Евакуація триває: як поліцейські “Білі янголи” вивозять людей з Авдіївки

Ці правоохоронці народились і виросли на Донеччині. Тут – їхні батьки та сім’ї, тому проблема евакуації торкнулась їх безпосередньо. Хлопці побачили, що їхні сусіди та односельці потребують допомоги, коли рік тому масовані обстріли поновились. І почали вивозити людей. Результат – 8 тисяч врятованих. Робота не припиняється, і на черзі – зруйнована Авдіївка. В ній за різних причин залишається близько 2 тисяч людей. 

Місцеві бояться виїжджати. Вони ставлять питання, які їм здаються риторичними: “Кому ми потрібні?”, “Як я поїду без паспорта?”, “Де я буду жити?” Інформатор поспілкувався з начальницею відділу комунікацій ГУНП в Донецькій області Олександрою Гаврилко. Вона дала відповіді і розповіла, з якими ще труднощами стикаються “Білі янголи”.

Спочатку – про організацію. Хлопці згуртувались і сформували свій “кістяк” ще рік тому. Вони виїжджали на лінію бойових дій і допомагали. Серед них були не тільки рядові поліціянти, а й слідчі, і криміналісти. Спочатку вони поєднували таку діяльність з професійними обов’язками, а потім майже повністю переключились на гуманітарну роботу.

Це помітили інші. ДСНС передала їм білу автівку “швидкої допомоги”, на якій хлопці почали виїжджати на лінію фронту. Керівник поліції йшов на зустріч і давав можливість поліціянтам трохи відходити від своєї ключової роботи для того, щоб ті давали людям, чого вони потребували.

Офіційно запрацювали в грудні того року. Коли ситуація загострилась, таких груп потребувалось в усі населені пункти, де відбувалась активна фаза боїв. І в березні вже виїжджали 5 груп. Почали працювати в Бахмуті, Лимані, Великій Новосілці, Мар’янці. Маршрут “Білих янголів” охоплює не тільки ці населені пункти, але й навколишню територію. Наприклад, якщо це Мар’янський напрямок, то туди входить і Вугледар. До речі, з тої Мар’янки поліціянтам вдалось вивезти 100% населення. На жаль, з Авдіївкою так не виходить.

Евакуація Авдіївки

Це стосується не тільки міста, а й великої Очеретянської громади.Обстрілам, окрім Авдіївки, піддається Тоненьке, Очеретино, Ласточкіне. Залишається багато дітей. Ситуація погіршується – місто трощать ракетами, працює авіація і РСЗВ. Люди ховаються по підвалах, адже будинки розвалені. За словами Олександри Гаврилко, наразі люди почали активніше виїжджати. Хлопцям доводиться заїжджати по декілька разів, щоб вивозити когось. Але все одно в Авдіївці залишається близько 2 тисяч людей. Олександра каже “близько”, адже не всі просять допомоги у поліцейських, деякі вибираються і самостійно.

Чому виїжджають не всі? Переважно люди бояться. У кожного, хто там знаходиться, свої аргументи “чому?”. Найчастіше запитання, яке вони ставлять – “А кому ми там потрібні?”. І попри те, що жити в місті неможливо, люди терплять. І кажуть: “Та ні, зараз ще не так страшно. Якщо буде гірше – то тоді приїдете заберете нас”. Олександра не розуміє, що може бути ще гірше. Місцевих вмовляють, адже наступної нагоди приїхати в місто у поліцейських може і не бути.

“Такі евакуації робляться тільки в комунікаціях з військовими, бо там ситуація така, що можна не повернутись з евакуації. А ми не можемо ризикувати людьми. Керівник планує операцію перед тим, як ми їдемо на евакуацію. Якщо це важча евакуація, то там дуже багато допомагають і контррозвідка, і ЗСУ, і всі підрозділи в сплануванні цієї спецоперації, коли ми вивозимо людей”.

