів. В ідеалі, кожен мав чекати на виїзд не більше 2-3 годин. Друге завдання - унеможливити хаос.
"Вдень працювати було легше, - ми бачили, куди йдуть пасажири. Вночі важче, адже задля безпеки світло не включалося. Всі поїзди ми відправляли у темряві. Незважаючи ні на що - жодної крадіжки, жодної масової сутички не трапилося", - розповідає Петро Стецюк.
На вокзалі в ті тижні лишалося тільки шестеро працівників. Долучалися волонтери.
"Я з 24 лютого жив тут. Додому поїхав лише 20 травня. Менше за все думав про власну безпеку. В першу чергу - про безпеку пасажирів. Звісно, що було страшно. Особливо, коли вибухи лунали зовсім поруч", - говорить Петро Стецюк.
Всі найважчі для керівника спогади пов’язані з дітьми. Наприклад, коли машини швидкої допомоги привозили хвору малечу з Охматдиту.
"Ці діти - хворі, безпомічні. Їх треба максимально оперативно посадити до поїзда. А на цей поїзд чекають всі… Доводилося огороджувати прохід. А коли з Ірпеня й з Бучі стали привозили наляканих і зголоднілих дітей, які просили їсти - просто стискалося серце", - пригадує Петро Стецюк.
За його словами, зараз київський вокзал працює в штатному режимі. Майже так, як у мирний час. Але всі чекають на перемогу, і вона буде. Це 100%. Історія Петра Стецюка увійшла до архіву музею "Голоси мирних". Це масштабний архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів музею налічує вже майже 65 000 історій.
Нагадаємо, президент Володимир Зеленський наголошує, що Росія понесе системну відповідальність за злочин насильницької депортації українських дітей.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.