“Я готовий на все заради миру в Україні. Якщо завтра Україну приймуть до ЄС та НАТО, я більше не потрібний. Але поки цього не буде, я захищатиму свою країну”
"Це був такий час, коли всі записувалися до тероборони, і були великі черги. Я попросив зайняти мені місце в черзі, щоб я зміг записатися"
Всі ми інколи вдаємо, що все добре, хоча по факту ні. В такі моменти твоє тіло ніби онімівше від душевного болю хоче втекти кудись на вулицю, де холодно і вогко, бо тільки там твій внутрішній стан співпадає з тим що назовні. Задихаючись, ти кричиш в пустоту про те, як тобі погано.
Він - один із тих, хто організовував евакуацію українців на початку повномасштабного вторгнення
Петро Стецюк вийшов на роботу 24 лютого 2022 року і працював безперервно до кінця травня. Він начальник залізничного вокзалу станції Київ-Пасажирський. Від нього залежав успіх евакуації. Найважчими були перші тижні після російського вторгнення. Петро розповів, як в умовах надзвичайної ситуації проводили евакуацію людей з Києва та допомагали постраждалим.
В ніч на 24 лютого 2022 року київський вокзал жив у звичному ритмі. А вже зранку перетворився на центр порятунку українців. Тоді вокзал став місцем спасіння і точкую відліку для тих, хто через російське вторгнення намагався врятуватися. За словами Стецюка, перший наплив пасажирів був порівняно невеликим, близько 30 тисяч людей на добу. На початку березня йшлося вже про 65 тисяч пасажирів на добу.
Залізничники мали два основних завдання. Перше, це максимально швидко посадити людей до поїздів. В ідеалі, кожен мав чекати на виїзд не більше 2-3 годин. Друге завдання - унеможливити хаос.
"Вдень працювати було легше, - ми бачили, куди йдуть пасажири. Вночі важче, адже задля безпеки світло не включалося. Всі поїзди ми відправляли у темряві. Незважаючи ні на що - жодної крадіжки, жодної масової сутички не трапилося", - розповідає Петро Стецюк.
На вокзалі в ті тижні лишалося тільки шестеро працівників. Долучалися волонтери.
"Я з 24 лютого жив тут. Додому поїхав лише 20 травня. Менше за все думав про власну безпеку. В першу чергу - про безпеку пасажирів. Звісно, що було страшно. Особливо, коли вибухи лунали зовсім поруч", - говорить Петро Стецюк.
Всі найважчі для керівника спогади пов’язані з дітьми. Наприклад, коли машини швидкої допомоги привозили хвору малечу з Охматдиту.
"Ці діти - хворі, безпомічні. Їх треба максимально оперативно посадити до поїзда. А на цей поїзд чекають всі… Доводилося огороджувати прохід. А коли з Ірпеня й з Бучі стали привозили наляканих і зголоднілих дітей, які просили їсти - просто стискалося серце", - пригадує Петро Стецюк.
За його словами, зараз київський вокзал працює в штатному режимі. Майже так, як у мирний час. Але всі чекають на перемогу, і вона буде. Це 100%. Історія Петра Стецюка увійшла до архіву музею "Голоси мирних". Це масштабний архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів музею налічує вже майже 65 000 історій.
Нагадаємо, президент Володимир Зеленський наголошує, що Росія понесе системну відповідальність за злочин насильницької депортації українських дітей.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.