Зрозуміти місцевих простіше, якщо пригадати попереднє життя Авдіївки. Люди кажуть: “Та ми вже за 9 років і не таке бачили”. Місто страждало по-справжньому з 2014 року. Якщо в деяких містах з цим стикаються вперше, і люди одразу масово виїжджають, то тут вони звикли жити, на війні.

А потім було затишшя, і Авдіївка розвивалась. Були магазини, працювали ТЦ. Не було такої кількості поранених і загиблих. Але все одно – такої інтенсивності, як в 2014 році, не було.

“Зараз працює авіація, і де б людина не знаходилась, – навіть підвал її не спасе”.

А ще начальниця комунікацій поліції розповіла, що ситуація важча з людьми, які все життя прожили на одному місці і виїжджали максимум в сусіднє містечко. І коли їм пропонують евакуацію в більш безпечні міста – Київ, Львів, Вінницю або навіть за кордон, для них це внутрішній страх. І було багато випадків, коли евакуйовані вже в машині починають плакати і казати, що все пропало.

А потім їх селять в нормальні умови, де вони мають елементарні зручності. Наприклад, проста можуть помитись... У дітей є іграшки, інтернет, є світло. Тоді вони телефонують хлопцям і дякують. І забувають про те, що залишились без будинку.

В голосі Олександри не відчувається якась злість чи образа попри зусилля, які “Білі янголи” витрачають на евакуацію. Вона ділиться, що на Донеччині всі це переживають.

“Всі наші поліціянти, які їздять в цих групах – майже те ж саме в них з батьками та сім’ями. Розбиті будинки, автівки, у батьків нічого не залишилось, у сімей – всі такі ж. Тому ми один одного розуміємо, як це відбувається. У мене з батьками було те ж саме. Коли ми могли виїхати спокійно, вони не хотіли. І як би я цього не просила, і як би я не пояснювала – а вони знають, де я працюю і що я займаюсь евакуацією – кажуть: “Ні, кому ми потрібні? У нас грошей немає”.

Нікому не потрібні?

28 березня поліцейські з “Білого янгола” вивезли хлопчика з матір’ю. Йому було 2 роки. Родину знайшли не одразу, бо вони були поза списком. Жінка з сином перебували в підвалі одного з ТЦ, куди хлопці зайшли просто перевірити. Журналісти з New York Times, які були там, знайшли волонтерів. Матері з дитиною організували поїздку за кордон з гарними умовами.

І це не поодинокий випадок. Олександра каже, що жодної людини вони не залишили з сумками на вокзалі, як про це іноді пліткують місцеві.

“Ми завжди ведемо комунікації з військовою адміністрацією. В принципі Донецька військова адміністрація – як великий оперативний штаб. Вони займаються кожною сім’єю, всіма людьми, хто евакуюється”.

Евакуаційні групи мають списки адрес, де, ймовірно, можуть бути діти і дорослі. Коли знаходять їх, забирають на евакуацію (якщо ці люди погоджуються). І привозять в “Пункт незламності”. Там працюють представники соціальних служб і військових адміністрацій, ювенальна поліція. Людей приймають, дають чайок, всіх записують і спілкуються про те, куди люди хочуть далі їхати. Іноді люди вже мають родичів чи близьких в мирних містах і просять їх туди відвезти. Деяким нема куди їхати, і вони просять знайти їм житло. Дуже часто такі люди не хочуть виїжджати за межі Донецької області. Таких для початку вивозять в тилові міста – Мирноград, Покровськ. Вони теж під обстрілом, але не під таким інтенсивним. Людей селять в цих містах, але потім проводять профілактичну роботу, щоб перевезти трохи далі від бойової зони.

Розселенням займається військова адміністрація. Задача поліції – безпечно вивезти людину. Але Олександра каже, що адміністрація зацікавлена в розселенні людей.

Іноді до них звертаються волонтери і небайдужі люди, які бачать історії врятованих з гарячих точок. Вони самі пропонують свою допомогу або оселю. Звичайно, цих людей перевіряють, щоб не натрапити на шахраїв. Під’єднується і влада. Допомагає встановити бойлер, під’єднати водопостачання – все, щоб родина відчувала піклування про себе. Якщо людина хоче за кордон, існують і такі програми.

Волонтери також співпрацюють з поліцією і в межах евакуації. Не всі місцеві і добре знають дорогу. Тоді їх підхоплюють “Білі янголи” і вони вирушають разом. Така практика була доволі популярною в Бахмуті.

“Зараз такий час – саме на Донеччині – коли ніхто не працює поодинці. Всі працюють разом, і так набагато простіше. Нам тут вішати лаври немає ніякого сенсу. Є тільки одне – врятувати людей. Знаю і багато спілкувалась з хлопцями. Не на камеру вони кажуть: “Зарплату платять, добре, але цінніше, коли людина тобі дивиться в очі і каже: “Дякую, я вас буду все життя пам’ятати”, – це найголовніша розрада, чому вони це роблять. Бо реально всі в одних умовах тут живемо”.

А якщо без документів?

“Не буде проблем”, – каже Олександра.І пригадує жінку з дитиною з Нью-Йорка (до перейменування – Новгородське). Вона не хотіла виїжджати, бо боялась, адже народила дитинку. Малюку тоді було кілька місяців. Мати боялась, що дитину заберуть. Але поліціянти пояснюють – документи про народження зроблять одразу після того, як вони виїдуть, і дитину ніхто не забере. Так само, якщо у людей немає ніяких документів, – вони звертаються до соціальних служб, адміністрацій і сервісних центрів. Допоможуть відновити паспорт і решту.

“Головне, щоб була людина, яка каже: “Так, я хочу”. Хай би вона була без нічого. Буває, що йдуть з однією собакою в руках, і більше нічого немає”.

Принагідно питаю про примусову евакуацію дітей з Бахмута. Олександра розвінчує міти і каже, що дитину евакуюють лише з одним з батьків. Відривати її і забирати ніхто не буде. Якщо другий з батьків вирішує залишитись, він (вона) пише незгоду і залишається. Від дітей батьків не відлучають, це незаконно.

Авдіївка “в червоній зоні”

Але правоохоронці продовжують працювати. Те, що місто закрили для журналістів, не означає, що там не буде проводитись евакуація. Залишається міська військова адміністрація і її керівник Віталій Барабаш. Він теж організовує евакуацію.

“Якщо буде потрібно, ми будемо збільшувати кількість груп, але поки що хлопці справляються. Вони у нас виїжджають і вночі, і вдень, просто вночі більш небезпечно. Тому це вже під контролем керівництва все це проходить, але краще по дню проводити евакуацію. І все продовжується. І ми будемо вивозити людей всіх, хто захоче. Поки це можливо, до останнього моменту, будемо максимально вивозити людей”.

За словами Олександри, росія слідкує за групами і неодноразово обстрілювала евакуаційні машини. Тому маршрут і локації заздалегідь і чітко плануються в координації з керівництвом. Віталій Барабаш знає, яка допомога потрібна, і передає цю інформацію поліції.

Начальницею відділу комунікацій ГУНП в Донецькій області наводить такі дані - за час евакуації поліцейським загоном “Білий янгол” з гарячих точок Донеччини вдалось вивезти понад 8 тисяч людей. Серед них – близько 400 дітей. До лікарень транспортували 150 осіб і роздали людям понад 132 тонни гуманітарної допомоги.

“У нас роботи ще багато”, – каже Олександра.

Гаряча лінія Авдіївського напрямку - +380 (66) 56 19 102.

Бої за Авдіївку 

Місто вважається прифронтовим з 2014 року - окупанти неодноразово штурмували його. Однак з початку повномасштабної війни обстріли стали ще більш інтенсивними. Наразі в Авдіївці зруйнована вся інфраструктура. Також ушкоджено понад 80% житлового фонду. Ворог намагається оточити його і не припиняє ракетні та авіаційні атаки. 

Раніше керівник Авдіївської міської військової адміністрації Віталій Барабаш розповів про поточну ситуацію в Авдіївці  і те, як там виживають люди.